Світ Софії - Гордер Юстейн
Таю пророцтва називалися "пророцтвами спасіння".
А тепер підсумуємо. Народ Ізраїлю жив щасливо за правління царя Давида. А коли для ізраїльтян настали важкі часи, пророки проголосили, що одного дня приїзде новий цар з
Давидового роду. Цей "месія" або "син Божий" "спасе" народ, відновить колишню могутність Ізраїлю, і тоді настане царство Боже.
Ісус
Добре, Софіє. Сподіваюся, все тобі зрозуміло. Ключовими стали слова "месія", "син Божий", "спасіння" і "Боже царство". Все починалося як політична акція. Навіть у часи Ісуса багато хто уявляв собі нового "месію" політичним, військовим і релігійним вождем такого самого рангу, як цар Давид. "Спасителя" бачили також у ролі національного героя, який покладе кінець стражданням юдеїв під римським пануванням.
Але було чимало людей, котрі ширше трактували появу месії. Ще за кілька сот років до народження Христа ці пророки навіщували, що обіцяний "Месія" стане спасителем усього світу. Він не тільки звільнить ізраїльтян від чужоземного ira, але й спасе людство від гріхів та вини і навіть від смерті. Надія на "спасіння" у цьому значенні слова поширилася по всьому елліністичному світі.
А тоді прийшов Ісус. Не він один наполягав, що є сподіваним Месією. Ісус також вживав слова "Син Божий", "Царство Боже", "Месія", "спасіння" та інші, підтримуючи цим внутрішній зв'язок із давнішими пророками. Він в'їхав до Єрусалиму верхи на ослі і дозволив юрбі проголосити себе спасителем. Ісус точно скопіював давній ритуал сходження на трон, навіть дав себе помазати. "Час настав, — сказав він. — Царство Боже уже близько".
Усе це важливо запам'ятати. А тепер, Софіє, мусиш бути уважною: Ісус відрізнявся від інших "месій", бо чітко дав зрозуміти, що не є ані військовим, ані політичним бунтарем. Його місія була більшою. Він проповідував спасіння і Боже прощення усім людям. Зустрічаючи людей, казав їм: "Тобі прощені твої гріхи".
Такий спосіб "відпущення гріхів* був просто обурливіш. Ситуацію ускладнило ще й те, що Ісус називав Бога "отцем* (Abba). В юдейському середовищі на той час це вважалося нечуваним зухвальством. Тож невдовзі книжники запротестували проти Ісусових проповідей. Поступово вони стали готувати фунт, аби стратити Ісуса.
Уточню. Багато людей у часи Ісуса сподівалися Месії, який би мечем і вогнем відвоював "царство Боже*. Сам вираз "царство Боже* проходить через усі проповіді Ісуса, однак у незмірно ширшому значенні. Ісус казав, що "царство Боже* — це любов до ближнього, турбота про слабкого та убогого і прощення тим, хто учинив неправедно.
Йдеться про цілковиту зміну значення старого, напівмі-літарного виразу. Народ сподівався військового полководця, який прийде й проголосить "царство Боже*. Аж тут з'являється Ісус у простій хламиді та сандалях і каже, що "царство Боже* — або ж "нове примирення* — полягає в тому, щоб "любити ближнього свого, як себе самого*. Однак, Софіє, він говорив, що нам слід любити ворогів наших. Коли нас б'ють, негідно платити тією ж монетою, треба "підставляти іншу щоку*. Ми повинні прощати, і то не сім разів, а сімдесят разів по сім.
Своїм життям Ісус доводив, що розмовляти з повіями, корумпованими митниками та політичними ворогами народу не було нижче його гідності. Та він пішов навіть далі: лайдак, що занапастив увесь спадок по батькові, чи лицемірний митник, який загріб гроші до своєї кишені, однаково справедливі перед Богом, якщо вони звернулися до нього й попросили прощення. Великодушний Бог у своїй милості! Ісус пішов ще далі: він говорив, що такі "грішники* справедливіші перед Богом — і більше заслуговують на прощення, — ніж фарисеї та "порядні* громадяни, котрі пишаються своєю незаплямованістю.
Ісус наголошував: жодна людина не може сама заслужити Божої ласки. Ми не можемо врятувати самі себе. Багато греків вірили в це. В своїй Нагірній проповіді Ісус ставить строгі етичні вимога не тільки для того, щоб переказати волю Божу. Він доводить, що жодна людина не безгрішна перед Богом. Але Божа ласка безмежна, і ми повинні звернутися до Бога з молитвою, благаючи в нього прощення.
Докладніше, хто такий був Ісус, і в чому полягало його вчення, хай розповість тобі вчитель релігії* Полишаю йому легшу частину завдання. Сподіваюся, вчитель зуміє розповісти вам, якою непересічною особистістю був Ісус Христос. Він геніально використав сучасну йому мову, надаючи водночас старим поняттям новішого і ширшого змісту. Не дивно, що скінчив життя на хресті. Його радикальне вчення про спасіння ніяк не узгоджувалося з інтересами можновладців, тому й усунули його з дороги.
