Баламутка - Бальзак Оноре де

Вона примітила геть витертий комір, облізлий капелюх, стоптані й полатані чоботи, вистріпаний редингот із ґудзиками без обтяжки, що досконало гармоніювали з витертими краями кишень і засмальцьованим коміром. Рештки ворсу досить виразно свідчили, що в кишенях редингота може бути хіба сміття. Руки в чоловіка були чорні, як у робітника, сталево-сірі штани подерті. Груди прикривала плетена вовняна блуза, аж бура, така заношена; її рукава вибивались із рукавів редингота, а низ — із штанів, вона видніла де тільки можливо і, очевидно, замінювала білизну. Очі його прикривав від світла козирок із зеленої тафти, натягненої на дріт. Майже лиса голова, бліде землисте обличчя досить виразно свідчили, що він вийшов із жахливої Південної лікарні. Синій редингот, протертий до білого на швах, був, як завжди, оздоблений розеткою. Перехожі теж придивлялись до цього героя — напевне, жертви уряду,— з цікавістю, до якої домішувався жаль: адже розетка тривожила очі й навіть у найзавзятіших "ультра" викликала шляхетні думки про Почесний Легіон. Тоді, коли орден намагалися скомпрометувати, роздаючи його навсібіч, у Франції ще було не більш як п'ятдесят три тисячі нагороджених. Агата в душі здригнулася. Вона вже не могла любити цього сина, але ще могла страждати за нього. Охоплена останнім спалахом материнського почуття, вона заплакала, побачивши, як колишній блискучий ад'ютант імператора звернув був до тютюнової крамнички купити сигару, та й зупинився на порозі: пошукавши в кишені, не знайшов там нічого. Агата квапливо перейшла набережну, вийняла гаманець, тицьнула в руку Філіпові й утекла, наче щойно вчинила злочин. Два дні вона не могла ні за що взятись: перед очима в неї весь час стояло жахливе обличчя сина, що вмирає з голоду в Парижі.

"Куди ж він подів мого гаманця, коли спорожнив його? — думала вона.— Жірудо нас не обдурив: Філіпп вийшов з лікарні".

Вона бачила вже не вбивцю її нещасної тітки, покару всієї родини, домашнього злодія, картяра, п'яницю, гультяя найнижчої проби; вона бачила людину, що після хвороби вмирає з голоду, курця без тютюну. В сорок сім років вона стала схожа на сімдесятирічну бабусю. Її очі потьмяніли від сліз та молитов. Та це був ще не останній удар, якого завдав їй син, і найстрашніші передбачення її справдились. Саме тоді розкрили офіцерську змову в армії, і по вулицях газетярі вигукували фрази з "Монітора", що містили відомості про арешти.

Сидячи в своїй комірчині у лотерейному бюро на вулиці Вів'єн, Агата почула ім'я Філіппа Брідо. Вона зомліла, і управитель, який зрозумів її горе й необхідність щось удіяти, дав їй відпустку на два тижні.

— Ох, сину, це ми своєю суворістю штовхнули його на таке,— сказала вона Жозефові, лягаючи спати.

— Я піду до Дероша,— відказав Жозеф.

Поки художник радився щодо брата з Дерошем, який уважався найхитрішим, найпронозливішим із паризьких адвокатів і справді прислужився багатьом людям, між іншим де Люпо, генеральному секретареві одного міністерства, до вдови з'явився Жірудо, і цей раз йому повірили.

— Добродійко,— сказав він,— знайдіть дванадцять тисяч франків, і вашого сина випустять за браком доказів. Ідеться про те, щоб заплатити двом свідкам за мовчання.

— Знайду,— запевнила бідна мати, сама не знаючи, де і як знайти ті гроші.

