Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан

— Йой, Гаррі... Гаррі...

Гаррі знову міцно заплющив очі. Він знав, що вони підходять до замку, й нашорошив вуха, прислухаючись, чи не почує понад глузливі голоси смертежерів та їхній тупіт хоч якісь ознаки життя, що свідчили б про ситуацію всередині.

— Стій.

Смертежери зупинились. Гаррі почув, як вони шикуються в шеренгу навпроти відчинених вхідних дверей школи. Навіть крізь заплющені повіки пробивалося червонувате світло з вестибюля. Він чекав. Ось-ось люди, заради яких він хотів пожертвувати життям, побачать його мертвого в Геґрідових руках.

— НІ!

Цей крик був такий жахливий, що Гаррі не сподівався й не уявляв, що професорка Макґонеґел може так голосити. Почув поблизу регіт іншої жінки, і зрозумів, що це Белатриса впивається горем Макґонеґел. Він знову на секунду розмружив повіки й побачив, що у дверях збираються люди, вцілілі після битви, як вони йдуть назустріч своїм переможцям, щоб самим пересвідчитися, чи Гаррі справді мертвий. Побачив Волдеморта недалеко перед собою — той одним пальцем гладив Наджіні по голові.

Гаррі знову заплющив очі.

— Ні!

— Ні!

— Гаррі! ГАРРІ!

Голоси Рона, Герміони і Джіні були ще страшніші, ніж у Макґонеґел. Гаррі нічого так не хотів, як відгукнутися, проте змусив себе лежати мовчки. Крики його друзів подіяли як збудник, і юрба вцілілих оборонців вибухла прокльонами й образами у бік смертежерів, аж доки...

— ТИХО! — крикнув Волдеморт, пролунало бахкання, спалахнуло яскраве світло, й закляття змусило всіх замовкнути. — Це кінець! Поклади його сюди, Геґріде, мені до ніг, де йому й місце!

Гаррі відчував, як його поклали на траву.

— Бачите? — сказав Волдеморт, і Гаррі почув, як той ходить туди-сюди біля нього. — Гаррі Поттер мертвий! Ви це нарешті розумієте, сліпці? Бо він завжди був нічим, нікчемою, звичайним хлопчиськом, який вважав, що інші повинні жертвувати собою заради нього!

— Він тебе переміг! — заволав Рон, і Волдемортове закляття зламалося. Захисники Гоґвортсу знову закричали й загукали, але друге, потужніше, бахкання заглушило їхні голоси ще раз.

— Його вбили, коли він намагався непомітно вислизнути з території замку, — Волдеморт насолоджувався власною брехнею, — вбили, коли він намагався врятувати свою...

Волдеморт замовк на півслові. Гаррі почув шум бійки і крик, знову бахнуло, спалахнуло світло і хтось застогнав з болю. Він непомітно розплющив очі. Хтось вискочив з натовпу й напав на Волдеморта. Гаррі побачив, як той хтось, роззброєний, упав на землю, а Волдеморт відкинув чарівну паличку нападника й зареготав.

— І хто ж це такий? — засичав він, як змія. — Хто добровільно вирішив продемонструвати, що буде з кожним, хто не припинить опору, хоч битву вже програно?

Белатриса вдоволено розреготалася.

— Це Невіл Лонґботом, володарю! Хлопець, який завдавав стільки клопоту братові й сестрі Керроу! Син аврорів, пам'ятаєте?

— А, так, пам'ятаю, — сказав Волдеморт, дивлячись, як Невіл намагається встати, беззбройний і безборонний, у нейтральній зоні між смертежерами та вцілілими оборонцями замку. — Але ж ти чистокровний, правда, відважний хлопче? — запитав Волдеморт у Невіла, що стояв перед ним, стиснувши кулаки.

— Ну то й що? — голосно озвався Невіл.

— Ти показуєш силу духу й відвагу, і ти походиш зі шляхетної родини. Ти можеш стати дуже добрим смертежером. Нам потрібні такі, як ти, Невіле.

