Копійчаний роман - Брехт Бертольт

На ньому був рожевий купальний костюм і чорні капці.
— Панове,— мовив він,— стривайте, ще не все. Ви вже знаєте, за скільки можна купити більш-менш пристойні судна. І, напевне, не здивуєтесь, коли я скажу, що за гроші можна купити не все. Цих суден, наприклад, не можна купити за самі тільки гроші.
У відповідь Краул дурнувато усміхнувся. Зовсім прибитий, сидів він на своєму стільці, кивав круглою головою й осміхався. Цей другий удар його вже не зачепив: його збив з ніг перший.
Кокс, із острахом глянувши на нього, вів далі:
— Я добре розумію, що ви до певної міри втратили віру в себе. Та, на жаль, не тільки ви втратили довіру до цього вашого ТЕТС, а й ми. Мій приятель з морського міністерства хоче, щоб усе керівництво цією справою перейшло в мої руки.
Компаньйони, за винятком ресторатора, всі голі — тобто в тому не дуже зручному стані, в якому вони, згідно з релігійним ученням мали колись стати перед престолом господнім,— ще дужче знітились. Пічем відштовхнув гладкого масажиста й підвівся. Те, що сказав допіру Кокс, було новиною й для нього.
— Ми уявляємо собі розв'язок цієї прикрої історії так,— сказав далі Кокс.— Ваше Товариство спочатку виплатило вісім тисяч двісті фунтів. За ці гроші були куплені ті... об'єкти, яких я не хочу тут називати. На їх підмальовування ви, оскільки мені відомо, асигнували ще понад п'ять тисяч. Одержали від уряду ви п'ять тисяч фунтів. Сплатити ви маєте ще, згідно із нашою угодою, комісійні мені в розмірі двадцяти п'яти відсотків від договірної суми, тобто дванадцять тисяч двісті п'ятдесят фунтів, а також і моєму приятелеві, що одержав від вас тільки п'ять тисяч фунтів, іще сім з половиною тисяч у дві виплати, як вас щойно повідомив містер Істмен. До цього треба додати ще тридцять вісім тисяч п'ятсот фунтів за нові судна. Якщо ви підсумуєте все це, то побачите, що загальна сума видатків становить близько сімдесяти п'яти тисяч фунтів. Від уряду ви маєте одержати за контрактом* загалом сорок дев'ять тисяч фунтів, а ті... об'єкти, про які я не хочу говорити, бо я не прокурор, я беруся продати для вас за дві тисячі. Справжня ціна їм, за висновком вашого власного експерта,— двісті фунтів; але ви все-таки викинули, на їхній ремонт п'ять тисяч, а я стою за справедливий розрахунок. В остаточному балансі вам, при умові, що я ніде не помилився, доведеться занести в дебет нё більше ніж двадцять шість тисяч фунтів. Я міг би й не казати вам, що це все-таки дешевше, ніж двадцять років в'язниці, які ви заслужили всі разом. Само зрозуміло, панове, що цей останній шлях ще відкрито перед вами. Якщо ви волієте ступити на нього, я можу негайно повернути вам чеки на п'ять тисяч фунтів, що їх ви передали мені для мого приятеля. Вони в мене тут, при собі.
Догадливіші з присутніх не мали щодо цього ані найменшого сумніву. Кокс чудово продумав усю аферу. Певна річ, його приятелеві з морського міністерства, незважаючи на повернені чеки й які завгодно кривосвідчення, вона теж безкарно не минулась би, бо він усе-таки купив судна, не оглянувши їх. Але Товариства це б не врятувало. Воно продало судна, знаючи про їхню непридатність.
Маклер зажадав, щоб компаньйони вибрали з-поміж себе уповноваженого, з яким він зможе послідовно довести справу до кінця. Майже до остаточної передачі готових суден урядові все мало робитись від імені Товариства, а він виступить перед урядом як контрагент тільки тоді, коли старі судна будуть уже підмінені новими. А до того часу — на випадок раптової перевірки — ремонтні роботи на старих кораблях не повинні припинятися. Таким чином, дамоклів меч мав висіти над Товариством до самого кінця.
Компаньйони не знайшли в собі сили протестувати.
Коли Кокс під кінець запросив усіх поснідати в ресторані тут поблизу, ніхто йому навіть не відповів. Тоді він ще квапливо сказав, що ні в якому разі не може чекати здачі суден довше, ніж два місяці, і пішов раніше за всіх.
Компаньйони вирішили доручити точний підрахунок усіх неминучих затрат Істменові й Пічемові і зустрітися Ізнову по закінченні цього підрахунку, не пізніше наступного понеділка. їхні справи ввійшли в ту стадію, коли люди бояться тверезих розмов у конторах і воліють удавати, ніби їм досить випадкових зустрічей.
Пічема ще дужче обсіли тривожні думки.
Тепер він мусив працювати в Товаристві на руку Коксові. Але ж він уже не мав у своєму розпорядженні дочки, щоб відкупитися від нього. Чим усе це скінчиться?..
Перед обідом він пішов у доки. Судна гули, мов велетенські вулики. Стукотіли молотки, дзижчали пилки, ма-ляри вимахували щітками. Робітники стояли на хистких драбинах, висіли в легеньких дротяних клітках. Пічем дивився на всю цю метушню і щулився, наче його морозило. На матеріалах економили, як тільки могли: дерево, залізо і навіть фарба — все було найдешевших гатунків. Та однаково — які величезні збитки!
