Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

Янкель побачив її, дівчина виросла й змінилася. Тоня підходила до нього.

Ось вона зупинилась, оглянула Янкеля з голови до ніг, здивовано підвела брови. Вона не впізнала Гришка.

— Вам чого? — суворо спитала вона.

Янкель розгубився остаточно. Всі звернення, які він придумував дорогою, ніби від удару, вискочили з голови.

— Здрастуй, Тоню, — пробелькотів він. — Не впізнаєш?

Дівчина мить пильно дивилася на Янкеля, і раптом густий рум'янець залив її обличчя.

"Впізнала", — радісно подумав Янкель.

— Тоню! — заговорив він натхненно. — Тоню, а я ж не забув своєї клятви… Ти бачиш…

Тоня мовчала, тільки обличчя її дивно смикалось, здавалося, вона от-от розплачеться. Янкель затнувся на мить і збився…

— А ти… ти пам'ятаєш клятву? — зніяковівши, спитав він.

Тоня хвилинку помовчала, ніби роздумуючи, потім, хитнувши головою, тихо сказала:

— Ні, я нічого не пам'ятаю…

— Ну як же, — недовірливо протягнув Янкель. — А як по ночах розмовляли, не пам'ятаєш?

— Ні…

— А про тата свого, американця-винахідника, теж не…

Раптом Янкель замовк і злякано подивився на Тоню. Дівчина стояла бліда, кусаючи губи, і з ненавистю дивилася на нього. Здавалося, зараз вона закричить, затупотить, вилає його.

— Тосю! — покликав чийсь тонкий голос. — Відчини бібліотеку.

— Зараз! — крикнула Тоня, і, коли знову повернулась до Янкеля, її обличчя вже було спокійне.

— Слухайте, — сказала вона тихо. — Ідіть геть звідси.

— Іти? — спитав Янкель. — Звідси?

Усмішка ще блукала на його фізіономії, коли він приголомшено повторював:

— Отже, зовсім?.. Іти?

— Так, зовсім.

— Остаточно?

Янкель опинився за хвірткою.

— А клятва? — спитав він, піднявши очі на Тоню, і голос його затремтів. На секунду щось хороше промайнуло на її обличчі, але одразу зникло.

— Пізно згадав, — сказала вона тихо. — Все минуло.

— Зовсім?

— Назавжди.

Янкель тужливо зітхнув.

— Ламца-дріца! — сказав він сумно, потім плюнув на носок чобота й тихо пошкандибав геть.

♦

Янкель повільно йшов, роздумуючи про те, що сталося. Біля школи його гукнула знайома торговка цукерками.

— Гришенько, — кричала дівчина. — Хочеш цукерок?

— Давай, — сказав Янкель і, не дивлячись, простягнув руку.

Ця дівчина давно вже загравала з ним, але Янкель не звертав на неї уваги.

Дівчина вибирала цукерки, а сама позирала на Янкеля і торохтіла без упину.

Янкель не слухав її. Раптом нова думка сяйнула у нього.

— Гаразд! — сказав він. — Хай нехтує, ми не заплачемо.

Він швидко глянув на дівчину і спитав:

— Хочеш, я гулятиму з тобою?

Дівчина зашарілась.

— Якщо подобаюсь…

— Байдуже, — сказав Янкель. — Завтра о сьомій. — І пішов до школи.

— Кобчик вішається! — крикнув Мамочка, тільки-но Янкель показався у дверях.

— Де???

— В убиральні. Замкнувся, кричить, нікого не підпускає…

Янкель побіг нагору. Звідти було чути страшенний гамір. Коли вони вбігли в клас, там розгорілася сутичка. Хлопці витягли Костя з убиральні. Він брикався і кричав, щоб його відпустили. Потім вирвався і поліз у вікно. Його тримали, а він, відбиваючись, несамовито репетував:

— Пустіть, не можу!

— Костику, ангелок, заспокойся.

— Не заспокоюся.

Довго бовталися Костеві ноги над Старопетергофським проспектом, але все-таки хлопці подолали його і втягли назад.

