Дерсу Узала - Арсеньєв Володимир
Він мав такий радісний і веселий вигляд, ніби приїхав на свято. Чи тому, що протягом свого життя йому багато доводилося підбирати трупів і він звик ставитися до цієї роботи байдуже, чи тому, що ховали якогось невідомого "інородця", тільки з виразу його обличчя я зрозумів, що розшукувати убивць він не буде і обмежиться протоколом. Він розповів мені, що Дерсу найшли мертвим біля багаття. Як видно, його вбили сонного. Грабіжники шукали в нього гроші і забрали гвинтівку.
Години за півтори могила була готова. Робітники підійшли до Дерсу і зняли з нього рогожку. Сонячний промінь, прорвавшись крізь густу хвою, упав на землю і осяяв обличчя покійника. Воно майже не змінилося. Розплющені очі дивилися в небо; вираз їх був такий, ніби Дерсу щось забув і тепер намагається згадати. Робітники перенесли його в могилу і почали засипати землею.
— Прощай, Дерсу! — сказав я тихо.— В лісі ти народився, в лісі і кінчив своє життя.
Хвилин за двадцять над тим місцем, де опустили тіло гольда, височів невеликий пагорок землі.
Закінчивши свою справу, робітники закурили люльки і, розібравши інструменти, пішли на станцію слідом за приставом. Я сів на землю біля дороги і довго думав про покійного друга.
Як у кінематографі, переді мною одна за одною поставали картини минулого: перша зустріч з Дерсу на річці Лефу, озеро Хапка, зустріч з тигром на Лі-Фудзіні, лісова пожежа на річці Санхобі, повінь на Білімбе, переправа на плоту через річку Такему, маршрут по річці І ману, голодування на Кулумбе, подорож по Бікіну і т. д.
В цей час прилетів повзик. Він сів на кущ біля могили, довірливо подивився на мене і защебетав.
"Смирний люди",— згадалось мені, як Дерсу називав цих пернатих жителів тайги. Раптом пташка спурхнула і полетіла в кущі. І знову туга стисла мені серце.
— Прощай, Дерсу! — сказав я востаннє і пішов дорогою, .
Влітку 1908 року я вирушив у третю подорож, яка тривала два роки.
В 1910 році, взимку, я повернувся до Хабаровська і зразу ж поїхав на станцію Корфовська, щоб провідати дорогу могилку. Я не впізнав місця — все змінилося: біля станції виникло селище, в пригір'ях Хехціру ламали граніт, рубали ліс, почали заготовляти шпали. Ми з І, А. Дзюлем хотіли знайти могилу Дерсу, але даремно. Примітні кедри зникли, з'явилися нові дороги, насипи, вимоїни, пагорки, рівчаки і ями...
Прощай, Дерсу!
ПРИМІТКИ
1 Мій супутник П. П. Бордаков, який пробув у загоні два місяці, описав нашу подорож у журналі "Юная Россия" за 1914 рік. Статтю "На побережжі Японського моря" написано дуже живо і правдиво. У П. П. Бордакова трапилася невеличка помилка: випадок 8 крадіжкою грошей у Дерсу був не в Хабаровську, а в Анучині.
2 Загін складався з п'яти міноносців: "Грозный", "Гремящий", "Стерегущий", "Бесшумный" і "Бойкий".
3 Мичи, "Путешествие по Восточной Сибири", 1868 р.
4 Сінь-нань-ча — південно-західне розгалуження.
5 Лі-тянь-гоу — внутрішня жолобкувата долина.
6 Яо-цзи-хе — річка з ковбанями (вир).
7 Ханьда — лось (маньчжурське слово), хе-цзи — річка (китайське).
8 Да-Сі-нань-ча — велика південно-західна притока (розвилка).
9 Сяо-Сі-нань-ча — мала південно-західна притока.
10 Пянь-ер-гоу — спадиста долина. Лаза-гоу — скеляста долина; Хун-га-лян-гоу — долина червоного гаоляну.
11 Тінь, душа.
12 Тобто вкрав.
13 Бей-я — північне розгалуження.
14 Гу-цзя-лін — перевал (чи хребет) сім'ї Гу.
