Шалений день, або одруження Фігаро - Бомарше П'єр-Огюстен

І ви хочете боротися... Хтось іде... Це вона... Ні, нема нікого. Нічка до диявола темна, і от я виконую тут дурний обов'язок чоловіка, хоч і став ним тільки наполовину! (Сідає на лавку.) Чи є що-небудь чудніше, ніж моя доля? Син не знати чий, вкрадений бандитами; вихований у їхніх звичаях, я враз відчув до них несмак і хочу пройти шляхом чесної людини, і всюди мене відпихають! Вивчаю хімію, фармацію, хірургію, і, незважаючи на покровительство великого пана, ледве отримав у руки ланцет ветеринара! Утомившись засмучувати хвору скотину, і, замість того щоб узятись за ремесло протилежне, я кидаюся сторч головою у театр: було б мені пов'язати собі камінь на шию! Я компоную комедію зі звичаїв гарему. Іспанський автор, гадаю, може ганити Магомета без вагання. Раптом посланець... не знаю звідки, жаліється, що я ображаю в своїх віршах Високу Порту, Персію, частину Індійського півострова, цілий Єгипет, королівства Барку, Тріполі, Туніс, Алжир і Марокко; і от мою комедію гублять для приємності магометанських князів, що з них ні один, гадаю, не вміє читати і що дають нам штурханці, обзиваючи нас "християнськими собаками". Не можуть принизити розум, то мстяться тим, що його потурають. Мої щоки позападали; мій термін вийшов. Я заздалегідь бачив судового пристава з пером за вухом і, здригаючись, я наважився: слухалося питання про природу багатства, і оскільки нема конечної потреби мати речі, щоб про них розумувати, то, не мавши ані шеляга, я написав про значення грошей і про їх чистий прибуток. Незабаром я побачив, сидячи у бричці, як опустився переді мною місток кам'яної в'язниці, де, увіходячи в неї, я залишив надію і свободу. (Встає.) Хотів би я тоді потримати в руках одного з тих володарів на чотири дні, таких легковажних до того зла, що вони велять робити; тоді, як грізна немилість прожене з нього хміль гордощів, я б йому сказав... що видрукувані дурниці набирають силу тільки там, де обмежують свій обіг; що без свободи осуду не може існувати принадна похвала; і що тільки маленькі люди бояться маленьких брошур. (Сідає знову.) Коли ж їм набридло годувати незначного нахлібника, мене одного дня викидають на вулицю; і як треба мати обід, хоч і не сидиш уже у в'язниці, я знову нагострюю своє перо і питаю в кожного, які є на черзі справи. Мені кажуть, що за час мого економічного усамітнення в Мадриді встановилася система вільного продажу виробів, навіть сягає виробів друкованих, і щоб я тільки не говорив у своїх писаннях про владу, про релігію, про політику, про мораль, ні про значних осіб, ані про поважні товариства, ні за оперу, ні за інші спектаклі, ні за будь-кого, до чогось причетний, — про все інше я можу писати зовсім вільно під наглядом двох або трьох цензорів. Щоб скористатися з цієї милої свободи, я оголошую періодичний орган, і, бажаючи бути оригінальним, я його називаю "Некорисний журнал". Тю! На мене зараз неначе тисяча газетних чортів понакидалися. Мені заборонено, і я от знову без роботи! Я мав кинутися в безнадію; мені підшукали посаду, але, на лихо, я був не здатний до неї: був потрібний рахівник, а прийнято танцюриста. Мені залишалося тільки красти, я зробився банкометом при грі в фараона. Тоді, добрі люди, я починаю вечеряти в будинках осіб, так званих порядних; чемно відчиняють переді мною свої двері, забираючи собі три чверті прибутку. Я міг би видертися нагору, я навіть почав розуміти, що на те, щоб добре заробляти, треба володіти більшою спритністю, ніж обізнаністю. Але оскільки кожний грабував навколо мене, вимагаючи, щоб я був чесний, то довелося іще раз упасти. Тим разом я наважився залишити тутешній світ, і двадцять футів води мали відділити мене від нього, коли якийсь доброчинний дух покликав мене до моєї давньої діяльності. Я беру знову мій футляр і мій англійський ремінь, і залишаючи міський дим тим дурням, що ним годуються, а сором кидаючи посеред шляху, бо він надто важкий для пішого, я переходжу цирульником від міста до міста і нарешті живу без клопоту. Один великий пан приїздить у Севілью; він мене впізнає, я влагоджую йому шлюб. І щоб заплатити мені за те, що моїми клопотами має дружину, він хоче перехопити мою! Інтрига, буря з цього приводу; я готовий кинутись у безодню, і в хвилину, коли мав одружитися зі своєю матір'ю, з'являються мої батьки одне за одним. (Устає розпалюючись). Сперечаються; це ви, це він, це я, це ти; ні, це не ми; е! але хто ж? (Знов раптом сідає.) О, дивний ряд подій! Як це зі мною сталося? Чому ці речі, а не інші? Хто призначив їх на мою голову? Змушений проходити шляхом, яким я пішов, не знавши того, так саме як і вийду, не хотівши, я накидав на нього стільки квіток, скільки дозволила мені моя веселість. Я ще кажу моя веселість, а тим часом не знаю, чи вона моя, як і все інше, і навіть що таке це "я", яким я заклопотаний: збір невизначених часток; потім злиденна дурна істота; маленьке жваве звірятко; хлопець гарячий до втіхи, що жадає веселого життя, справляє всяке діло, аби жити; тут пан, а там слуга, по тому, як подобається фортуні; честолюбний заради гонору, працьовитий з крайньої потреби, але й лінивий... до самозабуття! Добрий промовець, коли грозить небезпека, поет для відпочинку, музика при нагоді, закоханий, як нападе божевілля. Я все передивився, всього переробив, все пережив. Потім омана зникла, і — розчарований, і геть то розчарований!.. Сюзон! Сюзон! Сюзон! Якої ти мені завдаєш муки!.. Я чую ходу... хтось іде. Ось хвилина перелому. (Відходить до першої куліси зі свого правого боку.)

