Шалений день, або одруження Фігаро - Бомарше П'єр-Огюстен

Сюзанна чіпляє на голову перед дзеркалом пучок помаранчевих квіток, так звану шапочку нареченої.

СЦЕНА І Фігаро, Сюзанна.

Фігаро. Дев'ятнадцять футів на двадцять шість.

Сюзанна. Глянь, Фігаро, от моя маленька шапочка. Як тобі здається? Так буде краще?

Фігаро (бере її за руки). Без порівняння, серце моє. О, цей гарний дівочий букет на голові гарної дівчини, яким він видається милим у день її шлюбу очам закоханого нареченого!

Сюзанна (відхиляється). Що ти там міряєш, мій хлопчику?

Фігаро. Дивлюся, Сюзанночко, чи це гарне ліжко, що його вельможність нам дарує, добре тут пасуватиме. Сюзанна. У цій кімнаті? Фігаро. Він нам її віддає. Сюзанна. Аяії не хочу.

Фігаро. Чому?

Сюзанна. Я її не хочу.

Фігаро. Але чому ж?

Сюзанна. Не подобається вона мені.

Фігаро. Треба ж сказати, через що саме.

Сюзанна. Коли ж я не хочу казати?

Ф і г а р о. О, коли жінки випробовують наше терпіння!

Сюзанна. Доводити, що моя правда, значить згодитися, що я могла б не мати рації. Чи ти слуга мій, чи ні?

Фігаро. Ти невдоволена найзручнішою кімнатою в замку, адже вона розташована між покоями графа й графині. Уночі, коли пані недобре почуватиметься, вона задзвонить зі свого боку; скік — у два кроки ти вже в неї. Чи забажав чого його вельможність? Має тільки задзвонити зі свого покою — гоп! — у три скоки я вже там.

Сюзанна. Авжеж! Але коли він уранці задзвонить, щоб дати тобі якесь добре й довге доручення, скік! у два кроки він у мене в дверях, і гоп у три скоки...

Фігаро. Ще ви хочете цим сказати?

Сюзанна. Слід би слухати мене спокійно.

Фігаро. Е, що там таке, Боже мій?

Сюзанна. А таке, голубе, що обридло йому залицятися до красунь в околиці, і вельможний граф Альмавіва хоче повернутися до замку, але не до своєї жінки. Це на твою, розумієш ти, накинув він оком і гадає, що це приміщення не буде на перешкоді. Чесний Базиль, совісний агент його розваг і мій благородний учитель співів, каже мені це щодня, даючи лекцію.

Фігаро. Базиль! О, мій голубчику, якщо пучок зеленої лози, приладжений до хребта, підправляє хребет...

С ю з а н н а. Чи ти думав, хлопчику, що той посаг мені дають за твої прекрасні очі і твої заслуги?

Фігаро. Я досить зробив, щоб на це розраховувати.

Сюзанна. Якими дурнями бувають розумні люди!

Фігаро. Так кажуть.

Сюзанна. Але цьому не хочуть вірити.

Фігаро. І помиляються.

Сюзанна. Знай же, що він його дає, щоб мати від мене на самоті певні чверть години, які давнє право сеньйора... Ти знаєш, що це за приємне право!

Фігаро. Я його знаю настільки, що якби пан граф, одружившись, не скасував цього ганебного права, то я ніколи не одружився б із тобою в його маєтностях.

Сюзанна. Ну, ну! Коли він його скасував, то тепер кається, і саме від твоєї нареченої він хоче його сьогодні потайки отримати.

Фігаро (потираючи голову). Моя голова розм'якла від здивування, а моє багате на думки чоло...

С ю з а н н а. Та ти його не натирай.

Фігаро. Яка від того небезпека?

Сюзанна (сміючись). Бо як натреш невеличку ґулю, а люди ж забобонні...

Фігаро. Ти смієшся, жартівнице! Ах! Якби знайшовся спосіб ошукати цього великого ошуканця, завести його в добру пастку і пересипати в кишеню його золото!

Сюзанна. Інтрига й гроші, ти тут у своїй сфері.

Фігаро. Тільки не сором мене стримує.

Сюзанна. Страх?

