Кролик розбагатів - Апдайк Джон
Щось сталося у нього в голові, і все здається синім, а її зуби — кривими, коли вона ледь чутно повідомляє йому, що зняла туфлі, як він просив, і тепер не може їх знайти. Вона падає на кухонний стілець і витягує свої помаранчеві ноги, так що живіт стирчить ядром, і регоче разом з усіма. Ну прямо свині! Нельсон, відправившись на пошуки її туфель, виявляє в бічній кімнаті з цими огидними сріблястими листівками і фламінго дівчину в білих брюках, заснулу на дивані-ліжка. Зараз, коли особа її в спокої, вона здається ще більш юною. Біля кирпатого носа лежить долонею догори біла рука. Крутий, з легкої розсипом веснянок лоб без жодної зморшки — спить. Тільки в волоссі причаїлася велика сила жінки — в цих звільнених від шпильок, що відливають різними відтінками провалах і Завихрена поплутаної гриви.Нельсон хоче накрити дівчину, але ковдри ніде не видно — одні лише поліпи та ляльки Барбі в акваріумі. Смужка молочно-білої шкіри визирає там, де рудий светр виліз зі штанів. Нельсон дивиться на неї і думає: чому жінка не може бути просто другом, без усякої домішки еротики? Чому треба весь час тішити своє самолюбство, бити з розмаху, тільки щоб захистити себе? Дивлячись вниз, на цю молочно-білу смужку шкіри, він забуває, навіщо сюди прийшов. І раптом відчуває, що йому терміново треба у ванну.тільки щоб захистити себе? Дивлячись вниз, на цю молочно-білу смужку шкіри, він забуває, навіщо сюди прийшов. І раптом відчуває, що йому терміново треба у ванну.тільки щоб захистити себе? Дивлячись вниз, на цю молочно-білу смужку шкіри, він забуває, навіщо сюди прийшов. І раптом відчуває, що йому терміново треба у ванну.
А там, впоравшись зі своїми справами, він зауважує товсту глянсову книгу на кошику для білизни, мабуть належить худому, — альбом з репродукціями фотографій і плакатів часів нацизму в Німеччині: молоді красені блондини стоять рядами і співають; імпозантний товстун у білій формі, обвішаний орденами і медалями; Гітлер, такий собі молодий стрункий лицар, дивиться вдалину, на Альпи. Тримати таку річ у ванній — це своєрідний виклик, як і ті сріблясті листівки із зображенням огидних жінок, і, здається, не врятуватися від всієї цієї гидоти — стільки її на світлі, — не врятуватися ні цієї сплячої дівчинці, ні йому. Пру знайшла свої моторошні зелені туфлі і сидить в кухні на стільці, а пуерторіканець з особою, поцяткованим дрібними шрами, немов слідами ножових ран, з яким вона танцювала, варто перед нею на колінах і застібає пряжечками на тоненьких,як позумент, ремінцях її туфель. Коли вона встає, її кидає в сторону — що це вони їй дали? Вона покірно дозволяє надіти на себе оксамитовий жакет, який носила восени і навесні в Кенті, — жакет червоний, а плаття у Пру зелене, так що вона виглядає точно ялинка, вбрана на півтора місяці раніше терміну. Джейсон танцює в великій кімнаті; туди ж перемістилися тепер і Джеймі з дівчиськом, на чиїх грудях написано "Поправка про рівних правах", — вони теж намагаються не відставати, тому Нельсон і Пру прощаються з Пем і худим, Пем цілує Пру в щоку дуже по-жіночому, точно потихеньку хоче шепнути їй на вухо пароль, а Худий прикладає, немов Будда, складені руки до грудей і кланяється. Цей погляд скоса, — цікаво, думає Нельсон, це у нього від природи або від того, що він збоченець. Медуза напруги проповзає по губах худого. Останній помах руки,посмішки, і двері зачиняються, відсікаючи Нельсона і Пру від шуму вечірки.
Двері старовинна, важка, зі світлого дуба. Нельсон і Пру стоять на майданчику третього поверху — тиша щільно накрила їх, немов ковпаком. Над головою по склу темного слухового вікна, затягнутого дротяною сіткою, барабанить дощ.
— Як і раніше вважаєш мене нікчемою? — запитує він.
— Нельсон, ну чому ти ніяк не повзрослеешь?
Товсті дерев'яні перила справа подвійний запаморочливої петлею спускаються вздовж двох маршів на перший поверх. Заглянувши вниз, Нельсон бачить кришки двох пластмасових контейнерів для сміття, що стоять в підвалі, далеко під ними. Пру нетерпляче обходить його зліва — він їй посатанів, і до того ж вона хоче якнайшвидше вибратися на повітря, — а він потім згадає, як вона штовхнула його своїм широким стегном і яка в ньому піднялася злість на цю її навмисну незграбність, але не згадає, НЕ штовхнув чи і він її — зовсім трошки, в помсту. Зліва біля сходів немає перил і штукатурка на стіні вся в дірках від цвяхів — мабуть, раніше там була дерев'яна обшивка, але її ліквідували при ремонті. Таким чином, коли Пру підвертає ногу на цих своїх високих танкетках, їй нема за що вхопитися; вона злегка скрикує, але бліде обличчя її залишається незворушним,як і в ті хвилини, коли, займаючись планеризмом, вона брала старт. Нельсон простягає руку, щоб схопити її за оксамитовий жакет, але Пру пролітає повз — ноги вже не тримають її; Нельсон бачить, як її обличчя ковзає на тлі дірочок від цвяхів, коли вона перевертається до стіни, намагаючись хоч за щось вхопитися, але хапатися нема за що. І вона летить боком, вниз головою, вдаряючись животом про окантовані металом ступені. Все відбувається так швидко, однак мозок Нельсона встигає зареєструвати послідовність відчуттів і почуттів: ось м'який оксамит жакета торкнувся його пальців, потім вона роздратовано штовхнула його стегном, потім він розлютився на важкі танкетки і на тих, хто відірвав перила від сходів, — все розклалося по поличках. Він чітко бачить темно-помаранчеве пляма, розповзається в її промежини, точно серцевина яскравого зеленого квітки,коли плаття здувається над її ногами. Вона охоплює себе руками, намагаючись уберегти своє летить вниз тіло, і, коли нарешті зупиняється на середині крутих сходів, рука у неї вивернута, туфля злетіла з ноги і висить на ремінці, голови не видно під розмітають масою чудових волосся, і велике тіло нерухомо.
