Найперша жертва - Шеклі Роберт

На арені був повний розгардіяш. Усе змішалося: освітлювачі, звуко— і телеоператори, актори, агенти, чорні електричні кабелі та напівзакінчена бутафорія. Ще більше безладдя виникало через члопчиків-розносників, які крутилися під ногами, пропонуючи бутерброди й напої.

Через арену Лувейн побачив дядька Езру. То був лисуватий мініатюрний чоловічок із жмутками білявого волосся над вухами. Рожевощокий, з рожевою лисиною і плескатим носом, мов у мопса, кошлатими бровами. Він сидів перед столом, заваленим світлокопіями та планами, на які, аби не розлетілися, було покладено пару револьверів.

Дядько Езра був одним із Старійшин Мисливського Світу. Свого становища він досяг завдяки купі грошей, зароблених на торгівлі в Лондоні та Парижі, які, після того, як відійшов від справ, він повністю вклав у Мисливський Світ. Він був одним із тих, хто визначав його політику. Нині він завзято працював над підготовкою Великої Розплати. Вона мала відбутися в кінці тижня й ознаменувати початок Сатурналій.

Сатурналії були найбільшим святом року на Есмеральді. Так само як Марді Град й Карнавал в інших місцях, Сатурналії вирізнялися співами на вулицях та загальною пиятикою. Вулицями рухатимуться помости з напівголими дівчатами, які розкидатимуть квіти. В ресторанах подаватимуться найнезвичайніші страви, які можна покуштувати лише в період Сатурналій: протягом решти року вони заборонені, аби зробити Сатурналії і справді особливим святом.

Одним із обов'язків дядька Езри як Старійшини була постановка різноманітних шоу, що мали відбуватися на арені: дуелей, рукопашних поєдинків, різні, бійок не на життя, а на смерть, і, звісно, популярних вистав Клоунів-Самогубців.

Хоча б в одному Есмеральдські Ігри переважали давньоримські бої гладіаторів, які досі лишалися взірцем вульгарного й безглуздого кровопролиття. Давні римляни не мали двигунів внутрішнього згорання і тому не здатні були організувати дійсно цікаві бої на колесах. (Однак заради такого видовища, як зіткнення на великій швидкості бойових колісниць, варто було покинути все й бігти дивитися.)

На відміну від давньоримських гладіаторських боїв, в есмеральдському амфітеатрі не використовували звірів. Нікому не хотілося бачити, як убивають тварин. їх і так було надто мало, навіть у зоопарках. От кого усім хотілося бачити мертвими, то це розумних істот – тих ссавців з великим мозком, які довели світ до його теперішнього стану.

Щорічне видовище на арені мало нагадувати попереднє, однак із деякими відмінностями, так щоб тих, хто їх планував, не можна було звинуватити у відсутності вигадки. Езра багато часу витрачав на консультації з декораторами смерті, референтами по аваріях, продавцями розробок найпопулярніших убивств і їм подібними.

Кульмінацією всієї цієї роботи мала стати Велика Розплата. Пара Мисливців, обраних з-поміж усіх Полювань, що відбуваються в даний час на Есмеральді, завершить свій поєдинок у Колізеї перед очима безлічі глядачів. То буде найголовнішою подією Ігор, і ніхто не знатиме, які умови і зброю буде обрано.

Лувейнові завжди хотілося виступити у Великій Розплаті. Виграєш ти чи програєш – то був найкоротший шлях до безсмертя. Та дядько Езра не мав ані найменшого відношення до вибору кандидатур. Постановкою Великої Розплати завжди займалося телебачення Мисливського Світу і вибір робив улюбленець публіки конферансьє Гордон Філакіс.

– Добре, що я тебе зустрів, дядьку Езро! – привітався Лувейн.

– А, Лувейне, я також радий тебе бачити. Вчора проглянув відеокліп твого останнього Вбивства у "Нічних Мисливських новинах". Дуже смішно, мушу визнати.

