Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

— Череп у пітьмі. — Засідання в підпіллі. — Мандрівний вогник. — Тривога Мефтахудина. — Облава. — "Юнком". — Нишпорки з осередку. — Хто кого. — "Зелене кільце".

— Тсс. Тихше.

— Ні звуку.

Три тіні, безшумно ковзаючи, вийшли на парадні сходи і хвилину прислухались. У Шкіді було тихо. Хлопці вже спали, і тільки зрідка тишу порушувало шарудіння щура, що вовтузився десь під підлогою.

— Ну, ходімо. Нас уже ждуть, — знову почувся шепіт, і три таємничі постаті почали спускатися по сходах, обережно тримаючись за поручні і намагаючись не робити шуму.

Майнув просвіт парадних дверей на вулицю, давно вже наглухо забитих, оскільки ними не користувалися.

Таємничі постаті хвилинку потупцяли на місці, ніби радились, і нарешті, наважившись, почали так само тихо прокрадатися під темне склепіння сходів. Непроникна німа імла поглинула загадкових прибульців. Вони йшли навпомацки, тримаючись за холодні виступи сходинок і відходячи все далі від світла. Тьмяний просвіт парадних дверей побляк удалині, дзеркальні вікна замутились і посіріли, ледь видніючи мертвими матовими плямами. Раптом передня тінь здригнулась і відсахнулася назад.

— Гляньте!

Просто з стіни на них дивилася страшна, квадратна пляма, яка блідо світилася, ніби фосфорична:

Пришельці прихилилися до протилежної стіни. Але нараз один з них, найхоробріший, засміявся і сказав:

— Та це ж трансформаторна будка. Чого ви здрейфили?

Майже тієї ж миті осторонь із темряви пролунав глухий голос:

— Пароль?

— Чотири збоку! — відповіла перша тінь.

— Вашим край! Проходьте, — долинуло з темряви, і перед таємничими незнайомцями розчинилися двері в слабо освітлене приміщення.

Це був дерев'яний сарай Мефтахудина, куди він складав дрова, перед тим як розподіляти їх по грубах.

І тепер ще в сараї було трохи дров, розкладених рядами біля стін. На одному з тих столів сиділи три темні згорблені постаті.

При появі нових пришельців ті, що сиділи, привітали їх голосними криками:

— Урра! Прийшли. Пильников! Кібчик!

— Гладун, і ти?!

— А що я — рижий, чи що? Я теж хочу працювати у вашій організації!

В сараї шість чоловік розсілися на дровах і, щільно зачинивши двері, завмерли.

Крім тих, що прийшли, там були Янкель, Японець і Пантелєєв, який зовсім недавно повернувся в Шкіду після скандального вигнання з школи за вибиті вікна.

Хлопці порадилися хвилину, потім Японець встав і, піднявши руку, почав:

— Увага. Сьогодні ми відкриваємо другі збори нашої підпільної організації РКСМ, але оскільки у нас є двоє нових членів — це Гладун і Кібчик, — я коротко викладу їм нашу програму й причини, що примусили нас почати цю справу.

Японець відкашлявся.

— Отже, товариші, ви знаєте, що наша Шкіда вважається будинком для дефективних, тобто майже тюрмою, тому осередок комсомолу нам відкрити не можна. Але серед нас є бажаючі підготуватися до вступу в комсомол після виходу з Шкіди… Ось для цього, тобто щоб вивчити політграмоту і основи марксизму, ми й заснували цей підпільний гурток. На жаль, ми не маємо керівника, такого досвідченого й діяльного, як Кондуктор, котрий, як ви знаєте, поїхав од нас уже три, коли не чотири місяці тому працювати в село. Ви знаєте також, що ми багато разів просили Вікмиксора виклопотати нам нового політграмника, але досі він, як відомо, і в ус не дме. Нам лишилось одне: вчитися самим. Ми не знаємо, як подивився б на це Вікмиксор, а крім того, і не хотіли затягувати справу переговорами, тому й вирішили відкрити цей нелегальний гурток. Поки що у нас заняття вузько спеціальні, зараз ми вивчаємо історію революційного руху серед молоді, а далі буде видно.

