Найперша жертва - Шеклі Роберт

Альбані прочитав, його гарне обличчя враз спохмурніло:

– Лувейн? Ти змагатимешся з Лувейном? Оце-то дивина!

– Чому?

– Просто неймовірно, щоб супротивником людини, яка лише кілька днів живе тут, комп'ютер вибрав для її першого Полювання одного з небагатьох її знайомих.

– Джекінс такої самої думки, – сказав Гарольд. – Однак, чорт забирай, нічого не поробиш. Він, так само як і я, підписав зобов'язання вбивати або бути вбитим. Подобається він мені чи ні, я маю його вбити. Відверто кажучи, мені б хотілося покінчити з цим якнайшвидше. Тому я й прийшов до тебе, Майку. Будь моїм Наводчиком.

Повернулася Тереза з вином і тістечками з маком.

– Гарольд хоче, аби я йому допоміг полювати, – звернувся до неї Альбані.

– Кращого Наводчика він би й не знайшов, – віддано відповіла Тереза. – То правда, навіть якщо я й сам так скажу, – додав Альбані – Його супротивник – Лувейн, – повідомив він Терезі.

– Чула-чула, той що неохайно працює, так?

– Дуже незграбний Мисливець. – погодився Альбані. – В його останньому Полюванні Жертва померла лише через те, що випадково зламала собі шию.

– Я на таких речах поки що не розуміюся, але знаю напевне одне: я не незграбний, – втрутився Гарольд.

– Головне, чи ти щасливий. Хоч Лувейн і незграбний, проте йому весь час таланить. Зовсім непогана комбінація, як виявляється.

Гарольд стенув плечима:

– Гадаю, я теж везучий.

– Побачимо, – сказав Альбані, промовисто глянувши на Терезу. Та негайно вийшла з кімнати. Чоловіки повільно цідили вино й пригощалися тістечками. Нарешті озвався Альбані:

– В мене зараз дуже напружений графік, на носі Сатурналії й таке інше. Проте, гадаю, що мені вдасться знайти час і для тебе.

– Радий це чути. Сподіваюся, ми удвох дуже добре спрацюємося.

– Коли б ти тільки знав, як мені хочеться, щоб так і було. Ну, а тепер до найголовнішого. Я маю на увазі мій гонорар.

– То єдина проблема, – погодився Гарольд.

– Чому раптом проблема? Ти щойно одержав винагороду, хіба ні?

– Так, але вже все розтринькав, і поки що, до мого першого Вбивства, грошей мені чекати не доводиться.

– Прокляття! – вигукнув Альбані. – Так ділові люди не роблять, хоча це й досить типовий випадок.

– Прикінчивши Лувейна, я тобі все одразу віддам, та ще й з кругленькою сумою зверху.

– Це робить тобі честь, – сказав Альбані. – Однак ти маєш на увазі "якщо", а не "коли".

– Впевнений, що із таким Наводчиком, як ти, мені нема чого сумніватися.

Альбані відчув, що то лестощі. Однак вони йому сподобалися. Єдине, що йому не посміхалося – перспектива працювати задарма. Але ж і робота на дорозі не валяється. Якщо Вбивство у Гарольда вийде і справді добре, це допоможе вирішити більшість проблем.

– Гаразд, – погодився він, – оскільки вибору я не маю, то пристаю на твої умови.

– Так я й гадав.

Альбані потис йому руку і покликав Терезу.

– Прибери його склянку, – наказав він. – І принеси йому води замість вина. Віднині починається суворе тренування. Спочатку виберемо тобі якусь зброю, а тоді подамося вправлятись в стрілянні.

– А що, хіба я не можу просто піти, знайти Лувейна й прикінчити його?

– Почекай трохи, – сказав Альбані. – Ну й гарячий же ти!

