Шалений день, або одруження Фігаро - Бомарше П'єр-Огюстен

До початку балу граф не знатиме, що ви в замку. Ми скажемо йому потім, що в час, коли уклали наказ про призначення в полк, нам спало на думку...

Керубіно (показує аркуш). На жаль, пані, ось він! Базиль передав його мені від графа.

Графиня. Уже? Боялися втратити зайву хвилину (читає). Так поспішали, що забули притиснути свою печатку (віддає наказ).

СЦЕНА VI

Керубіно, графиня, Сюзанна.

Сюзанна (входить з великим чепцем). Печатку до чого?

Г р а ф и н я. До його патенту. Сюзанна. Уже?

Графиня. Іяж кажу. Це мій чепець? Сюзанна (сідає коло графині). І найкращий з усіх.

(Співає, тримаючи булавки в роті):

Ну, повернись сюди мерщій Жан де Ліра, коханий мій.

(Керубіно стає навколішки, вона його причісує). Пані, він прехороший!

Графиня. Приладь йому комірник більше на жіночий лад.

Сюзанна. От... Але гляньте на цього паршивця, який він гарненький дівчиною. Мені заздро! (Бере його за підборіддя.) Чи будете ви ласкаві не бути таким гарненьким?

Графиня. Яка вона шалена! Треба закачати рукава, щоб краще сиділи манжети. (Підіймає рукав.) Що це в нього на руці? Стрічка?

С ю з а н н а. Та ще й ваша. Я дуже рада, що пані її побачили. Я йому казала, що вже скажу вам. О, коли б не прийшов пан, я була б відібрала стрічку, бо я майже така ж дужа, як і він.

Графиня. На ній кров! (Відчіпляє стрічку.)

Керубіно. (засоромлений). Сьогодні вранці, збираючись у дорогу, я приладжував вузду моєму коневі, він мотнув головою і начільник дряпнув мені руку.

Графиня. Ніколи не зав'язують стрічкою...

Сюзанна. І особливо вкраденою стрічкою. Ну, побачимо, що там начільник... напильник... натільник... Я нічого не розумію в цих назвах. Ах, яка біла рука! Як у жінки! Біліша за мою! Подивіться, пані! (Вона рівняє їх.)

Графиня (холодно). Поклопочіться краще пошукати в моїй туалетній пластир. (Сюзанна, сміючись, штовхає його в голову, він падає на дві руки. Вона входить у кабінет з боку сцени).

СЦЕНА VII

Керубіно (на колінах), графиня (сидить).

Графиня (певний час мовчки розглядає стрічку. Керубіно поїдає її очима). Щодо моєї стрічки, добродію... тому що це та, колір якої найбільше мені подобається... то я дуже сердилася, що згубила її.

СЦЕНА VIII

Керубіно (на колінах), Сюзанна, графиня (сидить).

Сюзанна (повертаючись). От цим зав'язати йому руку? (Віддає графині пластир і ножиці.)

Графиня. Як підеш по сукно для нього, візьми там стрічку з другого чіпця.

(Сюзанна виходить дверима в глибині, узявши з собою плащ пажа.)

СЦЕНА IX

Керубіно (на колінах), графиня (сидить).

Керубіно (з опущеними очима). Та, що її в мене відібрано, вилічила б мене в одну хвилину.

Графиня. Якою силою? (Показує пластир.) Це поможе ліпше.

Керубіно (вагаючись). Коли стрічка... обгортала голову... або торкалася шкіри такої особи...

Графиня (закінчуючи фразу)... чужої! То вона є добра для рани? Я не знала цієї властивості. Щоб спробувати, я приховаю цю, що була зав'язана на вашій руці. Як тільки трапиться перша виразка... у когось із моїх дівчат, я її випробую.

Керубіно (зворушений). Вона у вас залишиться, а я від'їжджаю!

Графиня. Не навіки.

Керубіно. Я такий нещасливий!

Графиня (зворушена). Тепер він плаче! Той гидкий Фігаро напророкував!

Керубіно (в захопленні). Ах! Я хотів би дочекатися вже тої миті, яку він мені напророкував! Певний, що зараз помру, може б, посмів...