15 Цзунь-гань-шань — гора, від якої відходять головні дороги.
16 Гу-цзя-хе — річка сім'ї Гу.
17 Да-вай-цзи — велика затока.
18 Дуп-да-вай-цзи — східна велика бухточка.
19 Бінь-ляп-бсй — холодний, як кам'янотесаний пам'ятник. Мабуть, дуже спотворене тубільне слово.
20 Голкохвостого стрижа і чирка-клоктупа визначив С. А. Ба-турлін.
21 Заглибини, прориті морським прибоєм в гірській породі.
22 Тянь-цін-гоу-цзи — долина небесного кольору.
23 Тяиь-цін-лаза — скеля небесного кольору.
24 І-ча — західне відгалуження.
25 Річне теля-ізюбр, що залишило матку.
26 Ч еиь-шень-гоу— долина, що стала святою.
27 Сяо-дун-ча — мале східне розгалуження.
28 Сяо-дун-нань-ча — мале південно-східне розгалуження.
29 В 1925 році Чан Лін трагічно загинув там же, на річці Такемі в місцевості Ілімо.
30 Яиь-дун-ла-цзи — небезпечна східна скеля.
31 Кулунь-цзуй-цзи — кінець, діра (відтулина).
32 В перекладі на російську мову означає "скеля".
33 Вог неба.
34 Тубільне взуття.
35 Китайське взуття (ули) мав на п'ятах по два гвіздки з великими плоскими головками.
36 Женьшень.
37 Легкі сани на трьох стійках довжиною 3,6, шириною 0,7 і висотою 0,6 метра з полозками, загнутими догори спереду і ззаду, щоб вони могли в'їжджати на бурелом, засипаний снігом, і плавно з'їжджати на землю.
38 Тобто шаманили.
39 Дві парти належали тубільцям, які нас супроводили.
40 У-лянь-гоу — п'ять долин (зв'язаних), що сходяться.
41 Божество, що створило світ.
42 Лао-бей-ла-цзи — стара північна скеля.
43 У-цзей (хе) — річка сепій.
44 Лао-ху-цзен — тигр, що боїться "(цього місця).
45 Ші-дуп-гоу — кам'яниста східна долина.
46 Цза-гу-бай — наполовину мішана каста.
47 Фин-цзи-ла-цзи — скеля божевільного.
48 Сяо-мао-дін-цзи — вершина, що мав вигляд маленької шапки.
49 Цяо-ма-ті-гоу-зи — висота, вкрита дубовими деревами.
50 Да-я-гоу — велика долина, що розгалужується.
61 Бей-гао-ла-цзи — північна висота скелі.
52 Гао-янь-хан-цзи — прохід між високими шпилями.
63 Олонь-чунь-дінь-цзи — орочонська верховина.
54 Да-го-тай — велика старовинна башта.
55 Тау-да-хе — перша велика річка.
ДО РОЗДІЛУ III
В нижній течії річка Іодзихе бере в себе три невеликі притоки: праворуч — Сяо-Іодзихе (мала річка з ковбанями), довжиною 16 кілометрів, ліворуч — Дунгоу (східна долина), з якою ми ознайомилися вже минулого року, і Літянгоу, по якій тепер мав іти О. І. Мерз-ляков. Річка Сяо-Іодзихе дуже мальовнича. Вузька звивиста долина обставлена по краях порівняно високими горами. За словами китайців, у верхів'ї річки е великі жили срібно-свинцевої руди і мідного колчедану.
Долина річки Літянгоу якась дивна — чи то поперечна, чи то поздовжня. Місцями вона ширшає до 172 кілометра, місцями звужується до 200 метрів. В нижній частині долини є багато галявин, захаращених камінням і непридатних для землеробства. Тут часто попадаються згарища і де-не-де є негусті листяні ліси. Чим вище підніматися долиною, тим частіше трапляються темні силуети хвойних дерев, які потроху переважають. У верхів'ях Літянгоу є китайська мисливська фанза. Від неї стежка повертає ліворуч у гори і веде на Іман. Підйом на перевал Хунтамі з південного боку утруднений; .спочатку долина дуже вузька і завалена камінням та буре-ломиим лісом.
