Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан
і побачив, що на дні немає золотого медальйона...
— Поттере, що з тобою? — пролунав чийсь голос, і Гаррі отямився. Він хапався за Лунине плече, щоб утриматися на ногах.
— Часу все менше, Волдеморт наближається. Пані професорко, я дію за наказом Дамблдора, я мушу знайти те, що він доручив мені знайти! Тільки треба вивести з замку всіх учнів, поки я тут шукатиму... Волдеморт полює на мене, проте він, не вагаючись, убиватиме всіх, хто потрапить йому під руку, особливо зараз... — "Зараз, коли він знає, що я нищу його горокракси", — подумки закінчив речення Гаррі.
— Ти дієш за наказом Дамблдора? — вражено перепитала професорка й випросталася на повен зріст.
— Ми захистимо школу від Того-Кого-Не-Можна-Називати, поки ти шукатимеш цю... цю річ.
— Хіба це можливо?
— Думаю, що так, — незворушно відповіла професорка Макґонеґел, — ми, викладачі, досить добре володіємо чарами. Я переконана, що ми його затримаємо на якийсь час, якщо докладемо всіх зусиль. Звісно, треба буде щось зробити з професором Снейпом...
— Дозвольте мені...
— ...а якщо Гоґвортс незабаром опиниться в стані облоги і з Темним Лордом біля воріт, то доречно було б забрати звідси якомога більше невинних душ. Якщо врахувати, що за мережею флу ведеться постійне стеження, а явлення в межах школи неможливе...
— Є один вихід, — швидко сказав Гаррі й розповів про тунель, що веде в "Кабанячу голову".
— Поттере, йдеться про сотні учнів...
— Я знаю, пані професорко, але якщо Волдеморт і смертежери зосередяться на школі, їх не цікавитиме, хто там роз'являється з "Кабанячої голови".
— Щось у цьому є, — погодилася вона. Націлила чарівну паличку на парочку Керроу — і на їхні зв'язані тіла впали сріблясті сіті, обвили їх і підняли. Брат і сестра повисли під синьо-золотою стелею, наче дві великі й огидні морські потвори. — Ходімо. Треба попередити вихователів інших гуртожитків. І краще накинь плаща.
Вона покрокувала до дверей і підняла чарівну паличку. З палички вистрибнули три срібні кішки з характерними цяточками навколо очей. Патронуси елегантно бігли попереду, освітлюючи ґвинтові сходи срібним сяйвом, а професорка Макґонеґел, Гаррі й Луна поспішали за ними.
У коридорах, де вони пробігали, патронуси один по одному їх покидали. Поли картатого халата професорки Макґонеґел шелестіли по підлозі. Гаррі й Луна під плащем намагалися не відставати.
Вони вже спустилися на два поверхи вниз, коли до тупотіння їхніх ніг приєдналися ще чиїсь м'які кроки. Гаррі, попри біль у шрамі, почув їх перший. Він почав намацувати в капшучку на шиї Карту Мародера, та не встиг її витягти, як Макґонеґел теж зрозуміла, що вони не самі. Вона зупинилася, підняла чарівну паличку, приготувавшись до двобою, і спитала:
— Хто тут?
— Це я, — відповів тихий голос.
З-за обладунків вийшов Северус Снейп.
Побачивши його, Гаррі закипів ненавистю. Він уже забув окремі деталі Снейпової зовнішності, бо їх витіснила з пам'яті величина його злочинів. Забув, як його масне чорне волосся обрамляло худе лице, забув холодний мертвотний погляд його очей. Снейп був не в піжамі, а в звичній чорній мантії, і теж наготував до бою чарівну паличку.
— Де Керроу? — спокійно запитав він.
— Мабуть, Северусе, там, де ти звелів їм бути, — відповіла професорка Макґонеґел.
Снейп підступив ближче і кинув погляд повз професорку Макґонеґел, ніби знав, що тут є й Гаррі. Гаррі теж тримав чарівну паличку напоготові.
— У мене було враження, — сказав Снейп, — що Алекта затримала якогось непроханого гостя.