Кость затих, тільки зрідка хапався за голову і скрипів зубами.

Пізно ввечері Янкель і Кость сиділи в залі.

— Плюнь на все, — втішав Янкель, — дівчат багато. Он я собі таку ціпоньку підчепив, цукерками частує.

Янкель вийняв жменю цукерок. Кость простягнув було руку, але відразу відсмикнув. На карамелі танцювала руда баядерка.

— Не їм солодкого, — сказав він, зморщившись. Потім, подивившись на Янкеля, спитав:

— А ти був у своєї?

— Я? — здивувався Янкель. — У кого це? Чи не в тієї, про яку розповідав?

— Авжеж, у тієї…

— От дивак! — зареготав Янкель. — От дивак. Дуже мені треба шлятися до кожної. Не такий я дурень.

А потім, трохи помовчавши, сумно додав:

— Ну їх… Жінки, ти знаєш, взагалі якісь… непостійні…

♦

Весна робила своє. У стінах Шкіди шаленіла неспокійна гостя-любов.

Хто, знає, скільки чорнила було вилито на аркуші поштового паперу, скільки було сказано палких і лагідних слів і скільки найніжніших імен зірвалося з грубих, не звиклих до ніжностей губів.

Навіть Купа, який був надто ледачий, щоб шукати знайомств, і надто важкий на підйом, щоб цілі вечори цвірінькати про всяку любовну нісенітницю, навіть він відчув хвилювання і став якось особливо ніжно поглядати на куховарку Марту і частіше забігати на кухню, заважаючи там усім.

— Чорт! — сміючись, лаялася Марта, але не сердилася на Купу, а навіть навпаки, на заздрість іншим, почала його підгодовувати. Купа погладшав, розбух і засяяв, як мильна бульбашка.

А Янкель, немов бажаючи відомстити давній подрузі, завзято і не без успіху почав залицятися до торговки цукерками і навіть захопився нею.

Тепер усі могли хвастатися по праву своїми дівчатами, і всі хвастали. А одного разу зробили огляд своїм "дамам серця".

По понеділках у районному кіно "Олімпія" були дитячі сеанси, у цьому ж кіно в травневі дні начальство вирішило влаштувати велике районне дитяче свято.

Оскільки при кіно був сад, свято надумали влаштувати на повітрі.

До цього дня готувалися довго і нарешті повідомили ніколи про день святкування. Свято мало бути грандіозним. ІІІкіда не на жарт розхвилювалася. Закохані парочки, звісно, змовилися про зустріч у саду і тепер готувалися що було сили.

Нарешті настав цей довгожданий день.

Після уроків хлопців одягли у святкову форму, примусили добре вимитись і нарешті, вишикувавши в нари, повели в сад.

Шкіда прийшла туди, коли саме збиралися гості, і насилу трималася в строю, але Вікмиксор наказав: "Не розпускати хлопців передчасно", — і халдеї вичікували.

Свято почалося звичайним кіносеансом у театрі. Показували кінодраму, потім комічну й видову, а після сеансу хлопці помітили, що з театру зникли п'ятеро "коханців". Однак дуже скоро їх знайшли в саду.

Всі вони були з подругами й прогулювалися, гордо поглядаючи на товаришів. Це було схоже на конкурс: чия подруга краща? У цьому змаганні першість завоював Джапарідзе. Чорномазий грузин закрутив собі таку дівчину, що шкідці ахали від захоплення:

— Оце я розумію!

— Ну й ну!

— От так синьйорита Маргарита!..

Невисока, з чубчиком блондинка, напевне, була дуже задоволена своїм кавалером, жагучим брюнетом, і зовсім не помічала його хитрощів. А Дзе навмисно водив її повз товаришів і невтомно розповідав смішні анекдоти, від чого ротик дівчини весь час усміхався, а голубі очі блищали весело й мило.

