Баламутка - Бальзак Оноре де

А якби він не коверзував, лишився в армії, то був би вже генералом...

— Ти несправедливий до нього,— заперечила Агата.— Твій батько молився на імператора, і він би його схвалив. Та він же й погодився повернутись до війська! Богу звісно, як мучить твого брата те, що він уважає зрадою...

Жозеф підвівся, щоб іти до майстерні, але Агата взяла його за руку й сказала:

— Будь добрий до брата, адже він такий нещасний!

Коли художник повернувся до майстерні — за ним ішла пані Деквен, що просила його вгамовувати підозріливість матері й звертала його увагу на те, як вона змінилась і які душевні страждання викликали цю зміну,— обоє дуже здивувалися, заставши там Філіппа.

— Жозефе, братику,— сказав той недбало,— мені треба грошей. Хай йому абищо! Я винен тридцять франків у тютюновій крамничці за сигари й не наважуюсь пройти повз ту прокляту буду, не заплативши. Я вже десять разів обіцяв.

— Отак-то краще,— відказав Жозеф,— візьми в черепі.

— Але я вже забрав там усе вчора ввечері, після обіду.

— Там було сорок п'ять франків...

— Атож, так і я полічив,— погодився Філіпп.— Я їх забрав. Я негарно зробив?

— Та ні, нічого,— відказав художник.— Якби ти був багатий, я б робив так, як ти; тільки, перше ніж узяти гроші, питав би, чи можна.

— Але ж питати принизливо,— сказав Філіпп.— Я б волів, щоб ти брав, як оце я: без зайвого слова. Так більше довіри. В армії, коли твій товариш загине, а в нього кращі чоботи, ніж у тебе, то ти просто міняєшся з ним.

— Так, але ж не береш їх у нього, поки він живий!

— Ет, це дрібниці,— знизав плечима Філіпп.— То в тебе нема грошей?

— Нема,— відповів Жозеф, що не хотів показувати свого тайника.

— Через кілька днів ми будемо багаті,— сказала пані Деквен.

— Авжеж, ви вірите, що ваша трійка випаде двадцять п'ятого числа, в паризькому тиражі. Вам треба зробити добру ставку, коли ви хочете збагатити нас усіх.

— Повний виграш на двісті франків дасть три мільйони.

— Коли виграш — п'ятнадцять тисяч на франк, то ви, значить, хочете поставити двісті франків! — вигукнув Філіпп.

Пані Деквен прикусила губу: в неї вихопилось необережне слово. І справді, на сходах Філіпп уже питав себе: "Де ця стара відьма може ховати гроші на свою лотерею? Це ж пропащі гроші, я б їх використав краще! За чотири ставки по п'ятдесят франків можна виграти двісті тисяч! Це трохи певніше діло, ніж угадати номер у лотереї!" І він сам почав шукати можливої схованки пані Деквен. Напередодні свят Агата пішла до церкви й була там довго — напевне, сповідалась і готувалась до причастя. Перед Святвечором пані Деквен неодмінно мала піти купити чогось ласенького, а може, хотіла поставити й гроші на лотерею. Тираж мав відбуватися п'ять-шість днів, по бордоському, ліонському, лілльському, страсбурському й паризькому курсах. У Парижі тираж бував 25 числа кожного місяця, а список закривали опівночі 24-го. Філіпп вивчив усі обставини й узявся спостерігати. Перед полуднем він повернувся додому, коли пані Деквен саме вийшла; але вона забрала й ключ. Правда, це йому не перешкодило. Філіпп удав, ніби щось забув удома, й попросив консьєржку, щоб покликала слюсаря, який жив недалечко, на вулиці Генего; той прийшов і відімкнув двері. Першим спало Філіппові на думку ліжко, він його розстелив і почав обмацувати матраци. У спідньому він намацав золоті монети, вгорнені в папір. Він розпоров полотно і вийняв двадцять наполеондорів; а потім, навіть не завдаючи собі мороки зашити матрац, застелив ліжко досить акуратно, щоб пані Деквен нічого не помітила.

