Модеста Міньйон - Бальзак Оноре де

Але затримався я тут не тільки через своє підірване здоров'я; річ у тім, що я хочу бодай почасти віддячити нашому славному Лабрієрові. Бідолашний хлопець по вуха закохався в таку собі Модесту де Лабасті, бліде, сухорляве й нічим не примітне дівча, яке, між іншим, має одну дуже істотну ваду: кохається в книжках і видає себе за поетичну натуру, цим виправдовуючи свої химери, примхи та зміни в настрої, спричинені її досить кепським характером. Ти знаєш Ернеста, знаєш, як легко зловити його на гачок, і я не зважився покинути друга напризволяще. Панна де Лабасті завзято кокетувала зі мною, вона дуже прагнула стати твоєю суперницею, хоча руки в неї худі, а плечі кістляві, як у всіх молодих дівиць, волосся блякле, як у пані де Рошфід, коли не більше, а вираз маленьких сірих очиць наводить на всілякі роздуми. Я поклав край заграванням цієї дівулі, яка навряд чи кому принесе щастя — і, може навіть, надто грубо. Але до цього спонукало мене кохання — єдине і неповторне. Що мені до всіх жінок світу! Всі вони, разом узяті, не варті тебе одної.

Я бавлю тут час із найсправжнісінькими буржуа, бридкими до огиди, які складають почет спадкоємиці. Пожалій мене! Вечорами моє товариство — це писарі, дружини нотарів, касири і провінційний лихвар. Ох і далеко ж цим вечорам до раутів на вулиці Гренель! Уявне багатство батька вищезгаданої діви, який недавно повернувся з Китаю, надало нам приємність бачити в цьому товаристві обер-шталмейстера, цього вічного жениха, який тепер більше, ніж будь-коли, прагне здобути мільйони — кажуть, йому треба їх шість або сім, щоб осушити знамениті болота в Ерувілі. Король навіть не здогадується, який фатальний дарунок зробив він маленькому герцогові. Не підозрюючи про відносну бідність свого жаданого тестя, його ясновельможність упадає коло дівчини, але ревнує її тільки до мене. Бо Лабрієр домагається прихильності своєї богині за допомогою твого слуги покірного, що править йому за ширму. Незважаючи на любовний екстаз, у якому перебуває Ернест, я — поет! — думаю про земні справи, і ті відомості, які я зібрав про статок Міньйона, затьмарюють майбутнє мого вірного секретаря, тим більше, що гострі зубки його нареченої здатні перемолоти і більший статок. Якщо ти, мій ангеле, хочеш зробити добре діло й цим спокутувати деякі наші гріхи, спробуй довідатись, як насправді стоять справи; запроси до себе банкіра Монжено й розпитай його з притаманним тобі умінням. Пан Міньйон, колишній кавалерійський полковник імператорської гвардії протягом семи років підтримував ділові стосунки з банкірською фірмою Монжено. Ходять чутки, що він дасть за дочкою не більше як двісті тисяч посагу, але я хотів би перш ніж просити руки дівчини для Ернеста, мати точніші відомості. Як тільки відбудуться заручини, я негайно вертаюся до Парижа. Я знаю, як найліпше владнати справи нашого закоханого: треба влаштувати так, щоб майбутньому зятеві пана Міньйона передали графський титул, і ніхто не має стільки шансів домогтися цієї ласки, як Ернест, завдяки послугам, що їх він зробив монархії, а надто, коли ми троє — ти, герцог і я — прийдемо йому на допомогу. А згодом Ернест легко здобуде посаду радника і завдяки своїм скромним потребам щасливо житиме в Парижі на двадцять п'ять тисяч річного прибутку, маючи надійне становище і на додачу жінку — сердешний!

Моя люба, я не можу дочекатися тієї хвилини, коли знову побачу вулицю Гранель! Якщо два тижні розлуки не вбивають кохання, то вони надають йому палкого безуму перших днів, а ти, можливо, краще за мене знаєш причину, чому моє кохання буде вічним. Навіть у могилі мій прах кохатиме тебе! Ось чому я довго тут не витримаю! Якщо мені доведеться залишитись у Гаврі ще днів на десять, то я приїду в Париж хоч на кілька годин.

Чи домігся герцог для мене ордена? А тобі, радість моя, чи припишуть лікарі їхати наступного року на води в Баден? Наш меланхолійний красень туркоче, мов голуб біля голубки. Дивлячись на нього, я думаю про наше кохання, вірне й незмінне ось уже десять років, і при цьому зіставленні починаю глибоко зневажати шлюб; я ніколи ще не бачив усього цього так близько! О моя мила, те, що називають гріхом, куди міцніше поєднує двох закоханих людей, ніж закон, чи не так?"

Ця думка послужила Каналісові темою для спогадів та признань, розвезених на дві сторінки і надто інтимних для того, щоб їх можна було тут навести.

Напередодні того дня, коли Каналіс відіслав своє послання, Буча, під ім'ям Жана Жакмена, відповів на листа своєї вигаданої кузини Філоксени, випередивши на дванадцять годин поетового листа.

Ось уже два тижні герцогиня мучилася тривогою, ображена й розгнівана мовчанкою Мельхіора; це вона продиктувала Філоксені листа до "кузена" і, прочитавши його відповідь, надто прикру для самолюбства п'ятдесятирічної жінки, сама зібрала точні відомості про статок полковника Міньйона. Ось тоді Елеонора й зрозуміла, що її зраджено, покинуто заради мільйонів, і її опанували гнів, ненависть та холодна лють. Коли Філоксена постукала й увійшла до розкішної спальні своєї хазяйки, вона помітила, що очі в герцогині повні сліз. Дівчина застигла на місці з подиву, бо за п'ятнадцять років служби в цьому домі таке вона побачила вперше.