Напоумлена небезпекою, вона написала своїй хрещеній, старій пані Ошон, щоб та попросила грошей для врятування Філіппа у Жана Жака Руже. Якщо Руже відмовить, то, може, Ошони позичать цю суму на два роки. Дуже скоро вона отримала таку відповідь:

"Маленька моя, хоча Ваш брат має не більш не менш як сорок тисяч франків ренти, не рахуючи вже грошей, що навідкладалися за сімнадцять років, а пан Ошон каже, що це понад сімсот тисяч франків, він не дасть і мідяка для своїх небожів, яких ніколи не бачив. Щодо мене, то Ви ж знаєте, що в мене, поки живий мій чоловік, ніколи не буде й шести франків. Ошон — найбільший скнара в Ісудені, я не знаю, що він робить зі своїми грішми, але онукам він не дає й двадцяти франків на рік; а щоб позичити, мені потрібен був би його дозвіл, якого він не дасть. Я навіть не пробувала поговорити з Вашим братом; він живе з коханкою й кориться їй, як слуга. Жаль бере дивитись, яких зневаг зазнає цей бідолаха у себе вдома, хоча він має сестру й двох небожів! Я Вам не раз уже натякала, що Ваша присутність у місті може врятувати Вашого брата і вирвати з пазурів у цієї хижачки для своїх дітей капітал, що даватиме сорок, а то й шістдесят тисяч ренти; але Ви не відповідали; видно, Ви мене не зрозуміли! Отож тепер я повинна написати Вам про все без ніяких епістолярних осторог. Я добре розумію, яке нещастя спіткало Вас, але можу тільки співчувати Вам, люба хрещенице. Ось чому я не можу допомогти Вам: у свої вісімдесят п'ять років Ошон їсть чотири рази на день, увечері споживає салату з крутими яйцями і бігає, як заєць. Я доживу своє життя — так буде написано й на моєму могильному камені,— так і не побачивши в своєму гаманці двадцяти ліврів одразу. Коли хочете приїхати до Ісудена розбити владу полюбовниці над Вашим братом, то, оскільки Руже навряд чи пустить Вас жити до себе в дім, я вже берусь добитися від чоловіка згоди на те, щоб Ви жили у нас. Тож приїздіть, у цьому він мене послухається. Я знаю засіб, як домогтись від нього, чого хочу: треба заговорити про свій заповіт. Мені це здається таким жахливим, що я ніколи так не роблю, але ради Вас я згодна й на неможливе. Сподіваюся, що Ваш Філіпп виплутається, надто як візьмете доброго адвоката, але приїздіть швидше до Ісудена. Завважте, що Ваш недоумок-брат у п'ятдесят сім років старіший і хирлявіший за пана Ошона. Отже, діло невідкладне. Вже балакають про заповіт, що позбавить Вас спадщини; але, як каже пан Ошон, ще можна встигнути опротестувати його. Прощайте, моя маленька Агато, хай Вам Бог помагає, і покладайтесь на свою хрещену матір, що Вас любить,

Максимільєну Ошон, з дому Лусто.

P. S. Мій небіж Етьєн, що пише в газетах і знається, кажуть, із Вашим сином Філіппом,— чи він приходив чимось Вам допомогти? Та приїздіть, поговоримо про нього".

Цей лист дуже стурбував Агату, вона, звичайно, показала його Жозефові, якому мусила розповісти про пропозицію Жірудо. Художник, що став обережним, коли йшлося про брата, відповів матері, що їй треба про все повідомити Дероша.

Вражені слушністю цієї думки, син і мати другого дня зранку, о шостій годині, подались на вулицю Бюссі до Дероша. Цей адвокат, худющий, як його покійний батько, з різким голосом, смаглявим видом, невблаганними очима й виразом тхора, що облизує губи від курячої крові, схопивсь наче тигр, коли почув про візит Жіроду і його пропозицію.

— Отакої! — вигукнув він тихим, кволим голоском.— Тітусю Брідо, доки ви будете дозволяти своєму шахраєві синові морочити себе? Не давайте й мідяка!