— Справді? — перепитала професорка Макґонеґел. — І чому ж у тебе виникло таке враження?
Снейп ледь помітно смикнув лівою рукою, де на його шкірі була витаврувала Чорна мітка.
— Ой, ну аякже, — глузливо сказала професорка Макґонеґел. — У вас, смертежерів, є свої індивідуальні засоби зв'язку, я геть забула.
Снейп удав, що не чує. Його очі уважно оглядали простір навколо неї, він підступав дедалі ближче з таким виглядом, наче сам не розумів, що робить.
— Я й не знав, Мінерво, що сьогодні твоя черга патрулювати в коридорах.
— Тобі щось не подобається?
— Просто мені цікаво, що саме змусило тебе зірватися з ліжка такої пізньої пори?
— Мені здалося, що я почула якийсь галас, — пояснила професорка Макґонеґел.
— Справді? Та ж ніби все спокійно. Снейп зазирнув їй у очі.
— А ти не бачила Гаррі Поттера, Мінерво? Бо якщо бачила, то я наполягаю...
Професорка Макґонеґел так спритно махнула рукою, що Гаррі аж здивувався. Її чарівна паличка розсікла повітря, й на частку секунди Гаррі подумав, що Снейп повалиться непритомний на землю, але той так швидко вичаклував закляття "щит", що Макґонеґел ледь не втратила рівноваги. Вона махнула чарівною паличкою на смолоскип — і він вискочив зі скоби. Гаррі, що вже хотів було заклясти Снейпа, змушений був відтягти Луну далі від полум'я, що перетворилося на вогняне кільце, заповнило собою коридор і метнулося на Снейпа, мов аркан...
Але тут замість вогню з'явилася велика чорна змія, яку професорка Макґонеґел висадила в повітря й перетворила на дим. Цей дим одразу загус і з нього виник цілий рій летючих кинджалів. Снейп ледве їх уник, затулившись обладунками, і з лунким брязкотом кинджали встромилися один по одному в ці металеві груди...
— Мінерво! — почувся писклявий голосочок, а коли Гаррі озирнувся, не забуваючи захищати Луну від заклять, що шугали тут і там, то побачив професорів Флитвіка й Спраут, що бігли до них по коридору в нічних сорочках, а трохи ззаду дріботів засапаний огрядний професор Слизоріг.
— Не вийде! — запищав Флитвік, піднімаючи чарівну паличку. — Ти більше не скоїш жодного вбивства у Гоґвортсі!
Флитвікове закляття влучило в обладунки, за якими ховався Снейп. Вони забряжчали й ожили. Снейп вивільнився з-під обладунків, що ледь його не розчавили, й чарами кинув їх на нападників. Щоб їх не зачепило, Гаррі й Луна впали, обладунки врізалися в стіну й посипалися шматками понівеченого металу. Коли Гаррі підняв голову, Снейп уже щодуху тікав, а Макґонеґел, Флитвік і Спраут гналися за ним. Снейп заскочив у двері якогось класу і Гаррі почув, як кричить Макґонеґел:
— Боягуз! БОЯГУЗ!
— Що сталося, що сталося? — запитала Луна.
Гаррі поміг їй устати, й вони побігли коридором, тягнучи плащ-невидимку за собою. Нарешті вскочили в порожній клас. Біля розбитого вікна стояли професори Макґонеґел, Флитвік і Спраут.
— Вистрибнув, — повідомила професорка Макґонеґел, коли забігли Гаррі й Луна.
— Тобто він мертвий? — Гаррі підбіг до вікна, не звертаючи уваги на крики Флитвіка і Спраут, збентежених його несподіваною появою.
— Ні, не мертвий, — сердито відповіла Макґонеґел. — На відміну від Дамблдора, він був при чарівній паличці... та й навчився ж дечого у свого господаря.
Гаррі з жахом побачив удалині велику кажанячу постать, що летіла крізь темряву до зовнішнього муру.
Ззаду почулися важкі кроки й відсапування. Це їх нарешті наздогнав Слизоріг.