– Я б не сказав.

– А дарма. Адже ти не можеш не погодитися, що то й справді було смішно, коли твоя Жертва звалилася на бак для сміття, а ти перебив усі шибки в окрузі.

– Слухай, ми не могли б побалакати про щось інше?

– Та звісно ж, мій хлопчику. Про що саме?

– Я збираюся розпочати нове Полювання.

– Чудова ідея. Та чи не вважаєш ти, що спочатку тобі слід було б пройти Курси підвищення стрілецької кваліфікації?

– Я стріляю не гірше, аніж завжди, – заперечив Лувейн. – Просто мені весь час не щастить.

– З будь-ким це час від часу трапляється. Минеться.

– Я хочу цьому зарадити.

– Чудове ставлення до проблеми.

– Хоча мені й знадобиться твоя допомога.

Езра уважно подивився на нього:

– Якщо справа в тому, щоб організувати чиюсь смерть, я вже казав тобі минулого разу, що то було востаннє.

– Мені потрібне дещо інше, – сказав Лувейн. – Я й сам більше ніж здатен вбивати тих, кого потрібно, отож дякую, не треба.

– Тоді в чім річ?

– Можливо, ти погодишся зі мною, що для доброго поєдинку потрібен добрий супротивник. Так казали у давні часи іспанські тореадори.

– Певен, у цьому є сенс. Але яке я до всього того маю відношення? Якщо ти сподіваєшся, що я зможу влаштувати тобі поєдинок з биком...

– Та ні, ти все переплутав, – урвав його Лувейн. – Мені потрібна дуже нескладна послуга. В місті є хлопець на ім'я Гарольд Ердман. Ось-ось має відбутися його перше Полювання. Я хочу виступати у парі з ним.

– Це суперечить правилам, – промовив дядько Езра.

– Може, й так, але не їхньому духу.

– Як ти такі речі розрізняєш?

– Дух вимагає добрих поєдинків. Якщо ти його для мене влаштуєш, гарантую, поєдинок буде чудовий.

– А що із тим хлопцем? Нога в нього поламана чи як?

– Ні-ні, він абсолютно здоровий. Але він новачок. Це його перше Полювання. Він дещо загальмований і неповороткий, та, мабуть, і не дуже розумний.

– Вважай, що домовилися. Де ти їх таких лишень береш? З нього вийде прекрасна Жертва.

– Цього разу нехай він полює на мене. Він же не знатиме, що мені це вже відомо.

– Що дасть тобі істотні переваги, – зауважив Езра.

– Так, переваги, але я роблю так не заради себе, а в ім'я шоу-бізнесу й збереження честі нашої сім'ї, аби люди не сміялися, дивлячись відеокліпи.

– Не люблю я порушувати правила, але і то правда, ми не можемо дозволити комусь над нами насміхатися, навіть якщо у твоєму останньому Вбивстві й було над чим посміятись.

– То зробиш це для мене, дядьку?

Дядько підморгнув:

– Побачимо. А тепер ушивайся. Я зайнятий.

27

Через кілька днів Гарольд, прогулюючись містом, підійшов до базару під відкритим небом, що розташовувався біля порту, там, де колись була ратуша. То було мальовниче місце, всюди на прилавках височіли купи одягу, різноманітних харчових продуктів, під пофарбованим у біло-рожеві смуги іржавим навісом продавалися квіти. Виставлені тут товари звозилися з усього світу, а деякі навіть імпортувалися з колонії на Марсі.

Настрій у Гарольда був чудовий. За гроші, які лишилися від Мисливської винагороди, він купив собі дещо з одягу, запасні набої до "сміта і вессона" і зняв невеличке мебльоване помешкання в Старому Кварталі, неподалік від Нориного будинку.