Япончик змовк і обвів поглядом присутніх. Потім, витерши рукою піт з обличчя, він перейшов до лекції. Як найбільш поінформований і начитаний, він узяв на себе роль лектора й працював дуже сумлінно, ретельно готуючись до кожної лекції.

— Отже, підемо далі. Минулого разу ми з вами розбирали зародження Спілки молоді і дійшли аж до розколу буржуазної "Праці й світла". Тепер ми простежимо зародження і поступове зростання нашої Спілки робітничої молоді.

Аудиторія слухала. П'ятеро хлопців з голеними головами жадібно дивилися на лектора і затамувавши подих ловили слова. Лампочка, обліплена павутинням, немов усміхалася короткозорим оком, слабо освітлюючи "підпільну організацію" і облуплені стіни.

♦

Наступний збір було призначено на дванадцяту годину ночі — улюблений час усіх змовників.

Літній день для Шкіди стомливий. Надто багато руху, надто багато уроків, а крім того, хочеться піти викупатись і пограти в городки або в футбол. Як наслідок, надвечір — страшенна втома. Спальні відразу поринули в сон, і не встиг черговий вихователь зачинити за собою двері, як по старому будинку знову забігали таємничі тіні.

Нічний черговий — Янкель. Він вільно випускає з будинку "змовників" і останній іде сам.

Цього разу збір відбувався в руїнах двоповерхового будинку на подвір'ї. Під сходами, в комірчині, де ще зовсім недавно ховалися Пантелєєв і Пильников, світлячками спалахнули вогники. Тіні збиралися знову.

— Пароль?

— Гроші ваші!

— Будуть наші! Проходь, — чути голос невидимого вартового.

Сьогодні прийшов повий член організації — Горобець. У гуртку вже сім чоловік.

— Коли б не засипатися! Надто багато порожніх ліжок, — висловлює побоювання Янкель, але під обурені окрики він змушений замовкнути.

— Сьогодні, товариші, ми перейдемо до розгляду Третього з'їзду, який знаменує собою новий поворот до мирного будівництва.

Гурток затих і уважно слухав, збившись навколо мерехтливої свічки.

Ніч вішала м'яка, але з вітерцем.

Мефтахудин сидів у двірницькій, повторював напам'ять російську абетку, іноді збиваючись і зазираючи в буквар. Нарешті він підвівся, позіхнув, оглянув ліжко й стіни.

— Пора спати, — голосно сказав він і вийшов у двір, щоб зробити останній цього дня обхід. У підворітті тихо посвистував теплий вітер. Він ніби цілував, пестив огрубілі, вкриті жорсткою щетиною щоки Мефтахудииа. Татарин розм'як, зворушився, захопився:

— От пагодка! Якші! Дуж-жа корошо.

Перебуваючи в такому піднесеному настрої, він тихо пішов по подвір'ю, оглядаючи двері й мугикаючи під ніс рідну пісню:

Ай джанай

Каласай.

Секта, секта

Менела-а-ай.

Раптом Мефтахудин замовк і насторожився, втупившись зляканими очима в руїни. Звідти глухо долинали голоси. Татарин підійшов ближче до напівзруйнованих дверей і нараз відскочив:

— Еге-ге! Бандити!

Голоси, які чути було з вогкого приміщення, видалися йому незнайомими, грубими і навіть страшними. На довершення всього з усіх щілин дверей сочилося бліде тремтливе світло. Мефтахудин хвилинку постояв, міркуючи, потім нечутно відійшов од дверей і хутенько побіг назад у школу. Так само похапцем він вбіг по чорних сходах нагору й помчав до Вікмиксора. За хвилину завідуючий і Олмикпоп, який тої ночі чергував, спускалися чорними сходами, і Мефтахудин, що супроводив їх, збуджено розповідав:

— Дивлюсь, — світло, чую — бал-бал-бал. Еге, думаю, субчики, бандити. Мефтахудина — ні, не обдуриш. І до вас біг, швидко-швидко.