— Десять хвилин страждання можуть отруїти десять років щастя! — вигукнула герцогиня.

— Лист із Гавра, ласкава пані.

Елеонора прочитала витвір Каналіса, забувши про присутність Філоксени, яка ще дужче здивувалася, коли побачила, як прояснюється обличчя герцогині в міру читання листа. Як то кажуть, "хто топиться, той і за соломинку вхопиться". Отож і Елеонора неабияк зраділа, вона повірила в щирість Каналіса, читаючи ці чотири сторінки, де переплелися кохання і тверезий розрахунок, брехня і правда. Після того як пішов банкір, герцогиня вже хотіла була покликати чоловіка, вирішивши — якщо не пізно — перешкодити призначенню Мельхіора, й ось тепер вона піддалася пориву великодушності, що межував із самопожертвою.

"Бідолашний хопець! — подумала вона.— Він не мав ніякого поганого наміру. Він кохає мене, як і в перші дні, він нічого не приховує від мене!"

— Філоксено! — звернулася вона до своєї старшої покоївки, яка стояла поруч і вдавала, ніби прибирає на туалетному столику.

— Що накажете, пані7

— Дай дзеркало, люба.

Елеонора подивилась у дзеркало й побачила в себе на лобі тонесенькі наче проведені бритвою зморшки, здалеку непомітні. Вона зітхнула, переконана, що цим зітханням прощається з любов'ю, і прийняла мужнє, далеке від жіночої дріб'язковості рішення, піддавшись почуттю, яке п'янить, наче вино. Тільки цим сп'янінням можна пояснити милосердний вчинок Північної Семіраміди119, що видала заміж за Мамонова120 свою молоду і вродливу суперницю.

"За те, що він зберіг мені вірність, я допоможу йому здобути і мільйони, і наречену, — подумала вона.— Якщо тільки ця Модеста справді така негарна, як він пише".

Легкий триразовий стук у двері повідомив про появу герцога, й Елеонора сама відчинила йому двері.

— О, ви почуваєте себе краще, люба! — вигукнув він із награною радістю, яку так добре вміють удавати царедворці, а люди обмежені сприймають її за щиру правду.

— Любий Анрі,— сказала герцогиня,— далебі я не можу збагнути, як ви досі не зуміли домогтися призначення Мельхіора, ви, людина, яка принесла королю таку велику жертву: адже ви погодились увійти до уряду, чудово знаючи, що він не протримається навіть року.

Герцог глянув на Філоксену, і покоївка непомітним жестом показала на лист із Гавра, що лежав на туалетному столику.

— Ви скоро знудьгуєтесь у Німеччині й повернетеся звідти у сварці з Мельхіором,— простодушно сказав герцог.

— Чому?

— Ви ж там будете весь час разом, — відповів колишній посол з насмішкуватою добродушністю.

— О ні! — заперечила вона.— Я його одружу.

— Якщо вірити д'Ерувілеві, то наш дорогий поет не чекає вашої люб'язної допомоги, — зауважив герцог, усміхаючись.— Учора Гранльє зачитав мені уривки з листа, якого йому написав обер-шталмейстер, очевидно, не без участі своєї тітки... Стара панна д'Ерувіль, звичайно, продиктувала того листа для вас, адже ця невтомна шукачка багатих наречених знає, що я і Гранльє майже кожного вечора граємо у віст. Славний маленький д'Ерувіль просить князя Кадіньяна влаштувати в Нормандії королівські лови; Кадіньян навіть сподівається привезти туди короля, щоб у дівчини пішла обертом голова, коли вона побачить, що заради неї влаштували таку пишну кавалькаду. Справді, два слова Карла Десятого усе залагодили б. Д'Ерувіль пише, що дівчина невимовно гарна...

— Анрі, їдьмо до Гавра! — вигукнула герцогиня, уриваючи чоловіка.

— А під яким приводом? — запитав цей вельможа, що був довіреною особою Людовіка XVIII і чий предок став герцогом за Людовіка XV.

— Я ніколи не бачила королівських ловів.

— Це було б природно, якби туди збирався король. Але їхати на лови в таку далечінь надто стомливо, і він не поїде, я щойно з ним розмовляв.

— Її високість могла б поїхати...

— Це не виключено,— погодився герцог.— Може, герцогиня де Мофріньєз витягне вам її з Роні, й тоді король залюбки дозволить скористатися його мисливським виїздом. Але вам не слід їхати до Гавра, люба,— з батьківською турботливістю сказав герцог,— ви скомпрометуєте себе. Стривайте, я, здається, знайшов вихід. За Бротонським лісом у Гаспара є маєток Розамбре. Чому б не умовити його прийняти в себе усе товариство?

— А хто з ним говоритиме? — спитала Елеонора.

— Так його ж дружина, герцогиня де Верней, завжди ходить до причастя з панною д'Ерувіль. Якщо стара діва підкине їй цю думку, вона умовить Гаспара.

— Ви просто чудо,— сказала Елеонора.— Негайно ж напишу кілька слів старій панні д'Ерувіль та Діані, бо нам іще ж треба замовити мисливські костюми. Думаю, в маленькому мисливському капелюшку я виглядатиму значно молодшою. Як вам учора велося в англійського посла? Ви були у виграші?

— Атож,— сказав герцог.— Мені пощастило відігратися.

— А головне, Анрі, влаштуйте так, щоб рішення про призначення Мельхіора послом та нагородження його орденом поки що відклали.

Елеонора написала кілька рядків прекрасній Діані де Мофріньєз і записку старій панні д'Ерувіль. А тоді відповіла Каналісові, викривши його брехню.