Він негайно подався до казино і вирішив грати трьома окремими заходами, що три години, кожного разу не більше як по десять хвилин підряд. Справжні гравці з 1786 року, відколи влаштовано гральні доми,— ті великі гравці, що їх жахається адміністрація, і що, за висловом завсідників казино, "виїдають банк", тоді інакше не грали. Але, перше ніж набути цей досвід, люди програвали цілі маєтки. Вся філософія відкупників, весь їхній зиск мають основою невблаганність їхньої каси, розігри, половина яких укладається в банк, та спритне шахрайство, санкціоноване урядом, яке полягає в тому, що ставки гравців оплачуються з вибором. Одне слово, гра, яка не приймає ставки від гравця багатого й холоднокровного, обдирає гравців, настільки одурманених азартом, що вони чманіють від швидкого руху рулетки. Банківники в "тридцять-сорок" майже так само жваві, як і в рулетці. Філіпп урешті набув холоднокровності командувача, яка дозволяє йому зберегти ясний зір і проникливий розум серед виру подій. Він досяг цих політичних висот у грі, завдяки яким, скажемо мимохідь, у Парижі здобуває прожиток тисяча людей, досить сильних, щоб ризикнути чотирма сотнями франків. Філіпп вирішив цього вечора розбагатіти. Він сховав у чоботях дві сотні, а дві поклав у кишеню. О третій годині він пішов до зали, нині зайнятої театром Пале-Рояль; там банківники ставили якнайбільші суми. А через півгодини вийшов, маючи сім тисяч франків. Пішов навідати Флорантіну, якій був винен півтисячі, віддав їй гроші й запросив її на вечерю до "Роше де Канкаль" після спектаклю. Повертаючись, зайшов на вулицю Сантьє до редакції, попередив свого друга Жірудо про планований бенкет. О шостій годині Філіпп виграв двадцять п'ять тисяч франків і через десять хвилин вийшов, дотримуючи слова. Ввечері, о десятій, він виграв сімдесят п'ять тисяч. Після вечері, справді розкішної, п'яний і самовпевнений Філіпп повернувся грати десь опівночі. Всупереч законові, що його встановив сам для себе, він грав цілу годину й подвоїв свій виграш. Банківники, в яких він зі своєю манерою грати вже витяг півтораста тисяч франків, дивились на нього зацікавлено.

"Чи піде, чи зостанеться? — перезирались вони.— Як зостанеться, він пропав".

Філіпп вирішив, що потрапив на смугу щастя, і зостався. До третьої години ранку півтораста тисяч повернулись у касу закладу. Підполковник, що під час гри вижлуктив чимало грогу, вийшов на вулицю п'яний, а на холоді його й зовсім розвезло, але служник із казино, що вийшов за ним, підняв його й провів до одного з тих жахливих будинків, на дверях яких під ліхтарем написане слово: "Нічліг". Служник заплатив за прогорілого гравця; того, не роздягаючи, поклали на ліжко, і він проспав до самого Святвечора. Адміністрація казино шанує завсідників і завзятих гравців. Філіпп прокинувся аж о сьомій годині з пересохлим ротом, розпухлим обличчям, у нервовій гарячці. Сила волі дозволила йому пішки дійти додому, де він, не бажаючи того, посіяв горе, відчай, злидні та смерть.