За Філіппа я вам скажу: задля його ж порятунку хай краще його судить палата перів; ви боїтесь, що його засудять, але дав би Бог, щоб його адвокат добився вироку проти нього! Їдьте до Ісудена, рятуйте добро ваших дітей. Коли ви цього не зможете, коли ваш брат уже склав заповіт на користь цієї жінки, а ви не доможетеся, щоб він його скасував, ну, то принаймні зберіть матеріали для опротестування, я поведу процес... Але ви занадто порядна жінка й не зумієте знайти підставу для такого суду! На вакаціях я сам поїду до Ісудена... якщо зможу.

Від оцього "сам поїду" художник аж здригнувся. Дерош моргнув Жозефові, щоб той трохи затримався, і, зоставшися з ним на самоті, хвильку пильно дивився на нього.

— Ваш брат великий негідник, він став причиною викриття змови навмисне чи ненавмисне, бо він такий хитрющий, що правди про нього не взнати. Вибирайте самі, дурень він чи зрадник. Але він, безперечно, буде під наглядом високих поліційних органів, от і все. Не турбуйтесь, ця таємниця відома тільки мені. Їдьте до Ісудена з матусею, ви хлопець завзятий, спробуйте врятувати цю спадщину.

— Ходім, матусю, Дерош має рацію,— сказав Жозеф, наздогнавши Агату на сходах.— Я продав дві картини, їдьмо до Беррі, ти ж маєш два тижні вільних.

Написавши хрещеній, що вони їдуть, Агата й Жозеф другого дня ввечері вирушили до Ісудена, полишивши Філіппа його долі. Диліжанс проїхав Пекельною вулицею й виїхав на Орлеанський шлях. Коли Агата побачила Люксембурзький палац, куди перевели Філіппа, вона не втрималася, щоб не сказати:

— Якби не союзники, він би не попав сюди.

Більшість дітей відмахнулись би нетерпляче або всміхнулись би з жалем, але художник, що сидів у купе вдвох із матір'ю, пригорнув її міцно й сказав:

— Ох, мамо! Ти — мати, так як Рафаель — живописець! І довіку лишишся нерозумною матір'ю.

Дорожні враження скоро розвіяли її смуток, і пані Брідо почала думати про мету своєї подорожі. Звичайно, вона перечитала листа пані Ошон, який так сильно схвилював адвоката Дероша. Уражена словами "полюбовниця" й "хижачка", що ними сімдесятирічна жінка, побожна й шанована, схарактеризувала жінку, яка збиралась поглинути майно Жана Жака Руже, що його пані Ошон назвала "недоумком", і Агата спитала себе: як це вона може своєю присутністю в Ісудені врятувати спадщину? Жозеф, бідний некорисливий митець, небагато знав про кодекс, і материні слова запали йому в голову.

— Перше ніж посилати нас рятувати спадщину, наш друг Дерош мав би пояснити нам, якими засобами це можна зробити! — вигукнув він.

— Наскільки я можу згадати, хоч моя голова геть задурена тим, що Філіпп у в'язниці й сидить там, може, без тютюну, а скоро має стати перед судом палати перів,— відповіла Агата,— молодий Дерош радив нам збирати матеріали для опротестування в суді,— якщо мій брат уже склав заповіт на користь отієї... отієї... жінки...

— Добре йому говорити! — вигукнув художник,— Та дарма, якщо не втямимо нічого, то попросимо його, щоб приїхав.

— Не сушімо голови марно,— зауважила Агата.— Як приїдемо до Ісудена, хрещена порадить нам.

Ця розмова, що тривала, поки пані Брідо й Жозеф, пересівши в Орлеані до іншого диліжанса, прибули в Соланж, досить виразно свідчить, наскільки художник і його мати нездатні були грати ту роль, яку визначив їм грізний метр Дерош. Але, прибувши до Ісудена після тридцятирічної відсутності, Агата застала там такі переміни в звичаях, що нам треба в кількох словах змалювати це місто.