Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Колись вона хотіла заволодіти тією брошкою, щоб продати її за п'ятнадцять фунтів, бо їй тоді до зарізу були потрібні п'ятнадцять фунтів. Тепер ці гроші вже не були їй потрібні, але брошку вона взяла б радо.
По обіді вона понесла до Кокса батьків лист. Беручи його з батькових рук, вона прибрала холодного і незалежного вигляду. Вона вже не вірила в те, що батько розповів учора про навислу над ним загрозу. Це він просто інтригує проти Мака.
З Коксом вона теж повелась дуже холодно. Вона ледве глянула на брошку, що й досі лежала на письмовому столі. І все-таки брошка страшенно їй подобалась.
Кокс посадовив гостю далеченько від письмового столу в крісло-гойдалку й дав їй у руки кілька оправлених у товсту шкіру книжок з малюнками. Але, поки він читав листа, вона й не розгорнула їх. Тому він підвівся й вийшов.
Поллі все одно не розгортала тих книжок. А проте, коли Кокс вернувся, вона була вся червона на виду. Річ у тому, що вона раптом твердо вирішила заволодіти брошкою. "Коли він її мені подарує,— думала вона,— все це триватиме хвилин п'ять, не довше, та й то навряд. Не може ж він вимагати цього від мене задарма — такий бридкий! А брошка коштує, напевне, не менше двадцяти фунтів і дуже пасуватиме до відкритої сукні. Певна річ, одного поцілунка з нього досить, про більше шкода й мови. Хіба що хай обійме за стан. Це не забагато за таку брошку. Іншим дівчатам мого віку ще й не таке робити доводиться, щоб мати чим за помешкання заплатити. Ці чоловіки просто божевільні — віддають такі коштовні речі хтозна за що. Але що ж ти з ними вдієш!"
І Поллі зітхнула.
Коли маклер вернувся, він, напевне, вирішив, що вона таки заглянула в ті книжки й почервоніла під їх враженням. Розмахуючи щойно написаною відповіддю, щоб просохло чорнило, він рушив до неї. Побачивши його обличчя, вона квапливо встала.
Кокс уже пересвідчився, що сестри нема вдома. Поклавши листа на письмовий стіл, він накинувся на Поллі.
Вона спершу трохи опиралась — їй було трошечки шкода, що вона так і не дістала брошки,— але скоро піддалась, бо Кокс розпалився просто до нестями, та й сама вона була не від того, щоб трохи побавитись. Проте несподівано їй пригадався Мак, і думка про нього все зіпсувала.
Коли вона прощалась, чорнило на.листі вже висохло. Удома вона зайшла в контору, поклала Коксову відповідь на батьків стіл, піднялась до себе нагору й зразу заходилася пакуватись. За півгодини вона, майже не остерігаючись, із валізкою у руці вийшла через крамницю з дому.
Повертаючись від Кокса, вона дізналася, що Мак тепер зовсім перебрався до іншої жінки —— тієї самої Фадні Крайслер, яка завідувала антикварною крамницею біля мосту Ватерлоо.
" Батько й мати мало не до ранку прождали її. Містер Пічем, стоячи біля вікна, сказав:
— Отже, він усе-таки забрав її. Він думав, що мав на це право. Для таких людей закони не існують. Коли він чого забажає, то бере його — і край. Коли йому заманеться переночувати з моєю дочкою, він забирає її з мого дому й накидається на неї. Йому, бачте, подобається її ніжна шкіра! А я платив із своєї кишені за кожну ганчірку, яку вона зроду зносила. Вона, скільки це залежало від мене, ніколи не бачила свого тіла. її купали в нічній сорочці. І ось до чого тепер довели її глупота хтивої матері та власна легковажність — наслідок надмірного захоплення романами! Та що це я кажу! Наче тут справді якесь кохання! Хіба такий суб'єкт здатен жадати будь-чого, крім посагу? Йому забажалося моїх грошей, він прийшов і взяв їх! О родино, затишний притулку, на що ти звелася! Десь там, далеко, лютували життєві бурі, але в родині панував спокій. Жорстокість боротьби за існування сюди не проникала; тут, у лоні доброзвичайності, оточене піклуванням, розцвітало тихе дитя; суєтний дух всесвітнього торжища не мав влади в цьому заповідному куточку. І коли який-небудь юнак наближався до, дівчини, приносив докази своєї здатності утримувати її і пропонував їй руку і серце, то засмучені батько-мати принаймні були певні, що молодят єднає кохання, як не рахувати по? одиноких нещасливих винятків. Так мало скластися й життя моєї дочки. А що ж вийшло? Зухвалий грабунок/ Я невсипущим дбанням збиваю маєтки, мене оточують негідники, руйнують недбальці, що люблять не роботу, а тільки платню; і раптом з'являється якийсь тобі Кокс, обморочує мене чортзна-чим і грабує! А, захищаючи від нього своє життя й добро, я мушу ще бачити, як другий грабіжник викрадає в мене дочку! Я ж тільки заради неї жили з себе тягну! І чом це мені випало на долю, зв'язуватися з такою наволоччю? Це ж акула! Коли я віддам дочку, останню підпору моєї старості, то й дім мій завалиться, і останній з моїх псів утече від мене! Я не маю права й щербатого мідяка з рук. випустити, бо переді мною зразу постає примара голодної смерті!
Але Поллі не повернулась ні тієї ночі, ні через тиж-
день, ні через два — аж поки не заарештували її чоловіка. І містер Пічем так ніколи й не дізнався, що вона не розпалила маклерових жадань, а тільки задовольнила їх.
Наступні кілька днів місіс Пічем пила більше, ніж звичайно, а напившись, ділилася своїм горем із колишнім солдатом Ф'юкумбі, що доглядав с бак.