Напередодні, зготувавши обід, пані Деквен і Агата години зо дві чекали Філіппа. За стіл сіли аж о сьомій. Агата майже завжди лягала спати о десятій, та що вона хотіла сходити на опівнічну відправу, то лягла того дня зразу по обіді. Пані Деквен і Жозеф удвох лишились біля каміну у віталеньці, що служила для всіх потреб, і стара жінка попросила Жозефа підрахувати її ставку, її страхітливу ставку в знаменитому тиражі. Вона хотіла грати на всі варіанти, щоб використати всі можливості. Коли вона досхочу насмакувалася романтикою гри, висипала два роги достатку до ніг свого улюбленця, розказала йому про свої сни, які вселяли в неї певність щодо виграшу, зовсім не стурбована тим, що таке щастя нелегко буде витримати, а ще важче дотерпіти від півночі до ранку наступного дня, Жозеф, який ще не бачив чотирьохсот франків ставки, заговорив про них. Старенька усміхнулась і повела його до колишньої вітальні, що стала її кімнатою.

— Зараз побачиш!

Пані Деквен квапливо розстелила ліжко й почала шукати ножиці, щоб розпороти матрац. Узяла окуляри, обдивилась полотно, побачила, що воно розпороте, й випустила матрац із рук. Почувши, що в старої вирвався зойк наче з глибини грудей, немовби здушений кров'ю, що ринула до серця, Жозеф мимовільно простяг руки до старої акціонерки лотереї, посадив її, зомлілу, в крісло й почав кликати матір. Агата встала, наділа халат, прибігла і при світлі свічки почала вертати зомлілу тітку до тями звичайними способами: змочила скроні одеколоном, а лоб холодною водою, запалила пір'їну під носом і врешті очутила її.

— Ще вранці були! Це він їх узяв, виродок!

— Що таке? — спитав Жозеф.

— У мене в матраці було двадцять луїдорів, я за два роки наскладала, тільки Філіпп міг їх узяти...

— Коли ж це? — приголомшено вигукнула бідна мати.— Він після сніданку не приходив.

— Я б рада була помилитися,— сказала стара.— Але сьогодні вранці, в Жозефовій майстерні, коли я говорила про свою ставку, у мене було передчуття; я зробила помилку, що не пішла й не взяла свого невеличкого скарбу, щоб зразу піти й поставити. Я хотіла, сама не знаю, що мені перешкодило! А! Господи! Я пішла купити йому сигар.

— Але ж квартира була замкнена! — нагадав Жозеф.— Крім того, це вчинок такий ганебний, що я не можу повірити. Філіпп вистежив вас, розпоров матрац, обдумав... ні!

— Я все відчувала вранці, коли застилала ліжко після сніданку,— повторила пані Деквен.

Налякана Агата спустилася вниз, запитала, чи Філіпп удень повертався додому, і консьєржка розповіла їй Філіппову байку. Мати, вражена в саме серце, повернулась на себе не схожа. Бліда, як її перкалева сорочка, вона йшла неначе примара, нечутно, повільно, ніби під дією якоїсь надлюдської сили і водночас ніби машинально. В руці вона тримала свічник, і свічка ясно освітлювала її очі, застиглі від жаху. Сама того не усвідомлюючи, вона підносила руки до чола й куйовдила собі коси, і це був такий прекрасний образ жаху, що Жозеф скам'янів на місці від видива такої муки, цієї статуї Страху та Відчаю.

— Тітусю,— сказала вона,— візьміть моє срібло, там шість приборів, воно дасть вам потрібну суму, бо це я взяла її для Філіппа, я думала, що зможу покласти назад, поки ви не помітили. Ох, як я страждаю!

Вона сіла. Її очі, сухі й застиглі, вже трохи кліпали.

— Це він зробив,— потиху сказала пані Деквен Жозефові.

— Ні, ні,— заперечила Агата.— Візьміть моє срібло, продайте, воно мені непотрібне, їстимемо вашим.

Вийшла до своєї кімнати, взяла коробку з приборами, і вона здалась їй дуже легкою. Агата розкрила коробку й побачила там квитанцію з ломбарду. В бідної матері вихопився жахливий крик. Жозеф і пані Деквен прибігли, побачили коробку, і шляхетна брехня матері стала зайвою.