Фігаро. Нічого не значить взятися за небезпечну справу; інша річ — утекти від лиха, доводячи її до доброго кінця; бо прийти до когось у хату вночі, змовитися з його дружиною і дістати сотню батогів за працю, нема нічого легшого; тисячам дурнів траплялося. Але... (дзвонять із середніх покоїв).

С ю з а н н а. От пані прокинулась; вона дуже мене просила, щоб я вранці поспішила поговорити з нею першою в день мого шлюбу.

Ф і г а р о. А це має якесь значення?

Сюзанна. Пастух каже, що це приносить щастя покинутим жінкам. Прощай, мій маленький Фі-Фі-Фігаро, поміркуй над нашою справою.

Фігаро. Щоб випростати мій розум, поцілуй мене разок.

Сюзанна. Мого коханого, сьогодні? Будь ласка! А що завтра скаже мій чоловік?

(Фігаро її цілує.)

Сюзанна. Ну, ну!

Ф і г а р о. Ти не можеш і уявити мого кохання.

Сюзанна (чепуриться). Коли ви перестанете, обридливий, говорити мені про це з ранку до вечора?

Фігаро (таємничо). Тоді, як я матиму змогу це тобі доводити з вечора до ранку. (Дзвонять удруге.)

Сюзанна (здалеку притуляє пальці до рота). От, добродію, ваш поцілунок. Я більше нічого не маю вашого.

Фігаро (біжить за нею). О! Але ж ви його дістали зовсім не так.

СЦЕНА II

Фігаро (сам). Чарівна дівчина! Завжди весела, жвава, повна веселості, розуму, кохання й принади! Але й чесна!.. (Ходить швидко, потираючи руки.) А, вельможний пане! Дорогий пане! Ви хочете дати мені... стерегти!

Я таки міркував над тим, чого, щойно зробивши мене домоправителем, бере з собою до свого посольства і робить мене кур'єром для депеш. Розумію, пане графе: три підвищення відразу: ви — повноважений посол, я — політична драбинка, а Сюзон, штатна дама для серця, кишенькова посланниця — і гоп-гоп, кур'єре! Тоді, як я скакатиму в один бік, ви з другого справите мою красуню на прегарний шлях; обкидаючи мене болотом, на славу вашій родині, ви ласкаво зводите сприяти збільшенню моєї! Яка мила взаємність! Але, вельможний пане, це вже занадто. Загоджувати в Лондоні одночасно справи вашого пана і вашого слуги, представляти разом короля і мене при чужоземному дворі, — половина з цього зайва, безперечно. Що ж до тебе, Базилю, мій дурисвіте, я хочу тебе навчити, як шкутильгати перед кульгавими; я хочу... Ні, будемо удавати перед ними, щоб убити їх одного другим. Уважай на цей день, пане Фігаро; насамперед, прискорте годину вашого маленького свята, щоб одружитися напевне; усуньте Марселіну, що ласа до вас, як чортиця; сховайте до кишені грошики й подарунки; обведіть навколо пальця закоханого пана графа; провчіть добряче панка Базиля і...

СЦЕНА III Марселін а, Бартоло, Фігаро.

Фігаро (перепиняючи себе). Еге-ге-ге! Ось і товстун лікар, бесіда буде в повному комплекті. А, добридень, любий лікарю милосердя. Чи не на моє весілля з Сюзон прибули ви до замку?

Бартоло (зі зневагою). Ах, дорогий добродію, зовсім ні!

Фігаро. Це було б дуже благородно.

Бартоло. Авжеж, і надто по-дурному. Фігаро. А я мав колись нещастя зіпсувати ваше весілля.

Бартоло. Чи маєте ви щось інше нам сказати? Фігаро. Напевно, ніхто не взяв на себе клопіт про вашого мула.

Бартоло (зсерцем). Скажений балакун! Залиште нас!

Фігаро. Ви гніваєтеся, лікарю? Люди вашої професії дуже жорстокі; жодного жалю до бідолашної скотини... справді... неначебто були люди! Прощайте, Марселіне; чи ви все ще маєте бажання зі мною позиватися?

Коли не любляться, чи ненависть потрібна?

Я посилаюся на лікаря. Бартоло. Що таке?

Фігаро. Вона вам докаже далі (виходить).

СЦЕНА IV Марселіна, Бартоло.

Бартоло (дивлячись йому вслід). Цей негідник завжди однаковий! І якщо з нього не здеруть шкіру з живого, я пророкую, що він помре в шкірі найбільшого нахаби!