Підійшовши до рядів з квітами, він помітив дівчину, з якою познайомився на Ювілейному балі. Джекінс, так її звали. їй страшенно пасувала проста біла сукня, зроду він не зустрічав такої екзотичної істоти з модно підстриженим чорним волоссям і знадливими малиновими губами.

Джекінс поцікавилась, чи щасливий він у Мисливському Світі.

– Мені ще ніколи не було так добре, як тут, – кивнув Гарольд.

– Ви, мабуть, один із тих, хто позбавлені будь-якої підтримки, – припустила Джекінс. – Я б усе зненавиділа, якби мені довелося так жити. Дякувати Богові, в мене багата родина.

Батько Джекінс був власником розгалуженої по всій країні мережі м'ясних магазинів. Попит на натуральне м'ясо був величезний, і в Сполучених Штатах його завжди не вистачало, отож це приносило астрономічні прибутки. Джекінс ніколи не доводилося сушити свою гарненьку голівку над тим, як то можна дозволити собі весь час, вільний від навчання, подорожувати першим класом. І вона була цьому рада, бо якби їй довелося думати про гроші, вона не змогла б залишатись такою веселою й гарною. Гарольд і Джекінс пообідали в одному з маленьких симпатичних кафе біля базару, а тоді він запропонував їй подивитись свою нову квартиру. То було звичайне однокімнатне помешкання з усіма зручностями, сталевими жалюзі на вікнах і вмонтованою в двері системою подачі сигналів тривоги. У поштовій скриньці вони знайшли листа. На ньому стояла офіційна печатка Мисливського Світу – два схрещених револьвери на фоні мечів.

– Це повідомлення про Полювання! – вигукнула Джекінс. – Як цікаво!

Отож перше Гарольдове Полювання офіційно вже почалося. Він розірвав конверт. Його першою Жертвою був чоловік на ім'я Лувейн Добрей.

Джекінс прочитала ім'я, і її й без того великі очі розширилися:

– Лувейн? Ти змагаєшся з Лувейном?

– Ну й збіг! – промовив Гарольд. – Він один з небагатьох, кого я тут знаю. А тепер мені доведеться його вбивати. Однак, не такі вже ми й близькі знайомі.

Джекінс замислилася і невдовзі пішла. Її не залишала думка про те, що з усіх можливих комбінацій Мисливців у Мисливському Світі першою Гарольдовою Жертвою комп'ютер вибрав саме Лувейна. Вона чула, що для кожного разу існувало щось біля 25 000 або навіть 25 000 000 можливих комбінацій Мисливців і Жертв. Наступного року, коли вона почне вивчати арифметику, то підрахує ймовірність такого збігу.

28

Задзвонив дверний дзвоник. Тереза пішла глянути, хто там.

– Хто? – запитав Альбані.

– Каже, його звуть Гарольд.

Альбані, розвалившись у шезлонгу, мрійливо гортав сторінки "Енциклопедії світу в коміксах". Він любив поєднувати приємне з корисним. А тут схопився на ноги, тугіше затягнув пояс світло-коричневого в розводах оксамитового халату, розпрямив плечі, розтягнув губи в посмішці й пішов до дверей.

– Гарольде! Радий тебе бачити! Заходь-заходь.

Він кивнув Терезі, що означало "принеси вина й тістечок", і провів Гарольда до кімнати.

– Непогано проводив час?

– Гріх нарікати, – неквапно промовив Гарольд своїм приємним голосом.

– Будемо сподіватися, так піде і далі, – сказав Альбані, забобонно перехрещуючи пальці. – Сідай, де тобі зручніше. Тобі й справді пощастило приїхати саме зараз. Під час Сатурналій тут дійсно дуже весело. Треба весь світ обійти, аби знайти краще місце для смерті, ніж Мисливський Світ у період Сатурналій. Я не маю на увазі, що ти помреш, а лише, якби таке мало статися. Вже одержав повідомлення про Полювання?

Гарольд кивнув і витяг із кишені картку.