Оповідь Артура Гордона Піма - По Едгар Аллан
Справжній ураган дме з півночі або з північного сходу, і раптом западає мертвий штиль, а відразу по тому налітає ще сильніший шквал з південного заходу. Як правило, таку різку переміну провіщає світла пляма на південному обрії, і тому на кораблях устигають ужити застережних заходів.
Було близько шостої ранку, коли на шхуну при чистому небі налетів шквал і, як звичайно, з півночі. На восьму годину буря посилилася, піднявши такі велетеньскі хвилі, яких я ще ніколи не бачив. Хоча майже всі вітрила були прибрані, шхуна трималася не так, як слід би триматися океанському кораблю; вона заривалася носом у кожну хвилю і ледь устигала випрямитися, перш ніж накочувалася нова хвиля і знову її накривала. Світла пляма на південно-західному обрії, яку ми давно виглядали, з'явилася перед самим заходом сонця, а приблизно через годину невеличке переднє вітрило, яке було напнуте, безживно обвисло на щоглі. А через дві хвилини, попри всі наші приготування, шхуну мов чарами перекинуло набік, і могутній потік шумовиння перекотився через круто нахилене судно. На щастя, ураганний вітер обмежився шквалом, і нам пощастило вирівняти шхуну. Обійшлося без пошкоджень. Поперечні хвилі завдавали нам великої мороки ще кілька годин, але над ранок на шхуні все було майже в такому самому стані, як і до шторму. Капітан Гай вважав, що врятувалися ми чудом.
Тринадцятого жовтня, перебуваючи на 46°53' п. ш. і 37°46' с. д., ми побачили острів Принца Едуарда. Через два дні ми наблизилися до острова Володіння, а незабаром проминули й острови Крозе, розташовані на 42°59' п. ш. і 48° с. д. Вісімнадцятого числа ми дісталися до острова Кер-гелена, або, як ще його називають, острова Пустки,— це [99] в південній частині Індійського океану,— й кинули якір у затоці Різдва, на глибині сажнів у чотири.
Острів Кергелена — а точніше, архіпелаг островів — лежить на південний схід від мису Доброї Надії на відстані майже вісімсот ліг. Острови були відкриті в 1772 році бароном де Кергуленом, чи Кергеленом, французом, який думав, що перед ним частина величезного південного материка,— його повідомлення про це свого часу спричинило велику сенсацію. Французький уряд, зацікавившись відкриттям, наступного року послав барона обстежити нову землю — ось тоді й було виявлено помилку. 1777 року на ці ж таки острови натрапив капітан Кук, він назвав найбільший серед них островом Пустки — і цілком заслужено. Правда, коли наближаєшся до острова, цього не подумаєш, бо з вересня до березня схили пагорбів здалеку видаються покритими буйною зеленню. Це помилкове враження спричинене невеличкою рослиною, що нагадує каменеломку, яка рясно пробивається крізь крихкий мох, утворюючи чималі клапті зелені. Іншої рослинності тут майже немає, якщо не брати до уваги жорстку колючу траву біля самої гавані, лишайників та низькорослого чагарнику, схожого на сім'яну капусту, але його насіння надзвичайно гірке і кисле на смак.
На острові багато пагорбів, хоча й невисоких. їхні вершини постійно накриті снігом. Є тут кілька заток, але гавань Різдва найзручніша для стоянки суден. Якщо підходити до острова з північно-східного боку, то вона буде першою затокою після мису Франсуа, що утворює північне узбережжя острова і завдяки своїй незвичайній формі править за добрий орієнтир. На самому його кінці, що виступає далеко в море, височіє скеля з великим проломом, схожим на арку. Координати горловини затоки — 48°40' п. ш., 69°6' с. д. Увійшовши туди, можна знайти добру стоянку під прикриттям кількох малих острівців, які захищають судно від північного вітру. Якщо від цієї стоянки пройти далі на схід, то потрапиш у Осину гавань, у самій глибині затоки. Це невеличка водойма, з усіх боків оточена суходолом, куди можна увійти крізь прохід завширшки в чотири сажні, дно тут тверде і глинисте, глибина від трьох до десяти сажнів. У Осиній гавані корабель може простояти на якорі цілий рік без найменшого ризику. В її західній частині, біля входу в неї, стікає в море легкодоступний струмочок із чудовою прісною водою.
На острові Кергелена досі водяться і тюлені, і котики, і безліч морських слонів. Тут живе дуже багато пернатих. [100] А особливо пінгвінів, що поділяються на чотири види. Найбільші серед них — королівські пінгвіни, яких називають так за величину й за барвисте пір'я. Верхня частина тіла в королівських пінгвінів звичайно сіра, іноді з ліловим відтінком, а нижня — найчистішого білого кольору. Голова й ноги — глянцево-чорні. А справжня окраса оперення — дві широкі золотаві смуги, що йдуть від голови до грудей. Дзьоб — довгий, рожевий або ясно-червоний. Ходять вони, велично випроставшись. Голову тримають високо, крила опущені, мов дві руки, хвіст стримить на одній лінії з лапами; схожість із людською постаттю настільки разюча, що легко може обманути при неуважному погляді або в сутінках. Королівські пінгвіни, яких ми зустріли на Землі Кергелена, були значно більші за гусака.
Крім королівських, тут водяться чубаті пінгвіни, пінгвіни-віслюки і звичайні пінгвіни. Вони набагато менші, пір'я в них не таке барвисте, як у королівських, і взагалі вони на них мало схожі.
