Модеста Міньйон - Бальзак Оноре де
Буча сам умисне не йшов, сподіваючись на крайній випадок шепнути Лабрієрові, щоб той попросив його залишитись, бо з виразу Жерменового обличчя він уже зрозумів: одна з його хитрих витівок — а що він удасться до хитрощів, читачі, певне, здогадалися, після того, як він дав свою обіцянку Модесті — мала цілковитий успіх.
— Ви добре зробили, пане, що запросили на сніданок клерка з контори Латурнеля,— сказав Жермен на вухо Каналісові.
Камердинер багатозначно підморгнув поетові, й обидва вийшли до вітальні.
— Сьогодні вранці, пане, я їздив дивитись на риболовлю. Ще позавчора мене запросив узяти в ній участь хазяїн баркаса, з яким я тут познайомився.
Жермен змовчав про те, що мав нетактовність грати в більярд в одному з гаврських кафе, де Буча оточив його своїми приятелями, щоб змусити танцювати під свою дудку.
— Ну то й що? — запитав Каналіс.— Переходьте до суті.
— Пане барон, я почув розмову про Міньйона і доклав усіх зусиль, щоб її підтримати — адже ніхто не знав, у кого я служу. Ох пане барон, у порту подейкують, що вас заманили в пастку. Посаг у панни де Лабасті дуже скромний, як і її титул. Корабель, на якому прибув її батько, належить не йому, а китайським купцям, з якими панові Міньйону ще належить розквитатися. Про це багато балакають — і мало втішного для полковника. Я не раз чув про те, що ви й герцог змагаєтеся за прихильність мадмуазель де Лабасті і беру на себе сміливість остерегти вас: хай краще його ясновельможність підловить її, а не ви. Повертаючись із риболовлі, я пройшовся біля театру, де мають звичай прогулюватися купці, й, не замислюючись, змішався з їхнім гуртом. Побачивши, що я добре вдягнений, ці славні люди заговорили зі мною про гаврські справи. Тоді я помалу-потроху навів розмову на полковника Міньйона, і їхня думка настільки збіглася з думкою рибалок, що я порушив би свій обов'язок вашого слуги, якби змовчав про це. Ось чому, пане, вам сьогодні довелося встати й одягтися без моєї допомоги...
— Що ж мені робити? — вигукнув Каналіс, почуваючи себе уже зв'язаним з Модестою і не знаючи, як відступитися від своїх слів.
— Ви, пане, знаєте мою відданість,— сказав Жермен, бачачи, що поет стоїть наче громом прибитий,— і не осудіть, якщо я осмілюся дати вам пораду. Напоїть клерка, й він викладе вам увесь підспідок цієї справи. Не розв'яжеться в нього язик після двох пляшок шампанського, розпийте з ним третю. Та що мені вас учити, невже ви не дасте раду якомусь провінційному клеркові? Адже скоро ми вас побачимо, пане барон, послом, зовсім недавно Філоксена чула, як герцогиня про це сказала.
