Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан
Тож примусив себе подивитися їй прямо в очі, відзначивши при цьому, що вони теж були карі, як і в Джіні. Це не допомогло.
— Місіс Візлі, Дамблдор не хотів, щоб про це знав ще хтось. Даруйте. Рон і Герміона не зобов'язані йти зі мною, хай вирішують...
— Не думаю, що й ти повинен кудись іти! — відкинула вона удавану байдужість. — Ви тільки-тільки стаєте повнолітні! Це повна нісенітниця! Якби Дамблдорові треба було зробити якусь справу, то він мав у своєму розпорядженні увесь Орден! Гаррі, ти, мабуть, не так його зрозумів. Можливо, він розповідав тобі про щось таке, що він сам хотів би зробити, а ти подумав, що він доручив це тобі..
— Я все зрозумів правильно, — категорично заперечив Гаррі. — Це маю зробити я.
Він віддав їй шкарпетку з візерунком у вигляді золотого очерету, яку мав упізнати.
— Це не моя, бо я, до речі, не фанат "Калабані Юнайтед".
— Ой, авжеж, ні, — підозріло швидко повернулася до недбалого тону місіс Візлі. — І як я сама не здогадалась. Гаррі, поки ти ще в нас — допоможеш готувати весілля Білла й Флер? Ще стільки роботи.
— Так... я... звичайно, — погодився Гаррі, збентежений несподіваною зміною теми.
— От молодець, — зраділа вона, усміхнулась і вийшла з посудомийні.
З тієї миті місіс Візлі так завантажила Гаррі, Рона й Герміону підготовкою до весілля, що вони геть не мали часу думати про щось інше. Її поведінку можна було, звісно, пояснити тим, що вона хотіла відвернути всіх від думок про Дикозора та про жах їхньої недавньої подорожі. Та коли два дні минули в безперервному чищенні ножів і виделок, добиранні весільних стрічок, бантів і квітів відповідних кольорів, дегномізації саду та готуванні цілих стосів маленьких канапочок, Гаррі почав підозрювати, що в неї на думці було щось інше. Усі завдання місіс Візлі підлаштовувала так, щоб Гаррі не опинявся поряд з Роном чи Герміоною. З того першого вечора, коли він розповів їм, як Волдеморт катував Олівандера, ще ні разу не вдавалося поговорити з ними наодинці.
— Мама, здається, думає, що, не даючи вам зібратися й усе розпланувати, вона вас тут затримає, — сказала впівголоса Джіні, накриваючи з Гаррі стіл до вечері на третій день після його прибуття.
— І що ж, на її думку, станеться? — пробурмотів Гаррі. — Хтось інший уб'є Волдеморта, поки ми тут робимо канапочки?
Він це сказав не подумавши, й побачив, як зблідла Джіні.
— То це правда? — спитала вона. — Це те, що ти збираєшся зробити?
— Я... та ні... я пожартував, — ухильно відповів Гаррі.
Вони дивилися одне на одного, і в очах Джіні Гаррі побачив щось більше, ніж звичайну тривогу. Раптом до нього дійшло, що це він уперше опинився з нею наодинці ще відтоді, як вони ховалися в потаємних закутках Гоґвортських угідь. Не сумнівався, що вона теж про це подумала. Обоє аж підскочили, коли відчинилися двері й зайшли містер Візлі, Кінґслі та Білл.
На вечерю до них часто прибували інші члени Ордену, бо тепер їхня штаб-квартира перемістилася з площі Ґримо, дванадцять, у "Барліг". Містер Візлі пояснив, що після загибелі Дамблдора, їхнього тайнохоронця, всі ті, кому Дамблдор довірив таємницю про розташування штабу на площі Ґримо, ставали по черзі тайнохоронцями.
— А оскільки нас двадцятеро, то це дуже послаблює дію чарів Довіри. Удвадцятеро більше можливостей для смертежерів видобути з когось таємницю. Годі сподіватися, що вона втримається надовго.