На островах живуть не тільки пінгвіни, а й безліч інших птахів, серед яких можна згадати морських курочок, голубих буревісників, чирків, качок, портегмонтських курочок, бакланів, місцевих голубів, велетенських буревісників, морських ластівок, крячків, чайок, гусей, звичайних буревісників і, нарешті, альбатросів.
Велетенський буревісник — хижий птах, не менший за середнього альбатроса. Часто його називають костоломом або скопою. Вони зовсім не бояться людей, і їхнє м'ясо, якщо його вміло приготувати, цілком годиться на харч. Іноді вони ширяють понад самою водою, широко розкинувши крила і начебто зовсім не ворушачи ними.
Альбатрос — один з найбільших і найлютіших птахів серед тих, які водяться в Південному океані. Він належить до сімейства чайок, здобич ловить і шматує на льоту, а на суходіл опускається тільки для того, щоб вивести пташенят. Між альбатросами й пінгвінами існує якась дивна дружба. Вони кладуть гнізда разом, мовби за спільно обміркованим планом: гніздо альбатроса звичайно лежить у центрі невеликого квадрата, утвореного чотирма пінгвінячими гніздами. Моряки називають таке гніздування пташиним базаром. Пташині базари описувалися в літературі часто, та, можливо, моїм читачам ці описи на очі не траплялися, а мені доведеться ще не раз згадувати про пінгвінів та альбатросів, і, мабуть, не зайвим буде розповісти тут дещо про їхній спосіб життя і гніздування. [101]
Коли настає сезон розмноження, птахи збираються у величезні зграї і протягом кількох днів мовби обмірковують, як улаштувати свої гнізда. Та зрештою вони беруться за діло. Насамперед обирають зручний майданчик підходящих розмірів, здебільшого площею в три-чотири акри і розташований якомога ближче до води, але так, щоб хвилі до нього не докочувалися. Місце намагаються вибрати рівне, якнайменше захаращене камінням. Потім, начебто підкоряючись якійсь одній волі, птахи, всі, як один, починають із математичною точністю витоптувати квадрат або прямокутник (залежно від характеру місцевості) достатніх розмірів, щоб на ньому могли вільно розміститися всі, хто тут зібрався, але не більше, бо вони, здається, сповнені рішучості не допустити сюди майбутніх приблуд, які не брали участі в будівництві табору. Одна сторона майданчика, вибраного в такий спосіб, тягнеться паралельно лінії води й відкрита для входу та виходу.
Позначивши межі колонії, птахи починають очищати майданчик від усякого непотребу, тягаючи камінь за каменем і складаючи їх уздовж кордонів, так що з трьох сторін, обернутих до суходолу, утворюється своєрідний мур. Попід внутрішньою стіною цього муру протоптується гладенька доріжка завширшки від шести до восьми футів — для спільних прогулянок.
Далі птахам належить розбити майданчик на маленькі квадрати приблизно однакових розмірів. Для цього вони протоптують вузькі й гладенькі стежинки, що перетинаються під прямим кутом по всій території гніздування. На кожній точці перетину споруджують гнізда альбатроси, а в центрі кожного квадрата — пінгвіни; тобто кожне альбатросове гніздо оточене чотирма пінгвінячими, а кожне пінгвіняче — чотирма альбатросовими. Гніздо пінгвіна — це просто неглибока ямка, достатня для того, щоб не викотилося однісіньке яйце. Альбатроси влаштовуються зручніше, вони намощують із землі, морських водоростей та черепашок горбочок заввишки у фут і в два фути діаметром. На цьому горбочку самка альбатроса мостить своє гніздо.
В період висиджування птахи поводяться вкрай обережно, вони не залишають гніздо порожнім навіть на мить і так пильнують аж до того часу, поки пташенята не зміцніють і не навчаться самі про себе турбуватися. Поки самець добуває в морі харч, самка залишається на своєму посту і лише, коли партнер повернеться, зважується покинути на хвильку гніздо. Яйця ніколи не залишаються відкритими — коли [102] один птах підводиться з гнізда, другий негайно сідає на його місце. Цей захід остороги спричинений злодійськими нахилами жителів колонії — вони аж ніяк не проти при першій же нагоді поцупити в сусіда яйце.
Хоча зустрічаються колонії, де живуть лише пінгвіни та альбатроси, у більшості випадків їх заселяють найрізноманітніші морські птахи, причому всі мають однакові права громадянства і влаштовують свої гнізда там чи там, де знайдеться місце, хоча менші птахи ніколи не намагаються селитися поміж більшими. Здалеку пташині базари являють собою дивовижне видовище. Застилаючи небо, над ними постійно чорніють хмари альбатросів (разом з дрібнішим птаством), які то вирушають на полювання в море, то повертаються зі здобиччю додому. Водночас можна спостерігати юрми пінгвінів — одні простують туди-сюди по вузьких стежечках, інші, маршируючи з особливою, майже військовою виправкою, розгулюють по алеї, що тягнеться уздовж мурів, які оточують колонію. Одне слово, при пильному спостереженні доходиш висновку, що немає нічого дивовижнішого, ніж оця замисленість пернатих істот, і жодне явище не примусить так задуматися кожну нормальну людину, як видовище пташиного базару.
Вранці наступного дня, після того як ми кинули якір у затоці Різдва, перший помічник капітана містер Паттерсон звелів спустити на воду шлюпки і, хоча сезон не розпочався, вирушив на пошуки тюленів, залишивши капітана і його юного родича на голій косі на захід від затоки; їм треба було в якихось справах пробратися в глиб острова, але що то були за справи, мені не вдалося розвідати.