Він ще не пробачив Персикові історії з книжкою, хоч енциклопедія знов була в нього. Спочатку він узагалі не хотів іти забирати книжку, йому не дозволяла гордість. Та врешті він не витримав і одного дня, в обід, знову заволодів нею.
Але розмова з місіс Пічем спричинилась до того, що його мирне читання було перерване.
Коли зажурена мати відкрила йому, що дурне дівчисько потай звінчалося з комерсантом Макхітом, Ф'юкумбі пригадав найтяжчі дні свого життя, коли він, звільнений з війська, втративши компенсацію, знайшов притулок у солдатки. Вона звалась Мері Свеєр і була власницею однієї з тих Макхітових Д-крамниць. Солдат здуру бовкнув про це, і ввечері містер Пічем викликав його до себе в контору й дав йому доручення.
У Вест-Індських доках кілька десятків робітників ще длубалися в трьох старих, смертельно стомлених коритах, які, згідно з певною ідеєю містера Вільяма Кокса, перше ніж остаточно розвалитись, мали ще витягти чималу суму грошей із одного не дуже великого шотландського маєтку, одного досить зисковного тоталізатора, одного близького до банкрутства ресторану в Гаріджі, одного кварталу прибуткових будинків у Кенсінгтоні, однієї ткацької фабрики в Південному Уельсі й одного великого магазину старих музичних інструментів на Олс-Оук-стріт. Принаймні остання з цих фірм мусила бути врятована.
КНИГА ДРУГА
УБИВСТВО КРАМАРКИ МЕРІ СВЕЄР
У акули в пащі зуби Видно, Ігострі та страшні. У Макхіта ніж як бритва, Та його не видно, ні.
Біля мосту через Темзу Раптом хтось упав навзнак. Не чума його скосила — То на лови вийшов Мак.
І Шмуль Меєр зник без сліду, Й не один іще багач, їхні гроші у Макхіта, Та немає свідків, бач.
Он знайшли труп Дженні Тавлер, Між лопаток ніж стримів. По бульварі ходить Макі, Але він сліди замів.
Де подівся Глайт-биндюжник? Вийде це коли на яв? Може, щось комусь відомо, Та звідки б Мак про це узнав?
А страшна пожежа в Сохо, Семеро дітей і дід? Макі Ніж не чув, не бачив, То й питать його не слід.
У крові акули паща, Видно те і вам, і нам. Макі носить рукавички, А на них не знати плям.
Балада про Макі Ножа
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Coelum, non animum mutant, qui trans mare currunt1.
Містер Макхіт
У свідомості пересічного лондонця £акі постаті, як Джек Патрач або той таємничий убивця *й грабіжник, що цого прозвали Ножем, не посідали великого місця. Хоч їхні імена й виринали вряди-годи на сторінках не дуже солідних газет, але де їм було рівнятись до генералів, які вели війну в Трансваалі; а втім, треба визнати, ці генерали й справді становили загрозу для життя незрівнянно'більшої кількості людей, ніж найкровожерніші лицарі ножа. Зате в Лаймгаузі або Уайтчепелі слава Ножа набагато переважала славу генералів, що воювали з бурами. Мешканцям велетенських кам'яних консервних банок Уайтчепелу дуже легко було судити про різницю між здібностями середнього генерала і їхніх власних героїв. Для них вирішальним був той факт, що Ніж під час своїх подвигів наражав власне життя на куди більшу небезпеку, ніж офіційні герої з хрестоматій.
Лаймгауз і Уайтчепел мають свою власну історію і свої власні методи її викладання. Уроки історії там починаються ще в колисці, і викладають її особи якого завгодно віку. Найкращі з цих учителів — самі діти; вони чудово знають аннали династій, що владарюють у названих околицях.
Ці владарі не згірш за хрестоматійних уміють карати людей, які ухиляються від сплати данини. Серед них так само є справедливі й несправедливі, але слабодухів менше, бо ж їм доводиться боротися з поліцією, а хрестоматійні владарі, по суті, від цього застраховані. І, певна річ, вони, так само як і хрестоматійні, намагаються показувати себе в кращому світлі, фальшують історію й поширюють про себе легенди.
Дехто з цих видатних людей виринає з темряви раптово, мов метеор. Перешкоди, на подолання яких інші люди, не менш обдаровані, витрачають десятиріччя, ці герої переборюють за кілька тижнів. Два-три відчайдушно зухвалих злочини, вчинених з віртуозністю досвідченого фахівця,— і вони вже на вершині слави. Той чоловік, якого
1 Небо, не душу міняють ті, що за море втікають (лат.).
лондонське дно наділило прізвиськом Ніж, правду кажучи, не міг похвалитись такою блискучою кар'єрою. А проте хвалився. Його найближчі споборники по змозі замовчували безславний і трудний початок його шляху, роки учнівства, не відзначені ані успіхами, ані блиском таланту.
А втім, ніхто і взагалі не міг точно сказати, чи організатор так званої "банди Ножа" — це справді Ніж. Хоч він водно твердив своїм людям, що він і є славнозвісний бандит Стенфорд Сілз, і тільки завдяки цьому тримав банду в руках, а проте 1895 року в дартмурській тюрмі було страчено одного в'язня, якого принаймні поліція називала Стенфордом Сілзом, хоч сам він і не признався до цього імені.
Подвигами, що заклали підвалину слави Ножа, були два-три вбивства з метою пограбування, вчинені просто на вулиці, протягом кількох днів. За ці вбивства й повісили у Дартмурі того чоловіка. Але народ, як відомо, не вірить у смерть своїх героїв; у цьому ми могли пересвідчитись нещодавно в зв'язку зі смертю Кітченера" або Крюгера2.