СЦЕНА IV

Фігаро, графиня в одежі Сюзанни, Сюзанна в одежі графині, Марселіна.

Сюзанна (тихо до графині). Так, Марселіна мені сказала, що Фігаро прийде.

Марселіна. Він там є; тихше говори.

Сюзанна. Отже, один нас слухає, а другий має прийти мене шукати. Починаймо.

Марселіна. Щоб не прослухати й слова, сховаюся у павільйоні. (Входить до павільйону, куди пішла Фаншетта.)

СЦЕНА V

Фігаро, графиня, Сюзанна.

Сюзанна (голосно). Пані тремтить! Може, вам холодно?

Графиня (голосно). Вечір вогкий, я відійду.

Сюзанна (голосно). Якщо пані мене не потребує, я піду на хвилину подихати свіжим повітрям під цими деревами.

Графиня (голосно). Ти простудишся — вечірня роса. Сюзанна (голосно). Я звикла.

Фігаро (вбік). Еге ж, роса! (Сюзанна відходить до куліси з боку, протилежного до Фігаро).

СЦЕНА VI

Фігаро, Керубіно, граф, графиня, Сюзанна. (Фігаро і Сюзанна кожне окремо по обидва боки передньої

сцени.)

Керубіно (в офіцерському одязі, йде, приспівуючи весело уривок із романсу).

Ля, ля, ля, і т. д.

Я мав хрещену маму,

Що дуже полюбив.

Графиня (вбік). Малий паж.

Керубіно (зупиняється). Тут хтось ходить. Ховаймося мерщій у мій притулок, де Фаншетта... Це якась дружина!

Графиня (слухає). Ах, Боже мій!

Керубіно (нахиляється, придивляючись здалека). Чи я помиляюся? По цьому пір'ю на голові, що видно в присмерку здалека, мені здається, що то Сюзон.

Графиня (вбік). Що, як граф прийде!.. (Граф показується в глибині.)