— Але ж Снейп давно вже, мабуть, виказав смертежерам адресу? — запитав Гаррі.
— Річ у тім, що Дикозор захистив її кількома протиснейповими закляттями на той випадок, якщо він знову там з'явиться. Ми сподіваємося, що вони достатньо потужні, й не тільки його не підпускатимуть, а й запечатають йому рота, коли він захоче розповісти про цей будинок. Проте стовідсоткової певності немає. Це було б божевілля — і далі користуватися цим будинком як штаб-квартирою тепер, коли його захист такий ненадійний.
Того вечора на кухні зібралося стільки людей, що важко було орудувати ножами й виделками. Гаррі опинився пліч-о-пліч із Джіні. Згадка про те несказане, що майнуло між ними, викликала в нього бажання опинитися бодай через кілька душ від неї. Він як міг уникав торкатися її руки, і тому ледве міг різати курку.
— Нема новин про Дикозора? — спитав Гаррі в Білла.
— Жодних, — відповів Білл.
Вони не могли влаштувати йому похорон, бо Білл з Люпином так і не знайшли його тіла. Важко було з'ясувати, де він упав, беручи до уваги темряву й хаотичність бою.
— У "Щоденному віщуні" не було ані слова про його смерть чи про те, що знайшли його тіло, — вів далі Білл. — Та це ще нічого не означає. Зараз багато чого замовчується.
— І досі ще не скликали слухання про неповнолітні чари, які я насилав, рятуючись від смертежерів? — через стіл запитав Гаррі в містера Візлі, і той похитав головою. — Тому, що розуміють, що в мене не було іншого вибору, чи тому, що не хочуть, щоб усі знали про Волдемортів напад на мене?
— Гадаю, що друге. Скрімджер не хоче визнавати ні того, що Волдеморт знову при силі, ані масової втечі з Азкабану.
— Ну, так, навіщо ж казати людям правду? — скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа, що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: "Я не повинен брехати".
— Невже в міністерстві нема кому з ним боротися? — сердито запитав Рон.
— Та є, Роне, але люди залякані, — відповів містер Візлі, — бояться, що наступними зникнуть вони, і що нападуть на їхніх дітей! Скрізь ходять паскудні чутки; я, наприклад, не вірю, що викладачка маґлознавства з Гоґвортса пішла у відставку. Її вже кілька тижнів не бачили. Тим часом Скрімджер цілими днями сидить, замкнувшись у кабінеті. Сподіваюся, що він там розробляє хоч якийсь план.
У паузі місіс Візлі чарами відсунула порожні тарілки й подала яблучний пиріг.
— Нам тгеба вигішити, як тебе замаскувати, 'Аггі, — сказала Флер, коли всім подали десерт. — Для весілля, — пояснила вона, побачивши його розгублений вигляд. — Сегед наших гостей, згозуміло, не буде смегтешегів, але не можна гагантувати, що після к'елиха шампанського в когось не гозв'яжеться язик.
Гаррі зробив з цих слів висновок, що вона й далі підозрює Геґріда.
— Слушно, — сказала місіс Візлі з чільного місця за столом. Начепивши на кінчик носа окуляри, вона переглядала велетенський перелік справ, які треба було зробити, нашкрябаний нею на довжелезному сувої пергаменту. — Роне, ти нарешті прибрав у своїй кімнаті?
— Навіщо? — вигукнув Рон, спересердя кинувши ложку. — Навіщо прибирати в моїй кімнаті? Нам з Гаррі вона подобається така, як є!
— Юначе, за кілька днів — весілля твого брата...
— Вони що, братимуть шлюб у моїй кімнаті? — лютував Рон. — Ні! То навіщо, заради Мерліна, з його обвислим лівим...
— Не говори так з матір'ю, — суворо урвав його містер Візлі. — І роби, що сказано.
Рон сердито зиркнув на батьків і накинувся на останні шматочки яблучного пирога.