29

Альбані привів Гарольда до тренувального центру, утримуваного есмеральдським урядом, аби всі Мисливці й Жертви могли вправлятися тут безкоштовно. Буди там баскетбольні та волейбольні майданчики, плавальний басейн і, звісно, багатий вибір тренажерів. Вони проминали вузькі смуги дуельних майданчиків, де чоловіки билися на шаблях та рапірах. У деяких в руках були довгі кинджали. Інші вправлялися з різноманітними палицями, булавами, сокирами й подібними інструментами. Ще далі розташувалися ванни й масажні кабінети.

– А ось тут учбовий тир, – промовив Альбані.

– Не хочу видатися наївним, – запитав Гарольд, – однак навіщо всім тим людям битися врукопашну? Просто заради спортивного інтересу чи для підтримки форми? Не уявляю, чим всі ті навички можуть зарадити проти вогнепальної зброї.

– Отут ти вже помиляєшся. Деякі з наших найславетніших Мисливців взагалі ніколи її не носять. Вони полюють з голими руками або з ножем.

– На людину із зброєю?

– Вогнепальна зброя має свої недоліки, – пояснив Альбані. – Якщо ти не вкладеш свою жертву на місці з першого ж пострілу, то можеш попасти в халепу. Поранений супротивник може являти собою надзвичайну небезпеку надто якщо він прийняв дозу берсеркіуму.

– Чого-чого?

– Берсеркіум – один із наркотиків локалізованої дії. Багато хто перед Полюванням його вживає. Ти навіть не відчуватимеш його, доки тебе не поранять або ти не опинишся в стресовій ситуації. Він починає діяти під впливом шоку, стимулюючи додаткове виділення адреналіну в кров. Завдяки активації берсеркіуму людина здатна з надзвичайною снагою трощити й нищити все навкруги. Дія триває лише кілька хвилин, а тоді ти перетворюєшся на вичавлений лимон.

– А Лувейн як, розуміється на рукопашних боях?

– Має кілька розрядів по кунг-фу, вміє битися на ножах, палицях, мечах і ще там чомусь. Здається, іноді він навіть тренує інших.

– Ото!

Альбані захопив до тренувального центру невелику брунатну шкіряну валізку з мідними кутиками.

– Це для тебе, – повідомив він, відкриваючи її. – Віддаси після Полювання.

Всередині валізки на червоному атласі лежав "ССК-45-70" з чотирнадцяти дюймовим стволом.

– Візьми, лишень, у руку, – запропонував Наводчик. – Відчуваєш, як приємно його тримати?

Важкий пістолет легко помістився в Гарольдовому кулачиську. То була дійсно смертоносна зброя з полірованими синюватими поверхнями, інкрустованими горіхом. Гарольд захоплено звів його, та одразу ж і опустив.

– Гарна штучка, – погодився він. – Однак мій "сміт і вессон" все одно кращий.

На обличчі Альбані промайнув сумнів:

– Не хочу ганити твого пістолета. Та одного погляду на нього вистачить, аби зрозуміти, що він старий і його як слід не доглядали. А що, як спуск відмовить? Все ж таки краще взяти "ССК".

– Я можу видатися надто впертим, однак на гачок натискати мені, отож я начебто маю повне право сам вибирати, якої зброї гачок то буде.

– З тобою не посперечаєшся. А зараз перевіримо, як влучно ти стріляєш.

Виявилося, що так собі, і Гарольд вправлявся в тирі доти, доки Альбані сказав, що ним задоволений. Вони пішли до мішеней. Як з'ясувалося, Гарольд і справді мав гостре око й тверду руку. Перші кулі влучили далеко від яблучка, але стрілець-новачок швидко вирівнявся.

– В тебе чудова реакція, – похвалив Альбані. – Зовсім непогано виходить.

– А як стріляє Лувейн?

– Ну, коли він у формі, то дуже добре. Так, як стріляв би ти через кілька місяців, а може, й тижнів.

– Але стільки часу я не маю, так?

– У тебе його взагалі нема. Давай побалакаємо з моїм другом і послухаємо, що він порадить.