ДО РОЗДІЛУ IV
Перша Секуму (по-удегейському Сектозу) — невеликий струмок (5 кілометрів), що тече між відрогами гірського хребта, який іде паралельно берегу моря. Дві річки Одега (що означає по-удегейському "дівиця")—по-китайському Одегоу — мають спільне гирло. Одна Одега дорівнює 12, друга —15 кілометрам. Невеликий гірський хребет, що їх розділяє, має ту саму назву, і висота його в середньому 150 метрів. На схід він спускається полого і біля моря кінчається високою терасою, де росте рідка модрина та поганенький березняк. У долині Одега ліс мішаний, дров'яного характеру, і тільки напочат-ку де-не-де зустрічаються поодинці кедр, ялина і смерека. На більшій частині навколишніх гір лісу немає вовсім. Його знищили пожежі.
Одега 2-га (по-удегейському Одехе) з лівого боку бере в себе джерело Лугове. Раніше, як розповідають китайці, тут була невелика лудева, але вона згоріла. Китайці її не відновлювали і пішли на річку Псухун.
Річки: Танія (по-китайському Седонерл і по-удегейському Дана), Вязтигні, Хоома, Хоте і Онектого (по-удегейському Опекгозо, по-китайському Міланзуай) — гірські струмки, які течуть до моря по невеликих розпадках. Далі буде річка Таеле (по-удегейському Тае) завдовжки 12 кілометрів. Біля гирла її долина звужується, і річка біжить начебто міжгір'ям. У верхів'ї Таеле лежить гірський вузол, звідки беруть початок і інші річки: па північний схід тече річка Білімбе, на південь — малепький струмок Ієля.
Річка Шакіра — теж невелика. Гирло її лежить по сусідству з річкою Білімбе. Власне, гирла у цієї річки нема зовсім — вода розливається по низині і попадає в море крізь прибережну гальку. Долина річки Шакіри досить вузька, грунт у ній кам'янистий; в горах скрізь видно осипи. Трав'яна рослинність складається переважно з полину, орляка і польового горошку; на річках — зарості ліщини, шипшини, таволги і леспедеці. Рідколісся біля моря складається з дуба і модрини, але, в міру підіймання вверх по річці, ліс стає більший і різноманітніший.
ДО РОЗДІЛУ XII
Географія частини узбережжя між Мамокчі і Найною така. Високий гірський хребет Габаці тягнеться під гострим кутом по відношенню до берега моря. По той бік його басейн річки Ку-лумбе, по цей — маленькі річки, які мають лише удегейські назви: Яшу (на картах Ягасу), Уяхгі-бязані, Санке, Канути, Янужа та інші. Поміж ними можна відзначити три гірські вершини: Габаді Дюхане і гору Яндоюза, а біля гирла річки Яшу — одиноку скелю Када-Дудідуоні. На морських картах вона названа горою Ожидания і помічена цифрою 603.
Наступною річкою після Найни була Тиченга (по-удегейському Теєнга). її довжина близько 20 кілометрів, початок бере з хребта Карту. У верхів'ях Тиченга тече по вузькому і глибокому міжгір'ю, краї якого спадають до річки під кутом майже 60 чи 70° і суцільно вкриті осипами.
Після Тиченги іде ряд невеликих джерел: Ватенга (на картах Батунча), Чані, Кальма (по-удегейському Калама, що означає "кит") і Анчі. Далі йдуть річки Куа, Саигасу, Чангомі і Ламуксі. Тут стежка залишає морське побережжя і йде вверх через перевал на річку Квандагоу (велика звивиста падина) — притоку річки Амагу. Довжина Квандагоу — близько ЗО кілометрів. Початок її лежить там же, де й початок річки Кудя-хе і річки Найни. Квандагоу біжить спочатку також в глибокому міжгір'ї, заваленому кам'яними брилами, але потім долина її ширшає. Верхня половина течії має напрям з північного заходу, а потім річка круто завертає до північного сходу і біжить уздовж берега моря, відокремлена від нього гірським пасмом Чанготикалапі. Від річки Анчі до Амагу—* п'ятнадцять кілометрів.
В Тахобе впадають такі гірські річки: праворуч — Коде з притоками Хуати, Боноксе і Буланя.