— Я допоможу, там же й мої лахи, — сказав Гаррі Ронові, проте місіс Візлі заперечила:
— Ні, любий Гаррі, краще допоможи Артурові почистити курник, а тобі, Герміоно, я буду вдячна, якщо ти перестелиш постіль для мосьє й мадам Делякурів, ти ж знаєш, вони прибувають завтра, об одинадцятій ранку.
Та виявилося, що біля курчат роботи мало.
— Не варто, е-е, казати про це Молі, — попросив містер Візлі Гаррі, заступаючи вхід у курник, — але, е-е, Тед Тонкс прислав мені те, що лишилося від Сіріусового мотоцикла, і я, е-е, переховую... тобто зберігаю його тут. Фантастичні речі: там є вихлопна ніжка... здається, так воно називається... є чудесний акумулятор і є чудова нагода з'ясувати, як діють гальма. Я хочу його скласти знову, якщо Молі не... тобто, якщо я матиму час.
Коли вони повернулися в дім, місіс Візлі ніде не було видно, тож Гаррі крадькома піднявся до Ронової кімнатки на горищі.
— Та прибираю, прибираю!.. А, це ти, — полегшено зітхнув Рон, коли в кімнату зайшов Гаррі. Рон знову ліг на ліжко, з якого, здається, щойно встав. У кімнаті був такий самий розгардіяш, як і впродовж усього тижня. Єдина зміна — що в кутку сиділа Герміона, в ногах якої муркотів її пухнастий рудий Криволапик, а вона сортувала на дві величезні купи книжки, з яких деякі, як упізнав Гаррі, належали йому.
— Здоров, Гаррі, — привіталася дівчина, коли він сідав на свою розкладачку.
— А як тобі вдалося змитися?
— Ой, просто Ронова мама забула, що вчора ми з Джіні вже перестелили постіль, — пояснила Герміона, кинувши на одну купу "Нумерологію і граматику", а на другу — "Розквіт і занепад темних мистецтв".
— Ми саме говорили про Дикозора, — сказав Гаррі Рон. — Я думаю, він вижив.
— Але ж Білл на власні очі бачив, як у нього влучило смертельне закляття, — засумнівався Гаррі.
— Воно-то так, але Білла теж обстрілювали, — не здавався Рон. — Може, він щось не те побачив?
— Навіть якщо смертельне закляття й не влучило, він усе одно впав метрів із трьохсот, — додала Герміона, зважуючи в руці "Квідичні команди Британії та Ірландії".
— Він міг захиститися закляттям "щит"...
— Флер казала, що йому вибило з руки чарівну паличку, — заперечив Гаррі.
— Ну, якщо вам так хочеться, щоб він загинув, — роздратовано буркнув Рон, кулаком поправляючи зручніше подушку.
— Та ж ясно, що не хочеться! — Герміона була шокована. — Це просто жахливо, що він загинув! Але будьмо реалістами!
Гаррі вперше уявив собі Дикозорове тіло, застигле, як колись Дамблдорове — тільки магічне око ще крутилося в очниці. Відчув і певну відразу, і химерне бажання розсміятися.
— Мабуть, смертежери замели по собі сліди, тому його ніхто й не знайшов, — розважливо припустив Рон.
— Ага, — погодився Гаррі. — Як з Барті Кравчем, якого перетворили на кістку й закопали в Геґріда на городі. Можливо, вони трансфігурували Муді й зробили з нього опудало...
— Перестаньте! — розпачливо крикнула Герміона. Зляканий Гаррі озирнувся саме в ту мить, коли вона розридалася над "Спелменовою абеткою складів".
— Ой, не треба, — забідкався Гаррі, злазячи із старенької розкладачки. — Герміоно, я не хотів тебе засмутити...
Однак Рон стрімко вискочив з ліжка, аж заскреготали іржаві пружини, і підбіг до неї перший. Однією рукою пригорнувши Герміону, другою він виловив у кишені джинсів бруднющу носову хустинку, якою перед цим витирав на кухні плиту й духовку.