Він провів Гарольда через тир до невеличкого кабінету. Там сидів дуже маленький і дуже старий китаєць з довгими тонкими вусами, в капелюсі із задраними догори крисами, який робив його схожим на Чарлі Чена з старовинних кінострічок, і по маленькому монітору спостерігав за тим, що робилося в залі.

– Містере Чанг, мій добрий друг і клієнт Гарольд Єрдман.

– Дуже радий познайомитися, – промовив Чанг з сильним британським акцентом. – Я бачив твого протеже на екрані.

– Містер Чанг – фахівець з фахівців у справах убивства й виживання. Якщо хтось тобі допоможе, то тільки він.

– Залиш мене з містером Ердманом сам на сам, – попросив Чанг Альбані.

Той вклонився й вийшов з кабінету. Коли вони лишилися вдвох" Чанг запропонував Гарольду сісти й налив йому чаю в тонку порцелянову чашечку.

– Які твої шанси, як гадаєш?

– Я не підкачаю.

– Чому ти так думаєш?

– Не знаю, – відповів Гарольд, – певен, та й годі.

– А коли я пораджу тобі якнайшвидше звідси забиратися, доки ти ще живий?

– Запропоную вам порадити те саме моєму супротивнику.

– Тобі до вподоби напруженість ситуації, – зробив припущення Чанг.

Гарольд кивнув:

– Так. Я трохи нервуюсь, але коли треба буде, зможу зібратися,

– Вчити тебе будь-яким воєнним мистецтвам не випадає, часу нема. Отож затям одне. Слухай мене уважно. У хвилини небезпеки перевагу може дати те, що робиться несподівано.

– Я, наче, й раніше таке чув.

– Найглибші істини завжди лежать на поверхні. Треба не просто знати їх, а, коли треба, використовувати. Лувейн твоя Жертва?

Гарольд кивнув.

– Тоді пропоную тобі покінчити з ним якомога швидше, – Чанг обернувся до дверей:

– Альбані!

Майк знов зайшов до кабінету:

– Слухаю, містере Чанг?

– Хлопець хоч і незграбний, зате з холодним серцем. Що швидше його перше Полювання буде позаду, то краще. Не грайся з Жертвою. Йди і вбивай його якнайшвидше. Більше я нічого не казатиму. Щасти вам!

Вони пішли. Альбані, поки вони збирали своє причандалля, перш ніж залишити тир, весь час про щось напружено думав.

– Далі що? – урвав його роздуми Гарольд.

– Спочатку я дізнаюся, де перебуває Лувейн. А тоді ти його вбиваєш.

– Настільки просто?

– Дай Боже, щоб так воно й було.

30

– Ну, то як твій новий клієнт? – запитала Тереза, коли він повернувся з тренувального центру. Вона взяла собі за правило цікавитися чоловіковими справами, коли він увечері повертався додому, аби дати йому можливість трохи похизуватися й приглушити докори сумління за те, що він повсякчас ставить під удар обидва їхні життя. Цієї давньої жіночої мудрості навчила її мати.

– Він дуже зібраний, – відповів Альбані, – і твердо знає, чого хоче.

– Але як він стріляє?

Альбані трохи напружився:

– В нього гостре око, й рука не сіпається, коли натискає на гачок. Хоча йому бракує досвіду. За півроку він став би найкращим стрільцем у місті.

– В нього швидка реакція?

– Не дуже, поки що. Але через якийсь час...

– Майку, – із зростаючою тривогою в серці сказала Тереза, – в нього нема часу. Він повинен полювати тепер.

Альбані кивнув, пішов до холодильника Й узяв бляшанку пива. Повернувся, сопучи, до вітальні. Зараз Тереза вже напевне знала, що щось негаразд, що він щось від неї приховує.

Вона відклала плетіння і промовила:

– Ти знайшов іще одного клієнта-невдаху. Так чи ні, Мікеланджело?

– Зовсім ні, Терезо. Хлопець для цього просто створений.

– Для чого?

– Кожен для чогось народжується, – сказав Альбані. – Є природжені художники і природжені автомеханіки. Природжені лісоруби і природжені плавці.