Баламутка - Бальзак Оноре де

І нагода трапилась. У липні 1830 року дю Тійє і Нусінген уже витягли з графа де Брамбура півтора мільйона франків, а він усе вірив їм і покладався на їхні ради. Філіпп, парвеню з ласки Реставрації, та ще й заморочений власною глибокою зневагою до "цивіляк", вірив у перемогу законного порядку й грав на підвищення, а Нусінген і дю Тійє, вірячи в революцію, грали проти нього на зниження. Ці двоє проноз займали велике місце в думках полковника графа де Брамбура, прикидались, ніби поділяють його думки, давали йому надію подвоїти свої мільйони й тішились, витягуючи їх із нього. Філіпп бився, як людина, для якої перемога варта чотирьох мільйонів. Його вірність помітили, і він дістав наказ приїхати до Сен-Клу з герцогом де Мофріньєзом на раду. Цей знак ласки врятував Філіппа, бо 28 липня він збирався прочесати зі своїм полком бульвари і напевне дістав би кілька куль, посланих його приятелем Жірудо, який командував підрозділом нападників.

Через місяць підполковникові Брідо з його величезного багатства лишився будинок, земля, картини та меблі. До того ж він здуру, як сам казав, повірив у те, що старша парость повернеться на трон, і лишався вірним їй аж до 1834 року. Коли Жірудо став полковником, цілком зрозумілі ревнощі змусили Філіппа повернутись на службу, і йому там не пощастило: 1835 року його послали до Алжіру командувати полком, і він пробув там три роки серед великих небезпек, сподіваючись дістати генеральські еполети; але цьому перешкодив лихий вплив генерала Жірудо. Зашкарублий серцем, Філіпп був надміру суворим командиром, і його не любили — попри мюратівську116 хоробрість. На початку фатального 1839 року під час відступу перед більшими силами, він кинувся в контратаку на арабів з одним тільки ескадроном — і попав у кільце. Битва була кривава, жахлива, один на один, і небагато французьких кіннотників вийшли з неї живі. Побачивши, що їхнього полковника оточили, ті, котрі були ближче, не захотіли марно гинути, пробуючи вирятувати його. Вони чули слова: "До мене! Вашого полковника! Імператорового полковника!" — потім жахливі прокльони, але повернулись до полку. Філіпп загинув жахливою смертю: коли він упав, посічений ятаганами, йому відрубали голову.

Жозеф, що на той час уже одружився за протекцією графа де Серізі з дочкою одного старого відкупника-мільйонера, успадкував дім і землю де Брамбура, якими не зміг скористатися його брат, що свого часу намагався загарбати всю спадщину. Найдужче потішила художника чудова колекція картин. Жозеф, для якого тесть, такий собі сільський Ошон, відкладав екю до екю, вже має шістдесят тисяч франків ренти. Хоч він малює чудові картини й багато допомагає художникам, він іще не член Інституту. Завдяки одному пунктові майоратного статуту, він став графом де Брамбуром і тепер часто регоче з цього серед друзів, у своїй майстерні.

— Добрий граф, як добрий фрак,— каже тоді його друг Леон де Лора, який, хоч і уславився своїми пейзажами, не зрікся давньої звички пародіювати прислів'я, а щодо скромності, з якою Жозеф прийняв дарунки долі, висловився так: "А пипоть приходить під час їжі!"

Написано в 1842 р.

====================

Примітки

склала Олена Алексєєнко

Перша частина роману під назвою "Два брати" вийшла друком у лютому — березні 1841 р. в газеті "Ла Пресс". Другу частину — "Життя старого парубка" — газета опублікувала в жовтні — листопаді 1842 р. Окреме видання, теж під назвою "Два брати", з'явилося 1843 р. Готуючи перше видання "Людської комедії", Бальзак мав намір дати творові назву "Баламутка".

Роман досить типовий для творчості Бальзака початку 1840-х років. Саме в цей період відбуваються певні зміни художньої манери письменника. "Баламутка" — роман багатоплановий, з широкою проблематикою. Автор відмовляється від моноцентризму побудови, твір розпадається на декілька майже самостійних сюжетних блоків. Кожен з них має свій конфлікт, своїх героїв. Художній світ "Баламутки" густо населений персонажами з різних соціальних класів та прошарків: бонапартистськими офіцерами, представниками паризької богеми, ісуденськими обивателями, митцями, чиновниками тощо. Це дає змогу письменнику створити широку панораму соціального життя Франції часів Реставрації.

Змінюється й ритм оповіді. Інтрига стає напруженіша, з'являються несподівані повороти сюжету. На відміну від інших "провінційних сцен" роман перенасичено подіями. Не має "Баламутка" й жанрової монолітності. Боротьба за спадок Жана Жака Руже набуває майже детективного характеру, нагадує історію з соціально-авантюрного газетного роману, жанру надзвичайно популярного в часи Бальзака. В передісторії Філіппа Брідо переважають соціально-викривальні мотиви. Натомість оповідь про дитинство і юність Жозефа Брідо близька до психологічних романів про становлення таланту митця. Використання такого різнорідного матеріалу було не випадковим. Письменника все більш цікавить зображення дійсності в її суперечливому розмаїтті, що й призводить до більшої композиційної розкутості творів, написаних у 1840-х рр.

