На Маті Макалоа - Лондон Джек
Він одружився з дочкою лаканайського алії і, коли виросли його троє синів, вирушив з ними на Самоа по свого найменшого брата. Але, крім брата, він привіз також Кумі, сина Туї Мануа, рід якого вважали найвищим у цілій Полінезії, десь на один ступінь нижчим за напівбогів і богів. Так коштовне насіння Кумі дев'ять сторіч тому ввійшло в кров алії Лаканаї і через них по прямій лінії передалося принцові Акулі.
Уперше я зустрів його в офіцерській їдальні в Південній Африці і звернув увагу на його оксфордську вимову. Це було саме перед тим, як той славнозвісний полк вирубали до ноги під Магерсфонтейном[49]. Ані в його відвідинах тієї їдальні, ані в його вимові не було нічого дивного: принц Акулі вчився в Оксфорді і перебував на королівській військовій службі. З ним був його гість, що приїхав "поглянути на війну", — принц Купідон. Так його прозивали, але він був справжній принц усіх Гаваїв, рахуючи й Лаканаї, і мав законний титул: принц Йона Кугіо Каланіанаоле. Він став би королем Гаваїв, якби не "революція гаоле (білих)" і анексія[50], хоч його родовід нижчий, ніж у принца Акулі, що походив з неба. Бо принц Акулі також міг би стати королем Лаканаї і всіх Гаваїв, якби його діда впень не розбив перший і найбільший з усіх Камегамега.
Це сталося 1810 року, в часи, коли торгівля сандаловим деревом досягла свого найбільшого розквіту. Того самого року здався Камегамезі і король Кауї. Діда принца Акулі розбито й підкорено тому, що він належав до "давньої школи" і не вмів зміцнювати своєї влади на острові з допомогою пороху і гармашів гаоле. Далекоглядніший Камегамега брав на службу гаоле, серед них таких людей, як Айзек Девіс, помічник капітана і єдиний, хто лишився живий з вирізаної команди шхуни "Прекрасна американка", та Джон Янг, полонений боцман із брига "Елі-нор". Айзек Девіс і Джон Янг разом з іншими авантурниками, озброєні шестифунтовими мідяними каронадами[51] з захоплених "Іфігенії" та "Прекрасної американки", розбили військові човни й нагнали страху суходільному війську короля Лаканаї, діставши у винагороду, згідно з умовою: Айзек Девіс — шістсот великих ситих свиней, а Джон Янг — п'ятсот таких самих безрогих.
Отже, з усіх тих кровозмішань і пристрастей примітивних культур, зі сліпих блукань дикуна в пошуках людської досконалості, з кривавих убивств, жорстоких битв і парувань з молодшими братами напівбогів вийшов вилощений, з оксфордською вимовою, сучасний від голови до п'ят принц Акулі, принц Молюск, чистокровний полінезієць, живий місток через тисячі сторіч, мій товариш, приятель і супутник з поламаного лімузина в сім тисяч доларів, що сидів зі мною в раю бегоній на висоті чотириста футів над рівнем моря і над столицею його острова Олоконою й розповідав мені про свою матір, що на старість вернулася до давньої релігії і давніх звичаїв, захопилася колекціонуванням і оточила себе кістками тих; хто був її предками в пітьмі віків.
— Манію колекціонування започаткував король Калакауа на острові Оагу, — повів далі принц Акулі, — А його дружина, королева Капіолані, й собі заразилася від нього цією пристрастю. Вони збирали все: старі мати макалоа, старі тапа, калабаші, здвоєні човни та ідолів, яких жерці врятували від загального знищення 1819 року. Я давно не бачив рибальських гачків з перлових черепашок, але присягаюся, що Калакауа зібрав їх тисяч із десять, вже не кажучи про гачки з людських щелеп, накидки з пір'я, шапки й шоломи, кам'яні шкребла і товкачі пої у вигляді фалуса. Коли він і Капіолані об'їздили острови, тим, у кого вони зупинялися, доводилось ховати свої особисті реліквії. Бо теоретично королеві належить усе майно його підданців, а Калакауа, коли йшлося про старовинні речі, застосовував цю теорію на практиці.
Від них заразився колекціонуванням мій батько Канау, і Гівілані також. Але батько був людина сучасна від голови до п'ят. Він не вірив ані в богів кавуна (жерців), ані в богів місіонерів, не визнавав нічого, крім цукрових акцій та породистих коней, і вважав свого діда дурнем за те, що той не назбирав собі Айзеків Девісів, Джонів Янгів та мідяних каронад, перше ніж почати боротьбу з Камегамегою. Отже, він колекціонував рідкісні речі з самої любові до колекціонування; але мати поставилась до цього інакше. Тому вона й вибрала кістки. Пам'ятаю також, що в неї був огидний кам'яний ідол, перед яким вона голосила й плазувала на підлозі. Тепер він у музеї. Я його віддав туди після материної смерті, а колекцію кісток помістив у королівському мавзолеї в Олоконі.
Не знаю, чи вам відомо, що її батьком був Кааукуу. Авжеж, вона його дочка. А то був велетень. Коли збудовано мавзолей, його кістки, чисті й добре збережені, забрали зі сховку й перенесли туди. У Гівілані був старий служник Агуна. Одного вечора вона вкрала ключа в Канау й послала Агуну викрасти кістки її батька з мавзолею. Я знаю це. Він таки був гігант. Гівілані тримала його кістки в одному з найбільших своїх глеків. Якось, коли я вже був чималим хлопцем і мені кортіло взнати, чи справді дід був такий велетень, як про нього казали, я витяг з глека його спідню щелепу, розгорнув з мати і приміряв до себе. Я легко просунув у неї голову, і вона лягла мені на шию й на плечі, мов хомут. У щелепі були цілі всі зуби, і такі білі, як порцеляна, без жодної дірочки, з блискучою, анітрохи не потрісканою емаллю. За те блюзнірство мені добре перепало, хоч матері довелось кликати на допомогу Агуну. Але цей випадок пішов мені на користь. Мати переконалася, що я не боюсь кісток та мертвяків, і це помогло мені одержати освіту в Оксфорді. Я вам розповім, як це сталося, коли машина швидко не нриїде.
