Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно
Увечері в мою кімнату стукають. Відчинивши, бачу на порозі Ліку, яка переступає з ноги на ногу й намагається щось сказати, але все ніяк не наважується.
— Ти щось хотіла?
— Так. Там вечерю приготували. Спустишся?
— Я не голодна, — збираюся зачинити двері перед її носом, але Анжеліка мене випереджає.
— Стривай. Слухай… я розумію, що наговорила зайвого, але може даси мені можливість вибачитися? Але якщо ні, я зрозумію, — квапливо додає. — Просто нам тут стільки часу разом доведеться провести, не хочу, щоб було в напряг, та й Ромка… до тебе тягнеться.
Слова Ліки звучать цілком логічно й щиро на додачу. У мене зовсім немає приводу їй не вірити, тому я киваю, зачиняю двері спальні і йду за нею. Стіл уже накритий, Ромка сидить і наминає макарошки за обидві щоки. Я усміхаюся, побачивши його, правда скучила, стільки часу не бачила. І хоч ми по суті чужі люди, але ось така я… сентиментальна.
Анжеліка підштовхує мене до сина, дозволяє сісти мені навпроти нього. Я вдячно їй усміхаюся, врешті решт, усі ми можемо говорити те, чого б не хотіли. І її почуття теж можна чудово зрозуміти, увійти в становище. Вона, як стверджувала, жила з моєю примарою. Звичайно, їй не подобається те, що я знову увійшла в їхнє життя.
Загалом, вечеря минає спокійно. Ромка мовчить, зайнятий їжею, а Ліка вибачається.
— Я зовсім не те хотіла сказати. Тобто, ти, звісно, розумієш, що я не можу на тебе не злитися, але… я не повинна була говорити це так грубо. Я не бажаю тобі смерті, ясна річ. Ху-у-ух… ніколи не вміла говорити.
— Я тебе пробачаю, — кажу з усмішкою. — Твоя правда, нам тут провести не один день разом, потрібно навчитися ладнати.
Ліка киває. Ми замовкаємо. Розмовляти нам немає про що. Зрозуміло, що перемир’я тимчасове й подругами нам не бути. Я рада, що Ліка теж це розуміє й не намагається лізти мені в душу, щоправда, за кілька хвилин вона все ж ставить запитання:
— Як ти жила з таким чоловіком?
— Він був іншим, — стенаю плечима.
Бажання запитати, як вона жила з Богданом, який весь час мріяв про іншу, стримую. Навіщо знову псувати стосунки? Зрештою, її інтерес зрозумілий і вона не намагається розпитувати далі.
— Я, до речі, тебе попросити хотіла, — вона знічується. — Зможеш посидіти завтра з Ромкою?
— А ти куди? Тобто… нам що, можна виходити?
— Тобі й Ромці ні, а мені можна, — усміхається вона. — Можу тобі щось купити, якщо потрібно. Напишеш список?
Я шоковано дивлюся на Ліку. Вона що, не розуміє всього рівня небезпеки, яка загрожує не тільки мені й Ромі, а і їй. Ігор на все ладен. За необхідності він може натиснути й через неї.
— Так заспокойся ти, — сміється вона, коли я кажу їй, що це не найкраща ідея. — Я майстер конспірації й Богдан про це знає, тому я й отримала дозвіл.
Я замовкаю, почувши, що Богдан дозволив їй йти. Врешті-решт він краще знає, тому я тільки кажу Анжеліці, що мені нічого не потрібно. Просити її купити одяг мені ніяково, та і я не впевнена, що ми досягли такого рівня довіри. Ще годину тому вона бажала мені смерті, а я злилася на Богдана, що доводиться все це терпіти.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