А тим часом Буча, який потай намовив своїх портових приятелів запросити Жермена на ту риболовлю, радив Ернестові мовчати про причину його поїздки до Парижа і просив нічому не дивуватись і не втручатись у його витівки за столом. Клерк скористався з того, що громадська думка в Гаврі змінилася не на користь Шарля Міньйона. А сталося це ось чому. Граф де Лабасті урвав знайомство з тими людьми, які за роки його відсутності забули про існування його дружини та дочок. Довідавшись, що він збирається влаштувати званий обід на віллі, усі вони стали тішити себе надією, що будуть у числі гостей. Та коли стало відомо, що запрошені тільки Гобенгейм, подружжя Латурнелів, герцог і двоє парижан, стався вибух громадського обурення проти зарозумілого купця. Підкреслене небажання Шарля Міньйона бувати в Гаврі й бачитися з колишніми приятелями усі помітили й приписали його гордині. Гавр помстився за таку зневагу, піддавши сумніву несподіване для всіх багатство Міньйона. Пішли чутки, що гроші на викуп вілли у Вількена дав Дюме. І тоді найзапекліші недоброзичливці Міньйона почали запевняти, ніби Шарль довірив глибоко відданому йому Дюме велику суму грошей, за які в нього скоро почнуться чвари з вигаданими кантонськими компаньйонами. Недомовки Шарля, які мали на меті приховати розміри його багатства, балачки його слуг, що дістали відповідні розпорядження, надавали правдоподібності цим грубим вигадкам, і всі в них повірили під впливом злостивих заздрощів, притаманних комерсантам у ставленні один до одного. Наскільки раніше місцевий патріотизм роздував казкове багатство одного із засновників добробуту Гавра, настільки тепер провінційна заздрість применшувала його. Буча, який частенько робив різні послуги рибалкам, зажадав від них лихослів'я і збереження таємниці. Приятелі доклали всіх зусиль, щоб йому прислужитися. Хазяїн баркаса сказав Жерменові, що з Марселя недавно приїхав його двоюрідний брат, матрос — його нібито розрахували після продажу брига, на якому повернувся полковник. Корабель від свого імені продав якийсь Кастанью, а вантаж, за словами матроса, коштував щонайбільше триста — чотириста тисяч франків.
— Жермене,— покликав Каналіс свого камердинера, коли той уже збирався вийти,— подай нам шампанського і бордо.— Нехай член гільдії нормандських писарів збереже добрий спогад про поетову гостинність. А крім того, язик у нього підвішений не гірше, ніж у Фігаро,— сказав Каналіс, поплескавши карлика по плечу.— Його дотепність зашумує і вдарить фонтаном разом з шампанським. Та й ми від нього не відстанемо, правда, Ернесте? Давно я не був п'яний,— ось уже два роки, слово честі,— провадив він, подивившись на Лабрієра.
— Ви хочете сказати, п'яний від вина? — сказав клерк.— Але навіщо вам вино? Ви щодня п'янієте від самого себе! Ви черпаєте повною чашею з джерела хвали. Та й не дивно. Ви красень, ви поет, ви здобули славу ще за життя, блиск вашого красномовства не поступається блиску вашого генія, і ви подобаєтеся всім жінкам, навіть дружині мого патрона. Вас любить найпрекрасніша султанша-мати, яку я будь-коли бачив (правда, інших султанш я досі не зустрічав), і ви, якщо захочете, зможете одружитися з панною де Лабасті... Ось бачите, скільки у вас переваг, не рахуючи майбутніх — високого титулу, звання пера, посади посла. Лише перелічуючи їх, я вже захмелів, як той, хто розливає в пляшки чуже вино.
— Увесь цей суспільний блиск — ніщо без того підмурку, який надає йому міцності, а саме — багатства,— зауважив Каналіс.— Ми тут у чоловічому товаристві, і я можу признатися, що прекрасні почуття мають вагу лише в елегійних стансах.
— І в любовних трансах,— відгукнувся клерк, підкріпивши свої слова виразним жестом.
— Але ж ви, поет фінансових контрактів,— сказав Каналіс, усміхнувшись на зауваження Буча,— не гірш за мене знаєте й інші рими. Скажімо: "Як порожньо в кишені — любіться, навіжені".
За столом Буча так освоївся в ролі Рігодена з комедії "Дім розіграний у лотерею"116, аж налякав Ернеста, який не знав, що таке дотепність конторських клерків — а вона не поступається солоним жартам майстрових. Горбань переповів скандальну хроніку Гавра: історії нажитого багатства, альковних пригод і злочинів, здійснених із кодексом законів у руці — в Нормандії це називають "кожен живе, як уміє". Він не пощадив нікого. Його балакучість зростала разом з потоком вина, що вливалося йому в горлянку, як грозова злива у ринву.
— А знаєш, Ернесте,— сказав Каналіс, доливаючи Буча вина,— з цього славного хлопця вийшов би чудовий секретар посольства...
