Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

Часто на уроці, розв'язуючи важку задачу, шкідець за звичкою ліз п'ятірнею в потилицю, внаслідок чого голова перетворювалася на реп'ях, а халдей негайно робив зауваження за недбалий догляд за зачіскою. Старші опинилися між двох вогнів. Позбутися волосся — позбутися подруги, залишити волосся — нажити безліч зауважень.

Але недарма є російське прислів'я, що, мовляв, злидні на вигадки хитрі. Дзе дав республіці винахід, який забезпечив ідеальний проділ, що не розсипався. Винахід цей демонструвався одного разу вранці в умивальні.

— Спосіб надзвичайно простий і легкий, — казав Джапарідзе, стоячи перед натовпом хлопців, які уважно слухали його. Потім він підійшов до умивальника і, немов фокусник, почав пояснювати винахід наочно, роблячи дослід над власною головою.

— Так от. Я змочую своє волосся звичайною сирою водою без будь-яких домішок.

Він зачерпнув води з-під крана і облив голову.

— Потім гребінцем я розчісую волосся, — пояснював він далі, роблячи те, про що казав. — А тепер настає головне. Проділ готовий, але зачіску треба закріпити. Для цього ми беремо звичайно сухе мило й проводимо ним по проділу в напрямку зачосу, щоб не збити зачіски. За п'ять хвилин мило засохне, й ваш проділ ніколи не розсиплеться.

Кожен випробував винахід на собі, і всі лишилися задоволені. Правда, була деяка незручність. Від мила волосся злипалося, на ньому утворювалася міцна кора, і лихо чому, хто, відчуваючи, як свербить потилиця, пробував почухатися. Рука його не могла проникнути до потрібного місця. Кора заважала. Перевага ж була в тому, що зроблена один раз зачіска трималася цілий день і, крім того, надавала волоссю особливого, блискучого вигляду.

Шкіда заблищала новими проділами, і знов усі тривоги було забуто. А під вікнами на теплих і запилених тротуарах знову ніжно заворкували парочки голубків.

Але винаходу Дзе не дали ходу. Хтось розповів про це Вікмиксорові, а той обачливо надумав порадитися з лікарем. Лікар і погубив усе.

— Від таких зачісок біда. Воші розводяться. Забороніть їм це робити, а то вся школа завошивіє.

Цього було цілком досить, щоб на другий день привілейованих старших перукар без розбору підстриг під "нульовий". Разом з волоссям зникла й любов. Ніхто не пішов увечері на побачення з дівчатами, і ті, прождавши марно, пішли собі.

Республіка Шкід провела весну, сонце вже пригрівало по-літньому, і у хлопців виникли інші інтереси.

Оскільки на літо школа цього разу лишилась у місті, треба було шукати курорт, і його після недовгих шукань знайшли в Катерингофському парку на березі невеликого ставка, біля старого Катерининського палацу. Сюди полинули тепер усі помисли шкідців: до води, до зелені, до футболу, і тут за безперервною біганиною поступово забувалися теплі білі весняні ночі, ніжні слова і перші хлопчачі поцілунки.

На зміну любові прийшов футбольний м'яч, і тільки Джапарідзе коли-не-коли та й згадував з сумом про блакитнооку блондинку з сусіднього дитбудинку, і навіть, мабуть, не так про неї, як про втрачену свою готовальню, новеньку готовальню з оксамитовим нутром і рівненько укладеними блискучими циркулями.

Тільки Дзе сумно згадував весну…

КРОКОДИЛ

Племінник Айвазовського. — Крррокодил. — Олівці. — "Крити". — Підступний толстовець. — Плюс на мінус = 0. — Індульгенції.

Він увійшов до канцелярії, зняв побляклий від часу фетровий капелюх, поправив зав'язаний на шиї бантом шарф і відрекомендувався:

— Сергій Петрович Айвазовський, племінник свого дядька Айвазовського — того самого, що "Дев'ятий вал" намалював і взагалі…

Прийшов просити місця. Довге безробіття пошарпало нерви, змучило голодом, холодом і тугою неробства… Айвазовський надумав звернутися в дефективний дитбудинок.