Керубіно (підходить і бере за руку графиню, що борониться). Так, це чарівна дівчина, що зветься Сюзанна. Е, чи міг би я помилитись? Це її м'якенька рука, це вона так тремтить; а це моє серце забилось! (Він хоче притулити до свого серця графинину руку, вона її вириває.) Графиня (тихо). Ідіть собі.

Керубіно. Якщо ти пожаліла мене і навмисне прийшла в це місце парку, де я від якогось часу сховався... Графиня. Фігаро прийде.

Г р а ф (наближається, до себе). Чи це я бачу не Сюзанну?

Керубіно (до графині). Я зовсім не боюся Фігаро, бо ти не його дожидаєш.

Графиня. А кого ж?

Граф (убік). Вона там із кимось.

Керубіно. Крутійко, ти чекаєш на графа, що просив у тебе цього побачення вранці, коли я був за кріслом.

Граф (убік, люто). Це знову той проклятий паж!

Фігаро (вбік). Кажуть, що не треба підслуховувати!

Сюзанна (вбік). Малий балакун!

Графиня (до пажа). Зробіть мені ласку, йдіть собі.

Керубіно. Але принаймні не піду, не діставши плати за свою слухняність.

Графиня (злякана). Ви хочете?..

Керубіно (палко). Спершу двадцять поцілунків за тебе, а потім сто — за твою прекрасну пані.

Графиня. Ви посмієте?..

К е р у б і н о. О, вже ж, що посмію; ти заступаєш її місце біля графа, а я — графове місце біля тебе. Найбільш одурений буде Фігаро.

Фігаро (вбік). Харцизяка!

Сюзанна (вбік). Сміливий, як паж. (Керубіно хоче обійняти графиню; граф стає між ними і дістає поцілунок.) Графиня (відходячи). О Боже!

Фігаро (вбік, почувши поцілунок). Я мав одружитися з миленькою особою! (Слухає.)

Керубіно (мацаючи графове убрання, вбік). Це Граф! (Утікає в павільйон, куди увійшли Фаншетта й Марселіна.)

СЦЕНА VII

Фігаро, граф, графиня, Сюзанна.

Фігаро (наближається). Я зараз... Граф (гадаючи, що говорить до пажа). Раз ви поки що не повторюєте поцілунку.. (Він думає, що дає йому ляпаса.)

Фігаро (що саме опинився перед ним, дістає удар). Ай!

Граф. ...то от, хоч за перший заплачено.

Фігаро (вбік, відходить потираючи щоку). Не все буває користь від підслуховування.

Сюзанна (з другого боку, голосно сміється). Ха! ха! ха! ха!

Граф (до графині, що він її вважає за Сюзанну). Чи можна що-небудь зрозуміти в цьому пажеві? Він дістає здоровенного ляпаса і втікає регочучись.

Фігаро (вбік). Чи йому плакати від цього!..

Граф. Що це, справді, кроку не можна ступити.. (До графині.) Але, облишмо цю комедію, вона отруює приємність, яку я маю, побачивши тебе на цій галявинці.

Гр а ф и н я (наслідуючи Сюзаннин голос). А ви сподівалися?

Граф. Отримавши твою хитромудру записку! (Бере її за руку.) Ти тремтиш?

Графиня. Я злякалася.

Граф. Я взяв її не для того, щоб залишити тебе без поцілунку (Цілує її в чоло.) Графиня. Це вільності! Фігаро (вбік). Хитра з біса! Сюзанна (вбік). Чудова!

Граф (бере за руку свою дружину). Але яка тонка й м'якенька ручка; і графиня не має такої прекрасної руки!

Графиня (вбік). О, упередження!

Граф. Чи має вона таку міцну й кругленьку руку, ці гарні пальчики, делікатні й жартівливі?

Графиня (голосом Сюзанни). То значить, любов?..

Граф. Любов... Це тільки роман серця. Втіха є його змістом; вона мене приводить до твоїх колін.

Графиня. Ви вже її не любите?

Граф. Я її люблю дуже, але три літа спільного життя роблять подружжя аж надто споважнілим!

Графиня.