Графиня (перебиває його й витирає сльози хусточкою). Мовчіть, мовчіть, дитино. У тім, що ви кажете, немає й краплини розуму. (Стукають у двері. Вона голосно.) Хто так стукає до мене?

СЦЕНА X

Керубіно, графиня, граф (знадвору).

Граф (знадвору). Чому ж ви зачинилися?

Графиня (стурбована, встає). Боже мій! Це ж мій чоловік!.. (До Керубіно, що теж устав.) Ви без плаща, шия і руки голі! На самоті зі мною! і цей видимий непорядок! і одержаний лист, і його ревнощі!..

Граф (знадвору). Ви не відчиняєте?

Графиня. Бо я тут... сама.

Граф. Сама! А з ким же ви розмовляєте?

Графиня (придумує). З вами, безперечно.

Керубіно (вбік). Після вчорашньої сцени й сьогоднішньої він мене уб'є на місці (біжить у туалетну кімнату і зачиняє за собою двері).

СЦЕНА XI

Графиня (сама, виймає ключ до кабінету і біжить відчинити графові). Ах, яка помилка! Яка помилка!

СЦЕНА XII Граф, графиня.

Граф (трохи суворим тоном). Ви не мали раніше звички замикатися!

Графиня (зніяковіло). Я... я придягала... я прилягала сукні з Сюзанною; вона вийшла на хвилину до себе.

Граф (допитливо дивиться). Ви маєте вид і вигляд дуже збентежений!

Графиня. Це не дивно... зовсім не дивно... запевняю вас... ми говорили про вас... Вона пішла, як я вам казала...

Гр аф. Ви говорили про мене? Я повернувся занепокоєний. Коли я сідав на коня, мені подали одного листа, якому я не надав жодного значення, але він мене однак... схвилював.

Графиня. Як, пане?.. Якого листа?

Граф. Треба зізнатися, пані, що ви або я оточені істотами дуже... лихими! Мені повідомляють, що вдень хтось, кого я вважаю за відсутнього, має прийти до вас на розмову.

Графиня. Хто б не був той сміливий, непросто буде йому сюди пролізти, бо я маю намір не виходити зі своєї кімнати цілий день.

Граф. А ввечері, заради Сюзанниного весілля?

Графиня. Нікуди; я дуже погано себе почуваю.

Граф. На щастя, лікар тут. (Паж звалив стілець у туалетній кімнаті.) Що це за стук я чую?

Графиня (сильно змішавшись). Стук?

Граф. Звалив хтось стілець.

Графиня. Я... я нічого не чула.

Граф. Щось ви страшенно заклопотані!

Графиня. Заклопотана? Чим?

Граф. У тому кабінеті хтось є, пані.

Графиня. Е... хто ж там може бути, пане?

Граф. Це ж я вас запитую. Я тільки-но ввійшов.

Графиня. Е... Мабуть, Сюзанна там прибирає.

Граф. Ви сказали, що вона пішла... до себе?

Графи ня. Чи до себе, чи туди пішла я не знаю.

Граф. Коли це Сюзанна, то звідки походить ваша тривога, яку я бачу?

Графиня. Тривога за мою камеристку?

Граф. Чи за камеристку, я не знаю, але щодо тривоги, то я певний.

Графиня. Безперечно, пане, ця дівчина тривожить вас і займає вас значно більше, ніж я.

Граф (в гніві). Вона мене клопоче до того, пані, що я хочу в цю хвилину її побачити.

Графиня. Я гадаю, справді, що ви часто цього хочете, але ваші підозри ні на чому не оперті.

СЦЕНА XIII

Граф, графиня, Сюзанна (входить із сукнею з дверей, що в глибині).

Граф. Тим легше їх буде розвіяти (говорить до кабінету). Виходьте, Сюзон, я вам наказую. (Сюзанна зупиняється біля алькова в глибині.)

Графиня. Вона майже гола, пане; чи можна так турбувати жінок у їх схованці? Вона приміряла сукні, що я їй подарувала до шлюбу; вона втекла, як почула, що ви йдете.

Граф. Коли вона так боїться показатися, то принаймні може говорити (повертається до дверей кабінету). Відповідайте мені, Сюзанно, чи ви в цьому кабінеті? (Сюзанна, що була в глибині, кидається в альков і там ховається.)