Вікмиксор прочитав рекомендацію губвно і, читаючи, побіжно оглянув Айвазовського.

Він був досить високий, широкий у плечах, а гордовите, з задертим носом обличчя примушувало припускати, що в нього твердий і сильний характер.

— Добре, — сказав Вікмиксор. — Я прийму вас штатним вихователем, але, крім того, нам потрібен викладач малювання… Ви могли б?..

— Я племінник Айвазовського, — гордо відповів той. — А крім того, я закінчив Академію художеств. Я…

— Чудово, — обірвав завшколою. — Вас зараховано в штат. Завтра ви чергуєте з другої години дня. Сподіваюся, ви зумієте підійти до вихованців.

— О! — вигукнув Айвазовський. — Це я зумію… У мене є досвід… Я…

Схоже було, що він хотів додати — "племінник Айвазовсього", але не сказав цього, не встиг: у коридорі задзеленчав дзвоник, сповіщаючи про кінець уроку, і канцелярію заповнили педагоги та вихователі.

Айвазовський пом'яв капелюх, подивився на Вікмиксора, що розмовляв э іншими, хотів було подати руку, потім роздумав і, сказавши: "До завтра", — вийшов з канцелярії, поблискуючи визолоченим пенсне на задертому вгору носі.

На другий день після уроків до класу четвертого відділення зайшов Вікмиксор у супроводі Айвазовського.

Вихованці встали.

— Хлопці, — промовив Вікмиксор, — це ваш повий вихователь… Художник. Дуже гарна людина… Сподіваюсь, ви зійдетесь із ним…

Коли Вікмиксор вийшов з класу, хлопці обступили нового вихователя.

Той, у свою чергу, стиснувши під пахвою портфель, розглядав через пенсне своїх нових вихованців. У класі він чомусь одразу викликав смішливий настрій.

— Як ім'я твоє, о прибулець, новий воїн із стану халдеїв? — удавано врочистим топом спитав Японець.

— Мене звуть Сергій Петрович, — відповів вихователь. — А прізвище моє Айвазовський.

— Айвазовський! — пролунали вигуки. — Чи не художник?

— Так, художник, — підвівши голову, відповів халдей. — Я племінник свого дядька Айвазовського, який намалював "Дев'ятий вал" та інші картини.

— Здорово! — вигукнув Янкель.

Хлопці ще тісніше обступили нового вихователя. Той сів за порожню парту і поклав перед собою портфель.

— А ви що робите? — запитав він. — Чим займаєтесь у вільний час?

— Халдеїв б'ємо, — пробасив Купець.

— Що? — перепитав Айвазовський.

— Халдеїв б'ємо, — повторив Офенбах. — Буянимо, в очко ріжемося…

— Та-ак, — протягнув Айвазовський, не зрозумівши того, що сказав Купець. — А я, — мовив він, — інакше з вами заняття поведу. У мене своя система виховання.

— Яка ж у вас система? — спитав хтось.

— Може, розповісте? — попросив Янкель.

— У мене така система: я сам проводжу з вихованцями години їхнього дозвілля, читаю їм уголос, граю…

У натовпі хлопців хтось хихикнув.

— Цікаво, — сказав Янкель. — Що ж, ви сьогодні й приступите до виховної роботи?

— Так, я думаю.

"Племінник свого дядька" понишпорив у портфелі і витягнув якусь книжку.

— Зараз я прочитаю вам щось цікаве, — сказав він. — Я добре читаю; закінчив, між іншим, декламаційні курси…

— Давайте читайте, — перебив Льонька Пантелєєв.

Айвазовський поклав книгу на стіл.

— Що це? — запитав Янкель і, глянувши на заголовок, голосно розреготався.

— "Крокодил" Корнія Чуковського, — прочитав він. — Спритно!