Педагоги й двірник обережно підкралися до зруйнованого будинку. Вікмиксор увійшов перший, піднявся на кілька сходинок і, зазирнувши у вогкий коридор, завмер від подиву.

Насамперед він побачив збуджене обличчя Япончика, освітлене жовтим світлом свічки, потім уже розгледів інших.

— Одним з головних завдань Четвертого з'їзду Спілки молоді було поліпшення економічного становища робітників-підлітків. На заводах відбувалося масове скорочення молоді, як малокваліфікованої сили. Треба було забронювати підлітків, підвищити кваліфікацію. На це головним чином і звернув увагу Четвертий з'їзд РКСМ.

Раптом промову Япончика перебив знайомий басовитий голос:

— Дозвольте, що ви тут робите?

Сім голів повернулись, і сім пар очей втупилися в темряву, з якої виплило сердите обличчя Вікмиксора. Хтось одразу зрозумів, що запоролись, і крикнув:

— Рятуйтеся!

Хтось з гуртківців кинувся до дірки в сходах, але одразу відсахнувся. Звідти, всміхаючись, визирало вилицювате обличчя Мефтахудина.

— Попалися, субчики!

Хлопці спинилися, розгублені, не знаючи, куди податися.

— Що ви тут робите? — так само сердито повторив Вікмиксор.

— Нічого… так… тепло… ну, ми й вийшли посидіти, — розгублено белькотів Япончик, перебираючи аркуші пошарпаного підручника політграмоти.

Вікмиксор помітив книгу і, взявши її з рук розгубленого лектора, задумливо перегорнув, потім коротко кинув:

— Ідіть спати!

Похнюпившись, "підпільники" один за одним пройшли повз Сашкеця, а той докірливо хитав головою і бурмотів:

— Ах, мудрагелі… Ах, мудрії…

♦

На другий день Вікмиксор знав усе. Досяг він цього зовсім просто: прийшов у клас і почав м'яко розпитувати. Власне, хлопцям критися було нічого, і тільки переляк та надзвичайна обстановка збентежили їх уночі, але сьогодні вони спокійно все розповіли і навіть самі разом із завідуючим сміялися над своєю "підпільною роботою".

Потім Вікмиксор цілий день ходив задумливий і ввечері несподівано сказав класу:

— Я й не думаю протестувати. Навпаки, охоче йду вам назустріч. Ви не маєте права створити осередок РКСМ, але ви можете організувати свій гурток, свій осередок місцевого характеру, в якому, не будучи членами комсомолу, ви, проте, нарівні з усією Спілкою навчатиметесь і навіть більше — ви як передові поведете шляхом комуністичного виховання всю школу. Організуйтеся, придумайте гуртку назву і беріться до діла. Приміщення у вас буде. У ваше розпорядження я віддаю наш музей. До речі, ви можете заодно дбати й про сам музей — добирати експонати, охороняти їх і так далі…

Шкідськнй музей народився вже давно і якось непомітно, після шаленої журнальної гарячки, на яку перехворіла вся Шкіда. Журнали ці були першими експонатами музею. Потім туди почали надходити найвидатніші учнівські роботи, зберігався там і показовий обліковий матеріал. Незабаром матеріалу зібралося чимало.

Того ж вечора, коли вже Вікмиксор пішов, шкідці зібрали екстрені збори.

— Хлопці! — ораторствував Японець. — Завдання нашого колективу, нашого осередку, лишаються ті самі, що й у підпіллі, але тепер додаються нові: залучення інших і розгортання роботи в загальношкільному масштабі. Треба придумати назву гуртку:

— Червона зірка!

— Прапор!

— Комунар!

— Юний комунар!

— Правильно! Юний комунар! І скоротити в Юнком.

— Скоротити в Юнком! Правильно.

Голоси поділилися.