Агуна був справжній старосвітський служник, вірний і відданий, як раб. Він знав більше про материн і батьків рід, ніж вони самі. І знав те, чого вже не знав жоден із живих: місце, де віками ховали кістки більшості материних предків і предків Канау. Батько не зміг випитати цієї таємниці в старого, бо той вважав Канау за відступника.
Гівілані також змагалася зі старим хитруном довгі роки. Як вона його здолала, я не знаю. Звісно, вона була віддана давній вірі і, може, цим його трохи власкавила. А може, чимось залякала: вона знала безліч чародійних заклять стародавньої Гуні і вміла вимовляти звуки, що свідчили про її близьке знайомство з Улі, головним богом усіх чарівників. Вона могла переважити будь-якого звичайного кавуну лапаау (знахаря) на молитві до Лонопуги і Колеамоку, відгадувала сни й видива, прикмети й хвороби шлунка, заганяла на слизьке жерців знахарського бога Майоли, виголошувала такі пуле гее (замовний), що їм аж у голові наморочилося, і запевняла, що знає кавуну гоєного, якусь подобу сучасного спіритизму. Я сам бачив, як вона "пила вітер", "зурочувала" і пророкувала. Вона родалася з аумакуа (чаклунськими богами), приносила їм жертви на олтарях зруйнованих геяу (храмів) і мурмотіла при цьому такі незрозумілі молитви, що мені аж чуб сторчма ставав. А старого Агуну примушувала своїми чарами падати на підлогу, вити й кусати самого себе.
А втім, я гадаю, що вона перемогла його завдяки такій штуці, як анаана. Одного дня вона відрізала в нього ножичками пасмо чуба. Ми звемо це мауну, що означав принада. І вона дала зрозуміти старому, що відрізала в нього пасмо. Натякнула йому, що закопала його в землю і щоночі приносить жертви та виголошує магічні закляття Улі.
— Це й є заклинати на смерть? — запитав я принца Акулі, поки він запалював цигарку.
— Атож, — кивнув він. — І Агуна спіймався. Спершу він спробував знайти місце, де закопано жмут його чуба. А не зумівши знайти сам, найняв пагіугіу, чаклуна. Та Гівілані погрозила чаклунові, що зробить йому апо лео — себто чарами відбере у нього мову, не заподіявши ніякої іншої шкоди.
Тоді Агуна почав марніти і з кожним днем ставав дедалі більше схожий на покійника. У відчаї він звернувся до Канау. Я випадково чув їхню розмову. Я вже вам казав, який був мій батько.
"Свинюко! — накинувся він на Агуну. — Йолопе! Смердюча рибино! Вмирай, та й буде по всьому. Ти дурень. Усе це безглуздя. Ні в чому нема глузду. П'яний гаоле Говард може довести, що місіонери помиляються. Джин доводить, що Говард помиляється. Лікарі кажуть, що він не проживе й шести місяців. Навіть джин бреше. Життя також бреше. Настали тяжкі часи, ціни на цукор упали. Серед моїх породистих кобил лютує сап. Я хотів би оце лягти й заснути років на сто, а прокинутись, коли ціни на цукор підскочать удвічі".
Батько був філософом, мав ядучий розум і любив сипати короткими афоризмами. Він плеснув у долоні. "Принеси мені склянку, — наказав він. — Ні, принеси дві". Тоді звернувся до Агуни: "Йди і вмирай, старий поганине, пережитку темряви, покидьку пекла! Але не в нашому домі. Я хочу веселощів і сміху, солодкого лоскоту музики і краси молодих рухів, а не квакання хворих жаб і мертвяків з запалими очима, які ще дибають на своїх тремтячих ногах. Я сам стану такий, якщо довго проживу. І завжди шкодуватиму, що до такого дожив! На якого біса я вклав останні двадцять тисяч у плантації Кертиса? Говард попереджав мене, що ціна впаде, але я гадав, що він бреше сп'яну. А Кертис розбив собі голову, його головний луна втік з його дочкою, хімік цукроварні захворів на тиф, і все полетіло шкереберть".
Він плеснув у долоні, викликаючи служника, й наказав: "Приведи хористів! І дівчат, багато дівчат, хай танцюють гулу! І пошли по Говарда. Хтось повинен розплачуватись, і я хочу скоротити на місяць ті півроку Життя, що йому лишилися. Та головне — музика! Нехай буде музика! Вона дужча за хміль і швидша за опій".
О, те його лікування музикою! А його батька, старого дикуна, колись запросили в гості на французький фрегат, і там він уперше почув оркестр. Коли недовгий концерт закінчився, капітан люб'язно поцікавився, яка частина йому найдужче сподобалась. Ну, й дід описав, що йому найдужче сподобалось. Як ви гадаєте, що саме?
Я марно пробував угадати, поки принц прикурював нову цигарку.
— Звичайно ж, початок концерту. Власне, й не початок, а настроювання інструментів перед концертом.
Я усміхнувся й кивнув головою, а принц Акулі, знову боязко глянувши на стару вагіне і на її наполовину вже сплетений гала леї, повів далі мову про кістки своїх предків.
— Приблизно на тій стадії старий Агуна скорився Гівілані.