Розмовляючи про Сократа, ми вже бачили, якою небезпечною може бути апеляція до людського розуму. У випадку Ісуса бачимо, якою небезпечною може бути вимога щирої любові до ближнього і такого ж щирого всепрощення. Навіть у сучасному світі спостерігаємо, як могутні держави стають безпорадними перед такими простими вимогами, як мир, любов, пожиток для бідних і прощення ворогів.
Пригадуєш, як розлютився Платон, коли найсправедливі-ший чоловік в Афінах мусив піти із життя. Згідно з християнським вченням, Ісус був єдиною справедливою людиною, яка коли-небудь жила на Землі. Та, незважаючи на це, його засудили на смерть, і він помер, щоб своєю смертю спокутувати гріхи людські. Ісус був "страэкденним слугою", він узяв на себе усі людські провини, щоб ми змогли примиритися з Богом і бути спасенними.
Павло
Через кілька днів після того, як Ісуса розіп'яли на хресті і поклали в гріб, рознеслася чутка про його воскресіння. Так виявилося, що Ісус не просто людина, а справді "Син Божий".
Можна стверджувати, що християнська релігія народилася великоднього досвітку разом зі звісткою про воскресіння Ісуса. Павло ствердив це: "Якби Христос не воскрес, даремним було б наше вчення і пустою наша віра".
Тепер усі люди могли сподіватися "воскресіння тіла". Задля нашого ж бо спасіння Ісуса було розіп'ято на хресті. Запам'ятай собі, люба Софіє: тут, в юдейському розумінні, не йдеться про "безсмертність душі" ані про будь-яку форму "мандрівки душі". Це була грецька, а отже, індоєвропейська ідея. За християнським вченням ніщо у людині — наприклад, "душа" — не може бути безсмертним само собою. Церква проголошує "воскресіння тіла та вічне життя", але це не є нашою заслугою, ані природною, вродженою рисою. Лише завдяки чудові Божому порятовані ми від смерті та "небуття".
Перші християни почали проповідувати "добру новину" про спасіння через віру в Ісуса Христа. Водночас з його справою спасіння мало розквітнути "царство Боже". Увесь світ мав бути здобутий для Христа. (Слово "Христос" — грецький переклад юдейського слова "месія", що означає "помазаник".)
Лише кілька років після смерті Ісуса фарисей Паоло навернувся до христянства. Мандруючи по усьому греко-римсь-кому світові і проповідуючи Ісусове вчення, Павло спричинився до того, що християнство стало світовою релігією. Довідуємося про це з "Діянь Апостолів". З проповіддю Павла та його місіонерською діяльністю можемо ознайомитися через листи, які він писав до перших христянських громад.
Отож він з'явився в Афінах. Вийшов на торговий майдан столиці філософії. Сучасники розповідали, що його "збентежив вигляд міста, переповненого божками". Павло відвідав юдейську синагогу в Афінах та провадив бесіди з епікурейцями і стоїками. Філософи взяли його зі собою на узвишшя Аеропаг. Тут вони спитали Павла: "Чи можемо ми довідатися, з яким новим вченням ти прийшов? Бо чуємо ми дивні речі і хотіли б знати, про що ж йдеться".
Уявляєш, Софіє? На Афінській торговиці з'являється юдей і розповідає про якогось спасителя, який був розіп'ятий на хресті і потім воскрес з мертвих. Припускаємо, що з появою Павла в Афінах могла наступити колізія між грецькою філософією та християнським вченням про спасіння. Проте найбільший успіх у афінців мала промова Павла, Він стояв на Аеропааі, серед величних храмів Акрополя, і промовляв:
"Мужі афінські! — почав він.— Із усього я бачу, що ви дуже побожні. Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: "Незнаному Богові". Ось того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам. Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Ньому живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: "Навіть рід ми Його!" Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідомості, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді увесь світ через Мужа, що його наперед Він поставив, і Він подав доказ усім, із мертвих Його воскресивши".
Павло в Афінах, Софіє. Йдеться про початок проникнення в греко-римський світ христянства, як чогось нового, абсолютно відмінного від філософії епікурейців, стоїків та неоплатоніків. Павлові вдалося знайти зачіпку в цій культурі. Він доводив, що прагнення до пошуків Бога закладене в кожній людині. Для греків нічого нового в тому не було. Новизною у Павлових проповідях було те, що Бог об'явився людям і сам зустрівся з ними. Отож він не був "філософським Богом*, існування якого люди можуть осягнути своїм розумом. Не схожий він і на "статую з золота, срібла чи каменю* — таких вони уже теж бачили на Акрополі чи на великій торговиці. Але Бог "не живе у храмах, збудованих людськими р^ами*. Він є живим Богом, який інтегрується в історію і вмирає на хресті заради людей.
В Апостольських діяннях розповідається, що після виголошення промови на Аеролазі Павла висміяли за слова про воскресіння Ісуса. Але дехто із слухачів сказав: "Ми охоче послухаємо тебе іншого разу*. А були й такі" що приєдналися до Павла і прийняли християнство, серед них і жінка — Дамаріс.