Марселіна (повертає його). Нарешті й ви тут, вічний лікарю! Як завжди такий поважний і поміркований, що можна вмерти, очікуючи на вашу допомогу, все як колись, коли стався шлюб, не зважаючи на ваші заходи.

Бартоло. Завжди сувора й ущиплива! Ну, кому тут так потрібна моя присутність у замку? Чи з паном графом яке нещастя?

Марселіна. Ні, лікарю.

Б а р т о л о. Чи Розіна, його ошуканка-графиня, хвалити Бога, почуває себе недобре?

Марселіна. Вона мучиться.

Бартоло. А чим саме?

Марселіна. Чоловік про неї забув.

Бартоло (з радістю). А! Гідний чоловік таки мстить-ся за мене.

Марселіна. Не знаю, як можна назвати графа: він і ревнивий і розпусний.

Бартоло. Розпусний знічев'я, ревнивий від пихи: це само собою зрозуміло.

Марселіна. Сьогодні, наприклад, він одружує нашу Сюзанну зі своїм Фігаро, його обдаровує він ласкою з нагоди цього шлюбу...

Бартоло. Який його вельможність зробив неминучим?

Марселіна. Не зовсім так: його вельможність хотів би нишком повеселитися із нареченою...

Бартоло. Пана Фігаро? До цього торгу він пристане.

Марселіна. Базиль запевняє, що ні.

Бартоло. Цей другий негідник перебуває тут? Це ж вертеп! Що ж він тут робить?

Марселіна. Усі лиха, на які здатний. Але найгірше, що я в ньому бачу, це нудна закоханість, яку він до мене має з давнього часу.

Бартоло. Яб уже позбувся раз із двадцять його залицянь.

Марселіна. Яким чином?

Бартоло. Одружившись із ним.

Марселіна. Ви глузуєте недотепно й жорстоко! Чому ж ви не втекли від моїх залицянь такою ціною? Чи ж ви не повинні це зробити? Чи забули ви ваші обіцянки? Забули нашого маленького Еммануеля, цього плода забутого кохання, що мав привести нас до шлюбу?

Бартоло (здіймаючи шапку). Чи не на те, щоб слухати ці дурниці, ви мене викликали з Севільї? Чи це вам знов приспіло одружитися...

Марселіна. Ну, не говоритимемо про це. Але коли вже ніщо вас не приведе до справедливого вчинку одруження зі мною, то поможіть мені, принаймні, вийти заміж за іншого.

Бартоло. А, охоче: поговорімо про це. Але хто цей неборак, забутий небом і жінками?..

Марселіна. Е, лікарю, хто ж це міг би бути, як не прекрасний, веселий, любий Фігаро!

Бартоло. Цей крутій?

Марселіна. Ніколи не гнівається, все в доброму гуморі, віддає час веселощам, а про майбутнє клопочеться так само мало, як і про минуле, жвавий, щедрий! Щедрий...

Б а р т о л о. Як злодій.

Марселіна. Як справжній пан. Чарівний, нарешті, але страшеннюща людина. Бартоло. А його Сюзанна?

Марселіна. Хитра, але вона його не матиме, якщо ви схочете мені допомогти, мій лікарику, щоб він виконав своє зобов'язання щодо мене.

Бартоло. В день його шлюбу?

Марселіна. Часто рушаться весілля і під час вінчання. І коли б я не боялася відкрити вам одну маленьку жіночу таємницю...

Бартоло. Хіба є таємниці від свого лікаря?

Марселіна. Ах, ви знаєте, що від вас у мене нема таємниць! Жінки бувають палкі, але боязкі: певні чари даремно кличуть нас до насолоди, найсміливіша жінка чує в собі голос, що промовляє до неї: "Будь прекрасна, коли можеш, чесна, коли хочеш, але будь розважна; це потрібно". Отже, коли треба принаймні бути розважною і кожна жінка почуває вагу цього, — налякаймо спершу Сюзанну, розголосивши зроблені їй пропозиції.

Б а р т о л о. До чого це доведе?

Марселіна. До того, що її охопить сором і вона навідріз відмовить графові, а він, щоб помститися, підтримає мої заперечення проти цього одруження; тоді моє весілля напевне гарантоване.

Бартоло.