— Такий чудовий, що зіпхнув би свого патрона! — зауважив карлик, кинувши на Каналіса погляд, зухвалість якого потонула в шумовинні шампанського.— Вдячності я не знаю, зате лукавства в мені досить, щоб сісти вам на шию. Уявляєте: великий поет недоноска несе!.. А втім, це часто трапляється... коли поет приходить до видавця з новою книжкою. Ну чого ви дивитесь на мене так, ніби я шпаги перед вами ковтаю? Ех мій дорогий генію, ви ж людина великорозумна і чудово знаєте, що тільки йолопи вірять у вдячність. Це поняття є в словнику, але воно відсутнє в людському серці. Вдячність має ціну лише на гірських вершинах, які не називають ні Парнасом, ні Піндом117. Чи не думаєте ви, що я в несплатному боргу перед дружиною мого патрона, яка виховала мене? Таж усе місто сплатило їй цей борг хвалою, пошаною, захопленням, тобто найповноціннішою монетою. Я не визнаю добродіянь, якими користуються, наче капіталом, щоб отримати проценти у вигляді потішеного самолюбства. Люди торгують послугами, а вдячність — одна з форм оплати — ото й усе. Зате інтрига — зовсім інше діло, вона — моє божество. Як,— вигукнув він у відповідь на осудливий жест Каналіса,— невже ви не захоплюєтеся, коли людина спритна легко обводить круг пальця генія? Адже це вимагає тонкої спостережливості, вміння підмітити вади і слабості тих, хто стоїть вище за нас, і обрати слушний момент. Запитайте в дипломатів, хіба найблискучіший їхній успіх — це не перемога хитрощів над грубою силою? Якби я служив вашим секретарем, пане барон, ви незабаром стали б міністром, бо я був би зацікавлений у цьому і навіть дуже! Хочете дістати доказ мого хисту в цих справах? Ну, то слухайте. Ви обожнюєте панну Модесту, і ви маєте слушність. Я глибоко її шаную — вона справжня парижанка. Іноді й у провінції трапляються парижанки, то там, то там... Наша Модеста — дівчина з розумом, така допоможе чоловікові пробитись нагору. Але ви маєте грізного суперника в особі герцога. Що ви мені дасте, коли я через три дні спроваджу його з Гавра?
— Допиймо пляшку,— сказав поет, наповнюючи келих Буча.
— Я сп'янію,— сказав клерк, перехиляючи дев'ятий келих шампанського.— У вас знайдеться ліжко, де я міг би поспати з годинку? Мій патрон здержливий, як верблюд, а пані Латурнель йому до пари. Вони люди суворі і ще стануть мене сварити... І правильно зроблять, бо голова в мене ні к бісу. А мені ж іще акти складати!..— Потім згадавши про щось і без усякого переходу, як це властиво п'яним, він вигукнув: — Ох, і пам'ять же в мене! Не поступиться моїй вдячності.
— Буча, ти собі суперечиш! — вигукнув поет. — Тільки щойно ти хвалився, що не знаєш вдячності.
— Аж ніяк,— відповів клерк.— Просто я забудькуватий. Хто забуває, той клопоту не знає. А коли мені це вигідно — ого, який я вдячний! Будьте певні, з мене вийде секретар хоч куди!
— А яким чином ти спровадиш герцога? — спитав Каналіс, задоволений, що розмова сама повертає в бажаному для нього напрямку.
— Це вас не стосується! — заявив клерк, голосно гикнувши.
Він покрутив головою, що з'єднувалася з плечима без шиї, і перевів погляд з Жермена на Лабрієра, з Лабрієра на Каналіса, як людина, котра вже сп'яніла і боїться, чи не зменшилася до неї пошана тих, хто на неї дивиться, бо коли всі почуття тонуть у вині, на поверхні лишається одне самолюбство.
— Послухайте, великий поете, та ви ж до всього ще й великий хитрун! Ви, мабуть, приймаєте мене за одного з ваших читачів.