А дощ м'яко постукує по склу слухового вікна. Крізь стіну чути музику з вечірки. Але мабуть, Пру впала з таким гуркотом, що двері світлого дуба відчиняються і навколо вже шумлять люди, у вухах же у Нельсона варто лише слабенький зойк Пру, коли вона полетіла вниз, — з таким звуком лопаються під ногою пластмасові іграшки, які дають дітям в ванну.
Манна Каша відчуває себе в лікарні точно риба в воді — жартує над сестрами і доглядальницями і, ніби не підвладний ніяким правилам веселий мікроб, пересувається по цьому білому світу в своїй чорній одежі. Він підходить до матусі Спрингер з таким виглядом, ніби збирається укласти її в обійми, але замість цього лише весело плескає по плечу. Дженіс і Гаррі він пустотливо посміхається, оголюючи дрібні зуби; до Нельсону звертає вмить посерьезневшее особа — тільки в очах ще стрибають живчики:
— Вона виглядає краще нікуди, ось тільки рука в гіпсі. Але і тут їй пощастило. Рука-то ліва.
— Вона лівша, — каже йому Нельсон. Малий бухтить і сутулиться від недосипу. Він пробув з Пру в лікарні з першої години ночі до третьої ранку і зараз, о пів на десяту, вже знову тут. У чверть на другу він дзвонив додому, але ніхто не підійшов до телефону, що відразу збільшило рахунок накопичених їм за двадцять років образ. Бабуся була вдома, але занадто вона стара і одурманені ліками, щоб чути уві сні телефон, а його батьки вирушили з Меркеттамі і Гаррісон в цей новий стриптиз на шосе 422, що за "Чотирма порами року", по дорозі на Потстаун, після чого ще заїхали до Меркеттам пропустити по стаканчику перед сном. Таким чином, сімейство дізналося новина лише о дев'ятій ранку, коли Нельсон, що заліз в порожню ліжко о пів на четверту, прокинувся. По дорозі в лікарню, сидячи в "мустангу" матері, він стверджував, що заснув,лише коли птахи вже почали чірікать.
— Які ще птахи? — зауважив Гаррі. — Вони ж всі полетіли на південь.
— Пап, не дошкуляє мене: як раз за нашим вікном живуть такі чорні птиці.
— Шпаки, — підказує Дженіс, прагнучи відновити мир.
— Так вони ж таки не цвірінькають, а пищать, — не вгамовується Гаррі. — Пищать, пищать.
— Тепер хіба не пізно світає? — перериває їх суперечка матуся Спрингер. Це постійна напруга між зятем і онуком забирає у неї останні сили.
А Гаррі дійсно дратує Нельсон — сидить поруч, весь ще пропахлий вчорашніми випивкою, очі червоні, з носа тече; Гаррі і сам мало спав і ще не прийшов до тями з похмілля. Він ледве утримується, щоб не сказати ще раз "пищать".
— Як це ви зуміли так швидко тут опинитися? — запитує він у лікарні Манну Кашу, щиро захоплюючись священиком. Можна скільки завгодно над ним знущатися, але малий справді маг-чарівник.
— Сама хвора закликала, — весело промовляє священик, зробивши крок в сторону і змахнувши при цьому на підлогу один з журналів, що лежать на низенькому столику: "День жінки", "Поля і річки". У лікарні, звичайно, не виписують "До відома споживачів". Деякий час тому там була надрукована зовсім вбивча стаття про вартість медичного обслуговування та фантастичних цінах на такі речі, як аспірин і таблетки від застуди. Манна Каша нагинається підняти журнал і, випроставшись, з працею переводить дух.
— Після того як милій жінці дали заспокійливого, — приймається він розповідати, — і вправили руку, і запевнили, що зародок начебто не постраждав, вона тим не менше продовжувала турбуватися і прокинулася о сьомій ранку; вона розуміла, що Нельсон ще спить, і не знала, кому б подзвонити. Ось і подумала про мене. — Він розпливається в широкій посмішці. — Я, звичайно, ще спочивав в обіймах Морфея, але швидко зібрався і сказав їй, що заскочу між причастям і десятигодинний службою, — і ось я тут. Ecce homo [37] .
Так сказав Понтій Пілат, вказуючи на Христа. Євангеліє від Іоанна, 19: 5. Вона хотіла помолитися зі мною, щоб Бог зберіг її немовляти, вона постійно про це молилася, і принаймні на даний момент, як прийнято говорити, начебто спрацювало! — Його чорні очі оббігає особи одне за іншим, вгору, вниз і поперек. — Доктор, який брав її, змінився о восьмій ранку, але чергова сестра урочисто поклялася мені, що, хоча мати і Расшиблась, маленьке сердечко б'ється в ній з нормальною силою і ні сліду кровотеч або будь-яких інших неприємностей. Матінка-природа — міцний горішок, все винесе. — Він вимовляє це, звертаючись до матусі Спрингер.