Основна дія "Баламутки" відбувається в Парижі та провінційному Ісудені часів Реставрації, однак згадувані в романі події охоплюють майже половину сторіччя. Текст насичено виразними побутовими деталями, описами, серед яких особливо майстерним є зображення Ісудена. Проте й цей традиційний аспект художньої манери письменника зазнає змін. Саме в цей час Бальзак виступає проти побутового реалізму, механічного копіювання дійсності. В статтях і передмовах 1837-43 рр. автор "Баламутки" звертав увагу на роль художнього вимислу в створенні достовірних образів реальності. Значну роль у творі має грати не лише правдива деталь, а й авторське пояснення до неї. Тож у "Баламутці" вже інакше, ніж у ранніх творах, розміщено описи. Опис Ісудена, наприклад, не передує дії, а тягнеться майже до кінця оповіді, доповнюючись новими подробицями.

Роман тісно пов'язаний з основною проблематикою "Людської комедії". Провідною темою "Баламутки", як і творчості Бальзака загалом, є моральна деградація суспільства під впливом влади грошей. Героїв різної долі, відмінних темпераментом і вдачею, об'єднує жадоба збагачення. Змальовуючи етапи драми, яка розігралась у тихому провінційному Ісудені, Бальзак демонструє різні вияви цієї згубної пристрасті.

Важливим у романі є образ Філіппа Брідо. Якщо на ранніх етапах творчості письменник надавав перевагу характерам цілісним, то згодом його починають приваблювати суперечливі натури. Процес становлення такої натури, її формування, зміни, яких зазнає герой під впливом зовнішніх обставин, дедалі більше цікавлять автора "Баламутки". Історія Філіппа починається з розповіді про його дитинство. Білявий і голубоокий хлопець, жвавий і сміливий, завжди був улюбленцем матері. Віддана материнська любов розбестила юнака, потурала розвитку егоїзму та себелюбства. Ці риси згодом визначають натуру молодого Брідо.

Різноманітні вияви егоїзму Бальзак змальовував у численних творах, створивши справжню колекцію егоїстів. Образ Філіппа Брідо навіть здається менш цікавим, ніж деякі інші себелюбці "Людської комедії". Пересічний, з убогим внутрішнім світом, з суто утилітарними інтересами, герой не може конкурувати з такими яскравими особистостями, як Ежен Растіньяк чи Люсьєн Шардон. І все-таки Філіпп Брідо — герой не другорядний. Зміст образу не зводиться до його соціально-психологічної характеристики. Письменника в 1840-і рр. вже менше цікавить розмаїття людських типів і характерів. Створений ним художній світ потребував системності. Подальше вивчення суспільства було неможливим без поглиблення історизму, зображення змін у житті країни як єдиного історичного процесу. Прагнення відтворити всю його суперечливість через долі окремих героїв відчувається і в романі "Баламутка".

Небагато з персонажів Бальзака має таку детально змальовану біографію. Молодість Філіппа Брідо припала на добу Імперії. Вже в дев'ятнадцять років він став капітаном, за участь у битві під Ватерлоо заробив хрест Почесного Легіону. Проте в добу Реставрації Брідо помалу деградує і навіть потрапляє до в'язниці. Але згодом починає пристосовуватись до нового режиму. Лише падіння Бурбонів уриває кар'єру Філіппа Брідо, що став уже графом де Бамбур. Історія героя, таким чином, стає приводом для роздумів над історією країни.

У цьому історизмі роману є й своя мікротема. В часи Липневої монархії певну роль у громадському житті Франції знову починає грати бонапартизм. 1833 р. було поновлено статую Наполеона на Вандомській колоні. В кінці 1830-х рр. було кілька невдалих спроб бонапартистського перевороту. Негативне ставлення Бальзака до спроб реанімації бонапартизму відбилось у творчості письменника. В "Баламутці" виведено цілу галерею образів офіцерів-бонапартистів, зображених зумисне зневажливо. Найяскравішим з них є знов-таки Філіпп Брідо. Майбутній граф де Бамбур зовсім не схожий на таких героїв письменника, як полковник Шабер чи Женест із "Сільського лікаря". Ближче до нього Віктор д'Еглемон з "Тридцятирічної жінки", що, як і Філіпп, має пересічну вдачу. Брідо, однак, іще гірший. Його безмежний егоїзм, аморальність і жорстокість до членів своєї родини, а згодом і до Флори Бразьє, нагадує радше таких персонажів пізнього Бальзака, як барон Юло з "Кузини Бетти". Образ Філіппа Брідо є ніби синтезом характерних постатей, уже відображених письменником: молодої людини, що, зрікшись моральних засад, пристосовується до суспільства; кар'єриста, що не цурається ницості і злочинів; розпусника, зруйнованого жадобою насолод. Цілісність образу немов ілюструє наскрізне для "Людської комедії" твердження про залежність людської поведінки від стану суспільства, від стихії приватного інтересу і агресивного егоїзму, що панує в ньому.

Всевладна сила грошей псує і Флору Бразьє, Баламутку. Потрапивши в середовище ісуденських обивателів, бідне селянське дівча поступово перероджується, можливість забагатіти спонукає її нехтувати людяність, удаватись до безчесних учинків. Закохавшись у Макса Жіле, Баламутка керується тільки інстинктами, своїми природними потягами. Її агресивність більш інтуїтивна, ніж раціональна. Не можучи протидіяти розважливій жорстокості Філіппа, Флора гине.

Контрастом до попередніх образів є постать Жозефа Брідо, що ніби врівноважує роман.