Шалений день, або одруження Фігаро - Бомарше П'єр-Огюстен

Ах, цей поцілунок був призначений не мені!

СЦЕНА V

Молоді дівчата, Керубіно між ними, Фан шетта, Антоні о, граф, графиня, Сюзанна.

А н т о н і о. Але кажу ж вам, вельможний пане, він тут. Вони його одягли у моєї дочки; вся його одежа ще в мене, і от його офіцерський капелюх, що я витяг з вузла (наближається, розглядаючи всіх дівчат, і впізнавши Керубіно, здіймає з нього жіночий чіпець, від чого довгі кучері пажа падають пасмами. Він накладає йому на голову офіцерський капелюх і каже): Е, чи ба! От наш офіцер.

Графиня (відсахнувшись). О Боже!

Сюзанна. Цей крутій!

Антоніо. Я ж казав там нагорі, що то був він... Граф (у гніві). Ну що ж, пані?

Графиня. Ну що ж, пане! Ви бачите, що я здивована ще більше, ніж ви, і, принаймні, так само незадоволена. Граф. Так, але тоді, вранці?..

Графиня. Я була б винна справді, якби я ще приховувала правду. Він прийшов до мене, ми починали готувати той жарт, який ось ці діти завершили. Ви нас побачили тоді, коли ми його перевдягали. Ваш перший рух такий гарячий! Він утік, я змішалася, загальний переляк зробив решту.

Граф (з прикрістю до Керубіно). Чому ви не виїхали? Керубіно (раптом скидаючи капелюх). Ваша вельможносте...

Г р а ф. Я покараю твій непослух.

Фаншетта (шалено). Ах, ваша вельможносте, вислухайте мене! Щоразу, як ви мене цілуєте, пам'ятаєте, що завжди кажете: "Якщо ти схочеш любити мене, Фаншет-точко, я зроблю все, що схочеш".

Граф (червоніючи). Я це казав?

Фаншетта. Так, ваша вельможносте. Замість карати Керубіно, дайте мені його в подружжя, і я вас любитиму шалено.

Граф (убік). Щоб так мене перехитрував хлопчак-паж!

Графиня. Отже, пане, ваша черга! Зізнання цієї дівчини таке ж щире, як і моє, посвідчує нарешті дві правди: що я тільки не самохіть завдаю вам клопоту, тоді як ви робите все, щоб посилити мої підозри й довести, що ви не марні.

А н т о н і о. Ви теж, ваша вельможносте? До лиха! Я вам її проманіжу, як покійну її матір, царство їй небесне!.. Не зі страху щодо наслідків; але пані знають, що малі дівчата, коли стають дорослими...

Граф (розгублено вбік). Є якийсь злий дух, що повертає тут усе проти мене.

СЦЕНА VI

Молоді дівчата, Керубіно, Антоніо, Фігаро, граф, графиня, Сюзанна.

Фігаро. Ваша вельможносте, якщо ви тримаєте наших дівчат, то не можна буде починати ні забави, ні танців.

Гр аф. Ви хочете танцювати? І не думайте. Після вашого ранішнього падіння, коли вивихнули собі праву ногу!

Фігаро (рухаючи ногою). Ще трохи болить, але то нічого. (До дівчат.) Ходімо, красуні, ходімо.

Граф (розвертає його до себе). Ви були надто щасливі, що на тих клумбах дуже м'який ґрунт!

Фігаро. Дуже щасливий, певно, бо інакше..

Антоніо (повертає його). І як він підігнувся, падаючи аж до— самого долу.

Фігаро. Хтось інший, меткіший був би залишився просто в повітрі! Адже так? (До дівчат.) Чи ви йдете, панночки?

Антоніо (повертає його). І в цей саме час малий паж скакав на коні до Севільї?

Фігаро. Скакав, або їхав кроком!..

Граф (повертає його). А ви мали його наказ у кишені!

Фігаро (трохи здивований). Авжеж! Але до чого цей допит! (До дівчат.) Ходімо ж, дівчатка!

Антоніо (виводить Керубіно за руку). Ось одна, яка хоче сказати, що мій майбутній зять не хто інший, як брехун.

Фігаро (здивований). Керубіно!.. (Вбік). Холера той малий жевжик!