Вона, виявилося, була найкраща з усіх шкідських подруг, і Янкель, зачарований її красою, мимоволі розсердився на свою пару, кирпату, товсту дівчину, яка безперервно лузала насіння, дістаючи його з хустки, затиснутої в руці.

"Ну що за дівчисько?" — злився Черних, відчуваючи на собі глузливі погляди хлопців. Нарешті, не витримавши, він силоміць потягнув її за дерева і став, полегшено зітхаючи.

— Давай, Марусю, посидимо, відпочинеш, — запропонував він.

— Ой, ні, Гришенько, — кокетливо запищала товстуха, — від чого ж відпочивати? Я не втомилася, не хочу. Адже незабаром будуть танці. Ходімо, Гришенько…

І вона знову повисла на руці свого кавалера. Гришенька скрипнув зубами і, з товстухою на буксирі, покірно поплентався туди, де яскраво сяяли електричні ліхтарі і де у великій дерев'яній "раковині" військові музиканти вже настроювали свої труби й кларнети.

Скоро в саду почалися танці. По майданчику м'яко лилися звуки вальсу, і пари закружляли в нескладному на. Зціпивши зуби, закружляв і Янкель із своєю немилою подругою.

♦

Приклад заразливий. Свято допомогло майже всім шкідцям знайти собі "дам", наслідком чого стало близько двадцяти нових закоханих.

Закоханих легко було розпізнати. Вони були лагідні, не бешкетували, всі попадали в перший чи другий розряд і всі стали дуже охайні.

Звичайно важко було примусити хлопців умиватись, а тепер вони милися ретельно і довго. Крім того, Шкіда заблищала проділами. Зачісувалися щохвилини й старанно.

Така ж охайність появилася і в одязі. Республіка Шкід накохалась.

Не обійшлося й без трагічних випадків. Бобра одного разу через подругу побили, бо у цієї подруги вже був залицяльник, ревнивий і дуже сильний хлопець, який негайно нагадав про себе і познайомився з Бобром на Обвідному каналі.

Після цього Бобер цілий тиждень не виходив на вулицю, охоплений манією переслідування.

Циган теж багато витерпів, бо його дівчина любила ходити в кіно, а грошей у нього не було, і доводилося багато й довго її перекопувати й запевняти в тому, що кіно — це гидота і вульгарність.

За любов постраждав і Дзе. Заради своєї коханої він поніс на базар єдиний свій скарб — готовальню, а на виручені гроші три дні підряд розважав свою синьооку рум'яну подругу з нормального дитбудинку.

Весна бігла день за днем, швидко й непомітно, і Вікмиксор, поглядаючи на хлопців, що весь час чепурилися, стурбовано казав:

— Ростуть хлопці. Вже майже женихи. Скоро треба випускати, а то що бороди відпустять на казенних хлібах.

♦

У любовних мріях шкідці забули про небезпеки та мінливість долі, але одного разу в їхні розм'яклі серця вселилися збентеження і жах.

Вікмиксор прийшов і сказав:

— Пора стригти волосся. Настає літо, та й патли ви відростили — дивитися страшно. Бруд розводите!

Слова прості, а паніки від них — як від пожежі або поводі.

Волосся стригти!

— Та як же я покажуся моїй Марусі такий куций?

Захопившись сердечними справами, хлопці забули про стрижку, хоч і знали, що це була звичайна річ, як і в усіх інших дитячих будинках.

І ось одного разу під час вечері було оголошено: завтра прийде перукар.

Проте вирішили відстояти своє волосся. Скликали негласні збори і послали делегацію, щоб просити дозволу четвертому й третьому відділенням носити волосся. Вікмиксор пом'якшився і дозвіл дав, але тільки четвертому відділенню і при умові, щоб хлопці зачісувалися і волосся завжди було в порядку. На другий день їм видали гребінці, які, виявилося при детальному обстеженні, були дерев'яні і немилосердно дряпали на голові шкіру. Але й дерев'яні гребінці хлопці зустріли з радістю.

— Нарешті ми — дорослі.

— Дайош зачіску!

Проте незабаром нещасне волосся завдало нового лиха.