Графиня (жваво говорить, повернувшись до туалет^ ної). Сюзон, я вам забороняю відповідати. (До графа). Ніколи не було такої тиранії.

Граф (наближається до кабінету). О, добре, коли вона не говорить, то чи одягнена вона, чи ні, я її побачу.

Графиня (стаючи перед ним). У будь-якому іншому місці я не можу перешкодити, але сподіваюся, що тут у себе...

Граф. А я сподіваюся зараз таки довідатись, що за таємна Сюзанна. Просити у вас ключ, бачу я, нема чого. Але є певний засіб висадити ці легенькі двері. Гей! Хто-небудь!

Графиня. Кликати людей, робити публічний скандал задля підозри, що зробить нас посміховиськами у замку!

Граф. Добре, пані! Я сам управлюсь. Зараз візьму в себе, що треба (хоче вийти й вертається). Але щоб усе залишилося в тому ж стані, чи будете ви ласкаві піти зі мною без скандалу й шуму, коли вже ви так його не любите? Сподіваюся, в такій дрібниці ви, певно, мені не відмовите!

Графиня (зніяковівши). Ах, пане! Хто ж думає вам перечити?

Граф. Ах, я забув двері, що ведуть до ваших дівчат; треба мені їх теж замкнути, щоб ви цілком були виправдані. (Іде замкнути двері в глибині і виймає з них ключ.)

Графиня (вбік). О Боже! Згубна необачність!

Граф (повертаючись до неї). Тепер, як цю кімнату замкнено, візьміть мою руку, прошу вас (підносячи голос). А щодо Сюзанни в кабінеті, то треба, щоб вона була ласкава зачекати мене; і найменше лихо, що може трапитись з нею, як я вернуся...

Графиня. Справді, пане, це найогидніша пригода... (Граф її виводить і замикає двері на ключ.)

СЦЕНА XIV Сюзанна, Керубіно.

Сюзанна (виходить з алькова, біжить до кабінету і говорить у дірочку в замку). Відчиніть, Керубіно. Швидше відчиніть. Це я, Сюзанна; відчиніть і тікайте.

Керубіно (виходить). Ах, Сюзон, яка страшна сцена!

Сюзанна. Тікайте ви не маєте й хвилини.

Керубіно (зляком). Але куди тікати?

Сюзанна. Не знаю, але тікайте.

Керубіно. Коли ж нема виходу.

Сюзанна. Після недавньої зустрічі він вас роздавить, і ми пропадемо. Біжіть, розкажіть Фігаро...

Керубіно. Вікно в садок, може, не дуже високо (біжить подивитись).

Сюзанна (перелякано). Високий поверх! Неможливо! Ах, бідна моя пані! А мій шлюб, о Боже!

Керубіно (вертається). Воно виходить на клумби. Зіпсую одну або дві.

Сюзанна (стримуючи його, кричить). Він уб'ється!

Керубіно (узапалі). В палку безодню, Сюзон, швид-. ше я кинуся, ніж завдам їй шкоди... і цей поцілунок мені принесе щастя. (Він цілує її і біжить, вистрибує у вікно.)

СЦЕНА XV

Сюзанна (сама, скрикнула з ляку). Ах! (Падає в крісло на хвилину. Іде глянути до вікна і вертається.) Він уже далеко. О, маленький, такий легкий, як і гарний! Чи такому бракуватиме жінок... Займімо швидше його місце (входить у туалетну кімнату). Тепер ви можете, пане граф, ламати перебірку, коли це вас тішить, а я чортового батька відізвуся словом (замикається там).

СЦЕНА XVI

Граф, графиня (входять у кімнату).

Граф (з обценьками в руках, які він кидає на крісло). Все так, як я покинув. Пані, змушуючи мене ламати ці двері, подумайте про наслідки! Ще раз пропоную: відчиніть двері сама!

Графиня. Ах, пане, який страшний настрій міг так змінити взаємини в подружжі? Коли б це пояснювалося коханням до мене, то, ваше безумство, хоч воно безглузде, я пробачила б. Може, й зважаючи на мотиви, забула про все, що є в ньому образливого для мене. Але як може пиха кидати в такі крайнощі шляхетну людину?

Граф. Чи кохання, чи пиха, а ви відчините двері, або я зараз...

Графиня (перед ним).