Антоніо. Тепер здогадався?

Фігаро (підшукуючи). Здогадався... Здогадався... Е, що він там співає?

Граф (сухо). Він не співає; він каже, що то він вискочив на левкої.

Фігаро (роздумуючи). А, коли він каже... то це може бути; я не сперечаюсь про те, чого не знаю.

Граф. Значить, і ви й він?

Ф і г а р о. А чому ні? Скакоманія заразлива. Згадайте-но на Панургову отару: І коли ви в гніві, то нема людини, що б не схотіла краще ризикнути...

Г р а ф. Як же це? Двоє разом?

Фігаро. Могли б вискочити не два, а двадцять два, і яке ж від цього лихо, ваша вельможносте, коли нема нікого покаліченого? (До дівчат.) То що ж? Хочете йти чи ні?

Граф (обурений). Чи ми граємо комедію? (Чутизвуки фанфар).

Фігаро. От гасло походу. По місцях, красуні, по місцях! Ну, Сюзанно, дай мені руку. (Усі вибігають; Керубіно залишається сам, похиливши голову.)

СЦЕНА VII Керубіно, граф, графиня.

Граф (дивиться вслід Фігаро). Чи хто бачив зухвалішу людину? (До пажа.) А ви, лукавий добродію, що вдаєте засоромленого, перевдягайтесь швидше, і щоб я вас ніде більше не бачив увечері.

Графиня. Він буде дуже сумувати.

Керубіно (нерозважливо). Сумувати! Я несу на своєму чолі таке щастя, що могло б розважити мене протягом сотні років у в'язниці! (Натягає капелюх і вибігає.)

СЦЕНА VIII Граф, графиня. (Графиня мовчки обмахується посилено віялом.)

Граф. Що він має на лобі такого щасливого?

Графиня (заклопотано). Певно... перший офіцерський капелюх; дітям усе служить забавкою. (Хоче вийти.)

Г р а ф. Ви не залишитеся з нами, графине?

Графиня. Ви знаєте, що я почуваю себе недобре.

Граф. Одну хвилину для вашої протеже, а то я подумаю, що ви гніваєтесь.

Графиня. От ідуть два весілля. Сядьмо, щоб їх належно прийняти.

Граф (убік). Весілля! Треба терпіти, раз не можемо перешкодити. (Граф і графиня сідають до одного краю галереї.)

Граф, графиня (сидять); музика грає "Іспанські безумства", темп маршу.

Похід:

Ловецька гвардія, рушниці на плечі. Альгуасил: судовики Бридуазон. Селяни й селянки в святковому вбранні. Дві молоді дівчини несуть головний убір нареченої із білими перами. Дві інші — білий серпанок. Дві інші — рукавиці й букет до корсажу. Антоніо веде за руку Сюзанну, як той, що віддає її за Фігаро. Інші дівчата несуть такий самий, як і в Сюзанни головний убір,

серпанок, білий букет для Марселіни. Фігаро веде за руку Марселіну, як той, що має віддати її лікареві,

який замикає похід з великим букетом при боці. Молоді дівчата, проходячи перед графом, вручають його слугам усі

прибори, призначені Сюзанні й Марселіні. Селяни й селянки, ставши в два ряди по обидва боки салону, танцюють фанданго з кастаньєтами; потім грається ритурнель дуету, цим часом Антоніо підводить Сюзанну до графа; вона стає перед ним

на коліна.

Тоді як граф накладає їй головний убір, серпанок і подає букет, дві дівчини співають такий дует:

Виспівуй, молода, про пана доброчинність: Не хоче вжити він своїх на тебе прав; Не втіху вибрав він, але нову повинність, І мужеві тебе він чистою віддав.

Сюзанна стоїть на колінах і під час останнього вірша дуету тягне графа за плащ і показує йому приготовану записку, потім підносить ту руку, що від глядачів, до голови, де граф ніби поправляв їй ток, і передає

йому записку.

Граф ховає її непомітно на грудях; закінчують співати дует, наречена

встає і робить перед ним великий реверанс. Фігаро приймав її з рук графа і відходить з нею на другий бік салону,

до Марселіни.