Клас затремтів од сміху.

Вихователь здивовано оглянув хлопців, які нестримно реготали, і спитав:

— Чого ви смієтеся? Це дуже цікава книжка.

— Гаразд, читайте! — знову закричав Пантелєєв. Айвазовський підвівся, поставив ногу на лаву парти і, закинувши голову, почав:

Жив-був крокодил,

Він по Невському ходив,

Цигарки собі курив,

По-турецьки говорив…

Кр-ро-кодил,

Кррро-кодил,

Крррокодилович…

Він читав ці дитячі гумористичні вірші з таким пафосом, так ревів, вимовляючи слово "крокодил", що слухати без сміху не можна було. Хлопці заливалися.

Айвазовський ображено згорнув книжку.

— Що смішного? — сказав він голосом, який затремтів від образи. — Ви нерозумні хлопчаки і нічого не тямите в поезії.

— Давай читай! — кричали хлопці. — Читайте, Сергію Петровичу!

Похмурившись трохи, вихователь перегорнув сторінку й читав далі. І щоразу, коли він декламував: "Кр-ро-ко-дил, кррро-кодил, крррокодилович", шибки в класі тремтіли від нестримного, буйного, істеричного сміху.

Коли він закінчив, Японець вискочив на парту й промовив:

— Увага! Традиції і звичаї Уліганської республіки зокрема і всієї Шкіди в цілому вимагають, щоб кожному новому шкідцеві або халдеєві давали прізвисько. Цей пово-спечений халдей не є винятком і жде свого бойового хрещення. Думаю, що ім'я Крокодил найбільше підійде до нього.

— Браво! — закричали хлопці і нагородили Япончика оплесками.

Потім кожен вважав за свій обов'язок підійти до Айвазовського, поплескати його по плечу й сказати:

— Поздоровляю, Крокодиле Крокодиловичу.

Вихователь сидів, розгублено розглядаючи обличчя, що з усіх боків обліпили його. Він не знав, що робити, або ж просто не зумів виявити свій прекрасний виховательський досвід.

Так почалася педагогічна кар'єра Крокодила Крокодиловича Айвазовського, племінника свого дядька — великого морського пейзажиста Айвазовського. З перших же днів він втратив у вихованців авторитет…

— Барахло, — сказали шкідці.

♦

Перший урок малювання відбувся на другий день у четвертому відділенні. Крокодил увійшов до класу і, пройшовши до вчительського стола, поставив на нього карельської берези скриньку з олівцями та вилитий з гіпсу зрізаний конус.

Коли він увійшов, у класі чоловік п'ять встало, всі інші надумали випробувати ставлення нового педагога до дисципліни й залишилися сидіти. Крокодил нікому зауваження не зробив, а, виклавши із скриньки купу різнокаліберних недогризків олівців, сказав:

— Візьміть собі по олівцю.

Кожен підійшов до стола і вибрав недогризок, який довший і кращий. На столі лишилося ще штук двадцять п'ять.

Япончик, відчуваючи пожадливу любов до канцелярських предметів — олівців, пер, паперу, — підморгнув Янкелю і, зітхнувши, прошепотів:

— Смаковито. Га?

— Т-так, — підтакнув Черних, жадібно оглянувши купу олівців.

— Приготуйте папір, — скомандував викладач.

— Нове діло, — обурився Горобець. — Що ми, свій папір псуватимемо, чи як?

— Факт, — підтримав Пантелєєв. — Тягніть з халдейської, — там цього добра досить.

— Справді? — спитав Крокодил. — У вас такий порядок?

— А як же інакше.

Крокодил пішов у канцелярію.

Не встигли зачинитися двері, як Японець, Янкель, а за ними й усі інші кинулися до стола.

За секунду від купи олівців на столі лишилася жалюгідна купка — п'ять-шість найгірших олівців, які рвали напір.

Повернувшись із папером, Крокодил не помітив крадіжки.