— Я буду з вами, як рак свисне! — глузливо кинув Невіл. — Дамблдорова армія! — вигукнув він, і у відповідь залунали схвальні вигуки натовпу, проти якого глушильні чари Волдеморта виявились безсилі.

— Дуже добре, — сказав Волдеморт, і Гаррі відчув у його шовковому тоні більше загрози, ніж у найпотужнішому заклятті. — Якщо це твій вибір, Лонґботоме, то повернемось до попереднього плану. Ти сам цього забажав, — сказав він м'яко. — На свою голову.

Дивлячись крізь вії, Гаррі побачив, як Волдеморт махнув чарівною паличкою. Наступної миті щось схоже у напівтемряві на безформного птаха вилетіло з розбитого вікна замку прямо Волдемортові в руки. Він узяв цю вкриту цвіллю річ за гострий кінчик і струснув. Це був порожній і пошарпаний Сортувальний Капелюх.

— У Гоґвортській школі більше не буде сортувань, — повідомив Волдеморт. — Не буде гуртожитків. Усі матимуть єдину емблему, щит і кольори мого шляхетного предка Салазара Слизерина. Чув, Невіле Лонґботоме?

Він навів чарівну паличку на Невіла, від чого той завмер, і натягнув Капелюх Невілові на голову по самі очі. Натовп оборонців замку завирував, і смертежери всі як один підняли чарівні палички, тримаючи гоґвортських бійців на відстані.

— Невіл зараз продемонструє, що станеться з кожним, кому вистачить дурості продовжувати опір, — сказав Волдеморт і від помаху його чарівної палички Сортувальний Капелюх запалав.

Крики розкололи світанок, Невіла охопило полум'ям, а він завмер на місці і був безсилий навіть ворухнутися. Гаррі вже не міг цього стерпіти, він мусив діяти...

І тут почалося.

З дальніх меж шкільної території долинув гул, немовби сотні людей перелазили через невидимі звідси мури і з бойовими криками мчали до замку. Одночасно з-за рогу замку важко вичалапав Ґроп і заревів:

— ГЕҐҐЕР!

У відповідь загарчали Волдемортові велети. Вони побігли до Ґропа, наче слони, аж земля задвигтіла. Тоді почувся тупіт копит, затенькали тятивами луки, і стріли градом сипонули на смертежерів, які порозбігалися на всі боки, репетуючи з несподіванки. Гаррі висмикнув з-під мантії плащ-невидимку, накинув його на себе і скочив на ноги. Невіл теж заворушився.

Одним швидким, плавним рухом Невіл вивільнився з накладеного закляття "тілов'яз". Палаючий Капелюх злетів з нього, і він витяг з його глибин щось срібне, з сяючими рубінами на руків'ї...

За галасом дедалі ближчої юрби, за ревом велетів, що зійшлися в смертельній сутичці, за тупотом кентаврів ніхто й не почув, як розітнуло повітря срібне лезо, але якимось дивом усі це побачили. Одним ударом з плеча Невіл відрубав величезну зміїну голову, і вона, крутячись, підлетіла високо вгору, виблискуючи в світлі, що лилося з вестибюлю. Волдемортів рот роздер лютий вереск, але ніхто його не почув, і зміїний тулуб глухо впав йому під ноги...

Ховаючись під плащем-невидимкою, Гаррі вичаклував закляття "щит" між Невілом і Волдемортом, перш ніж Темний Лорд устиг підняти чарівну паличку. І тут, перекриваючи крики, рев і громове тупання велетів, заволав Геґрід:

— ГАРРІ! — кричав Геґрід, — ГАРРІ... ДЕ ГАРРІ?

Панував хаос. Атака кентаврів розметала смертежерів, усі тікали, щоб не потрапити велетам під ноги, й дедалі ближче шуміло підкріплення, що з'явилося хтозна-звідки. Гаррі побачив великих крилатих істот, що ширяли над головами Волдемортових велетів. Тестрали і гіпогриф Бакбик роздряпували їм очі, а Ґроп тим часом натхненно й відчайдушно їх дубасив. Усі чаклуни — і оборонці Гоґвортсу, і смертежери — змушені були рятуватися від них у замку. Гаррі насилав закляття на всіх підряд смертежерів, і ті падали як підкошені, не знаючи, що чи хто в них влучив, а їхні тіла топтала відступаюча юрба.