— Гаррі! — задихаючись, вигукнув він, масажуючи широкі груди під смарагдово-зеленою шовковою піжамою. — Мій любий хлопчику... яка несподіванка... Мінерво, та ж поясни, будь ласка... Северусе... що?..
— Наш директор вирішив трохи перепочити, — сказала професорка Макґонеґел, показуючи у вікні дірку, що формою нагадувала фігуру Снейпа.
— Пані професорко! — крикнув Гаррі, притискаючи руки до чола. Він бачив під собою повне інферіїв озеро, відчув, як примарний зелений човен стукнувся об підземний берег. Волдеморт зістрибнув, відчуваючи в серці невгасиму жагу вбивати... — Пані професорко, треба захистити школу, він скоро буде тут!
— Дуже добре. Сюди прямує Той-Кого-Не-Треба-Називати, — сказала професорка викладачам. Спраут і Флитвік охнули, Слизоріг тихо застогнав. — Поттер має в замку одну роботу, він діє за наказом Дамблдора. Ми повинні забезпечити школу всім можливим захистом, поки Поттер діятиме.
— Ти, звісно, розумієш, що рано чи пізно Відомо-Хто прорве нашу оборону? — пропищав Флитвік.
— Ми його затримаємо, — сказала професорка Спраут.
— Дякую тобі, Помоно, — кивнула професорка Макґонеґел, і дві відьми обмінялися поглядами похмурого розуміння. — Пропоную встановити навколо замку базовий захист, а тоді зібрати всіх учнів у Великій залі. Переважну більшість треба буде евакуювати, хоча тих, хто досяг повноліття і виявить бажання залишитися й боротися, гадаю, можна залучити.
— Згода, — сказала професорка Спраут і відразу побігла до дверей. — За двадцять хвилин мої учні будуть у Великій залі.
Її вже не було видно, але бурмотіння ще якийсь час чулося:
— Тентакула. Пастка диявола. І снарґалуфові пеньки... хотіла б я бачити, як смертежери з ними битимуться.
— Я діятиму звідси, — сказав Флитвік, виставив чарівну паличку в розбите вікно й забурмотів якісь дуже складні заклинання. Гаррі почув незбагненний сильний гул, немовби Флитвік вивільнив на шкільні угіддя несамовитий вітер.
— Пане професоре, — підійшов Гаррі до крихітного вчителя замовлянь, — пане професоре, вибачте, що я вам заважаю, але це дуже важливо. Чи ви часом не знаєте, де може бути діадема Рейвенклов?
— ...Протеґо горрібіліс... діадема Рейвенклов? — пропищав Флитвік. — Дещиця додаткової мудрості ніколи не завадить, Поттере, хоч я чомусь сумніваюся, що з неї буде велика користь у цій ситуації!
— Я мав на увазі одне... чи вам відомо, де вона? Чи ви її коли-небудь бачили?
— Чи я бачив? Та її ніхто ніколи не бачив! Її давно втрачено, хлопче!
Гірка безнадія, поєднана з розчаруванням і панікою, охопила Гаррі. Що ж тоді служить горокраксом?
— Філіусе! Зустрінемося з тобою і твоїми рейвенкловцями у Великій залі! — сказала професорка Макґонеґел, показуючи жестом Гаррі й Луні, щоб ішли за нею.
Вони вже підходили до дверей, коли раптом прорвало Слизорога.
— Це ж треба! — важко дихав він, блідий і спітнілий, з тремтячими моржовими вусами. — Що за метушня! Я не впевнений, Мінерво, що це мудро. Він усе одно прорветься, і всім, хто намагатиметься його затримати, загрожує смертельна небезпека...
— За двадцять хвилин я чекатиму й тебе зі слизеринцями у Великій залі, — сказала професорка Макґонеґел. — Якщо захочеш покинути школу разом зі своїми учнями, тебе ніхто не зупинятиме. Але якщо хтось із вас спробує зірвати наш опір, чи підніме проти нас зброю, тоді, Горацію, ми зійдемось у двобої не на життя, а на смерть.
— Мінерво! — Слизоріг був у відчаї.
— Настав час для слизеринців визначитися, кому вони віддані, — урвала його професорка Макґонеґел.