(Тимчасом танцюють другу частину фанданго.)

Граф, поспішаючи прочитати одержану записку, виходить на берег сцени і виймає папір, але, виймаючи його, робить рух людини, що дуже вколола собі палець; він його трясе, притискає, ссе і, дивлячись на запечатану шпилькою записку, каже.

Граф (тимчасом як говорять він і Фігаро, оркестр грає піанісимо). Біс би забрав те жіноцтво! Вони всюди настромлять шпильок! (Кидає шпильку на землю, потім читає записку і цілує її.)

Фігаро (який все це бачив, говорить до матері й Сюзанни). Певно, якась дівчинка всунула йому в руку закоханий лист. Він був запечатаний шпилькою, що нею він дуже вколовся. (Танці починаються знову.)

(Граф, прочитавши листа, повертає його на другий бік і бачить там прохання повернути печатку у відповідь. Він шукає шпильку на підлозі і, знайшовши її врешті, приколює до рукава.)

Фігаро (до Сюзанни і Марселіни). Від коханої істоти все дороге. От він підіймає шпильку. Ах! Смішна людина! (В цей час Сюзанна обмінюється знаками з графинею. Танець закінчується. Починається знову ритурнель дуету. Фігаро веде Марселіну до графа, так як ведено Сюзанну. В ту хвилину, як граф бере ток, починається дует, їх перепиняють крики.)

Пристав (кричить у дверях). Стійте ж, панове! Усім не можна ввійти... Гвардію! Гвардію сюди! (Гвардія хутко йде до тих дверей.)

Граф (устаючи). Що там таке?

Пристав. Вельможний пане, це пан Базиль і з ним ціле село, бо він співає ідучи.

Граф. Нехай увійде сам.

Графиня. Дозвольте мені піти звідси.

Г р а ф. Я не забуду вашу ласкавість.

Графиня. Сюзанно!.. Вона зараз вернеться. (Убік до Сюзанни.) Ходімо, поміняємося одягом. (Виходить із Сюзанною.)

Марселіна. Він завжди приходить, щоб перешкоджати.

Фігаро. Ах, я піду вгамую його!

СЦЕНА X

Всі попередні актори, крім графині й Сюзанни; Базиль з гітарою, Гріп-Солейль .

Базиль (входить, співаючи на голос водевілю, що в кінці п 'єси).

Серце чуле, серце вірне Змінливу любов клене. Не журися так безмірно: Зрада діло не страшне. Бо на те в Амура крила, Щоб літати вільно міг, Щоб літати вільно міг, Щоб літати вільно міг.

Фігаро (наближається до нього). Так, саме для цього він має крила на спині; друже мій, що ви хочете сказати цією піснею?

Базиль (показує на Гріп-Солейля). Що показавши панові слухняність, забавляючи добродія, що належить до його товариства, я теж зможу зажадати від нього справедливості.

Гріп-Солейль. Ба, паночку! Він зовсім мене не потішав тими мізерними пісеньками...

Граф. Чого ж ви просите, Базилю?

Базиль. Того, що мені належить: руки Марселіни; і я прийшов заперечити...

Фігаро (посувається ближче). Чи давно добродій не бачили в обличчя дурня?

Базиль. В цю саме хвилину бачу, добродію.

Фігаро. Коли вже мої очі так добре вам правлять за дзеркало, то придивіться до ефекту мого пророкування: якщо тільки дасте знак, що хочете наблизитись до пані...

Бартоло (сміючись). Е, нащо? Покиньте його, хай говорить.

Бридуазон (стає між Базилем і Фігаро). Чи-и, годиться, щоб два приятелі... Фігаро. Ми приятелі? Базиль. Яке непорозуміння!

Фігаро (швидко). Той, хто складає дурні арії для церковного хору?..

Базиль (швидко). А він вірші на кшталт газети... Фігаро (швидко). Шинковий музика! Базиль (швидко). Газетний поштар! Фігаро (швидко). Педант з ораторіо! Базиль (швидко). Дипломатичний жокей! Граф (сидячи). Обидва нахаби! Базиль. Він мене принижує при кожній нагоді... Фігаро. Добре сказано, якби це було можливо!

Базиль. Кажучи всюди, що я дурень...