Гаррі, схованого під плащем-невидимкою, заштовхали у вестибюль. Він шукав Волдеморта й побачив його по той бік приміщення — Темний Лорд метав наліво й направо закляття, задкуючи до Великої зали й вигукуючи вказівки своїм поплічникам. Гаррі начаклував нові закляття "щит", і Шеймус Фініґан та Анна Ебот, які могли стати Волдемортовими жертвами, промчали повз нього до Великої зали і вступили в бій, що точився вже там.

І ось ще більше, набагато більше, людей стали штурмувати передні сходи, і Гаррі побачив, як Чарлі Візлі біжить наввипередки з Горацієм Слизорогом, і досі вдягненим у смарагдову піжаму. Гаррі здогадався, що вони повернулися на чолі величезної армії родичів і друзів усіх гоґвортських учнів, що билися в замку, а також загону власників крамничок та інших мешканців Гоґсміда. Кентаври Бейн, Ронан і Маґор'ян увірвалися в залу, цокаючи копитами, а за спиною Гаррі вибухом зірвало з завіс двері кухні.

У вестибюль вдерлася сила-силенна гоґвортських ельфів-домовиків. Вони горлали й розмахували ножами для м'яса і сікачами, а очолював їх Крічер з медальйоном Реґулуса Блека на грудях. Його гучний, мов у жаби-бика голос, прорізав гамір бою:

— До бою! До бою! До бою за мого хазяїна, захисника ельфів-домовиків! Бийте Темного Лорда в ім'я відважного Реґулуса! До бою!

Вони рубали й сікли смертежерам ноги, їхні пички переповнювала злість, і скрізь, куди не глянь, смертежери відступали, неспроможні встояти проти цілковитої кількісної переваги армії оборонців. Намагалися втекти, засипані градом заклять, зі стрілами в ранах, з порізаними ельфами ногами, але навала супротивників їх поглинула.

Та це ще був не кінець. Повз бійців, що вели двобої, повз полонених, що відчайдушно пручалися, Гаррі забіг у Велику залу.

Волдеморт був у самісінькому центрі бою, він бив і трощив усе, що міг дістати. Гаррі важко було добре прицілитися, тому він, невидимий, спробував прорватися ближче. У Великій залі ставало дедалі тісніше, бо всі, хто ще тримався на ногах, проривалися сюди.

Гаррі бачив, як Джордж і Лі Джордан збили на підлогу Якслі, бачив, як Дологов з криком упав від рук Флитвіка, як Геґрід жбурнув через усю залу Волдена Макнейра — той влетів у протилежну стіну і сповз, непритомний, додолу. Бачив, як Рон з Невілом повалили Фенріра Ґрейбека, як Еберфорс приголомшив Руквуда, як Артур і Персі притисли до підлоги Тікнесі, як Луціус і Нарциса Мелфої бігали серед юрби, навіть не вступаючи в бій, і розпачливо кликали сина.

Волдеморт з холодною ненавистю на лиці бився одразу з Макґонеґел, Слизорогом і Кінґслі, що махали руками, кружляли й пригиналися навколо нього, не в змозі його знищити...

Белатриса теж іще билася, кроків за п'ятдесят від Волдеморта, і теж, як і її хазяїн, одразу з трьома суперницями: Герміоною, Джіні та Луною. Дівчата билися відчайдушно, але Белатрису здолати не могли. Гаррі аж стрепенувся, побачивши, як смертельне закляття пролетіло повз Джіні так близько, що від смерті її відділяв буквально дюйм...

Він змінив напрямок, кинувшись не до Волдеморта, а до Белатриси, та не ступив і кількох кроків, як хтось мало не збив його з ніг.

— ГЕТЬ ВІД МОЄЇ ДОНЬКИ, ЗАРАЗО!

Місіс Візлі на бігу скинула плащ, щоб вивільнити руки.