Потім Пічем заквапився додому, на свою фабрику. Там теж усе йшло заведеним звичаєм. У конторі жебраки здавали назбиране. Бірі уважно звіряв здавані суми зі своїми списками, скептично вислуховував виправдання тих, що не дотягли до норми, залагоджував "територіальні конфлікти", організовував розправу з чужаками. У кравецькій майстерні, зігнувшись над довгими столами, сиділи швачки. Коли внутрішні потреби фірми були покриті, вони працювали для торговців старим одягом та білизняних крамниць. Музичний майстер лагодив трубки для катеринок. Кілька жебраків прослухували нові музичні валики й довго перебирали, перше ніж вибрати щось. У навчальній кімнаті йшов урок. Зсохла бабуся, що вечорами працювала в туалеті при ресторані, вчила молоденьку дівчину продавати квіти. і
Тяжко зітхаючи, тинявся Пічем по своїй фабриці. Що йому з усього цього, коли мимоволі доводиться прислухатись, чи не чути квапливих кроків на сходах, чи не прийшла вже в контору поліція...
А винна в усьому була його дочка.
Через свою непогамовну хтивість, успадковану, напевне, від матері, а також через злочинну наївність Поллі попала в пдстку до такого підозрілого суб'єкта. І чому вона так поквапилась вийти за свого коханця? Це теж було загадкою для Пічема. У ньому прокидалися жахливі підозри. Але його переконання, що й між рідними повинна бути певна дистанція, не дозволяло йому розпитувати дочку про її особисті справи. Крім того, розмова про речі, які нізащо в світі не повинні були статися, могла тільки зашкодити. Вона лиш перевела б ці речі в сферу можливого і таким чином вибила б у нього з рук головну зброю: щиру нездатність уявити собі, що могло статися щось неприпущенне.
Серед ночі або перед світом Пічем схоплювався й біг нагору, на галерею, поглянути, чи Поллі ще вдома. Зазирнувши в напіввідчинене вікно, він невиразно бачив її в ліжку. Вона жила собі спокійно вдома і, видно, навряд чи зустрічалась із своїм чоловіком.
Так чи не так, а цей шлюб треба було чимскоріше розірвати. Пічемові була потрібна дочка.
У тому, що Кокс і тепер візьме його дочку за себе, Пічем не мав і крихти сумніву. Він же бачив у Саутгемптоні його невтримну хтивість. Адже сліпому видно, що цейрозпусник — раб своїх плотських жадань.
На щастя, хоч той негідник Макхіт, здавалося, готовий змиритися з тим, що його дружина вернулась під батьківську стріху. Він не вжив ніяких серйозних контрзаходів, покірно дав випхати себе за двері і, наскільки Пічем міг дізнатись, поки що не розголошував ніде свого одруження. Напевне, так уплинула на нього Пічемова погроза позбавити дочку спадщини. Він, видимо, дуже заздрісний на гроші. Мабуть, вони йому дуже потрібні.
Його Д-крамниці були чудово організовані й вельми хитро висмоктували заощадження бідних і найбідніших людей, але, з другого боку, вони були досить-таки примітивні — всього лише темні, абияк побілені нори з купами простих товарів на соснових прилавках, за якими стояли зневірені, озлоблені люди. З'ясувати до кінця походження неймовірно дешевих товарів не пощастило.
Пічем спробував був через своїх жебраків установити контакт із власниками цих Д-крамниць, однак без великого успіху. Крамарі затято мовчали; вони ненавиділи жебраків, та й самі, очевидно, небагато знали про походження товарів, якими їх постачали.
Успішніші були його розвідки щодо минулого самого Макхіта. Виявилося, що цілі .великі періоди його життн оповиті таємничим мороком, який робить такими лаконічними біографії наших видатних підприємців; переважна більшість їх раптово, несподівано "підноситься на вершини" з темряви невідомості після багатьох років "тяжкої й самовідданої праці", причому біографи звичайно забувають повідомити, чиєї саме праці.
Дрібні конкуренти Д-крамниць запевняли, ніби містер Макхіт у дні своєї не надто далекої молодості був шлюбним аферистом. Одурених ним жінок вони називали "Д-на-реченими", але адрес їхніх не знали. З таких непевних чуток небагато користі. Проте було ясно: біографія Макхіта починалася десь на самому дні, і в порівняно недалекі часи методи роботи цього улюбленця фортуни були ще зухваліші, брутальніші й ближчі до сфери дії карного кодексу. Пічем навідувався, між іншим, і до "Дзеркала", тієї газетки, що якось кілька разів натякала, ніби має матеріали, які компрометують власника Д-крамниць. Але в редакції насилу змогли пригадати ту історію й тільки промимрили щось про брак документальних даних. І Пічем пішов від них ні з чим. Проте в нього лишилось таке враження, що вони все-таки дещо знають, а може, мають і докази.
Місіс Пічем, у ці дні більше ніж звичайно полишена на саму себе та на яблучний погріб, невиразно здогадувалась про небезпеку, що нависла над сім'єю, і в свою чергу сушила собі голову, як би розлучити Поллі з "лісоторговцем". Вона не могла терпіти Кокса за "нещирість", але партією він, безперечно, був кращою.
Спочатку вона укладала плани застукати Макхіта на гарячому з якою-небудь жінкою. Чи то можливо, щоб він не мав полюбовниць; місіс Пічем не забула, як він на танцях обіймав Поллі за стан, а він же тепер мусить жити без дружини.
Однак потім, у хвилину духовного прояснення після кількох чарочок горілки, їй спало на думку, що в цій стадії подружнього життя такі скандали неминуче ведуть через потоки сліз до примирення й ще міцніше єднають подружжя. І вона відмовилась від своїх планів.
Пічем уже думав був запропонувати відчіпного цьому ловцеві посагу, але такий протиприродний вихід кінець кінцем здався йому занадто тяжкий.
Він послав до Макхіта свого управителя Бірі.