Мій супер сусід - Аріна Вільде

- Добре. Це добре...

Але в цьому нічого хорошого. Діма їде, обіцяючи зателефонувати за кілька днів і розповісти обстановку, а я знову залишаюся наодинці зі своїми думками.

- Може, подивимося якийсь фільм? - А ні, не наодинці, тут ще є Аліса.

- Ні, дякую, я піду посплю. - Іду до своєї кімнати, але безглузді думки та переживання не дають спокою, тому я швидко здаюся і вирішую таки приєднатися до перегляду фільму.

Аліса лежить на старому дивані, вкрившись ковдрою, незважаючи на те, що в будинку  спека, знову щось жує і, усміхаючись, дивиться на екран новенького плазмового телевізора, який зовсім не вписується в інтер'єр старого будинку.

- Діма привіз, - відповідає на моє німе запитання і рухається убік, залишаючи для мене місце на дивані.

- Скільки тобі років? - таки не можу стримати свою цікавість.

– Тридцять, – не відриваючись від екрану, буденним голосом відповідає вона.

– Що?

- Знаю, я виглядаю як якась малолітка, - сміється дівчина. - У твого батька, до речі, були такі ж величезні очі, коли я сказала йому, що мені не двадцять два, як він думав.

Дідько, у нас із Владом різниця у віці більша, ніж у Аліси та Діми!

Ще раз уважно розглядаю її та бажаю виглядати так само у свої тридцять. Таке відчуття, що хтось заморозив її років десять тому і тепер вона буде вічно виглядати такою молодою і красивою.

- Знаєш, я страшенно ревнувала його до тебе, та й зараз ревную. - У її голосі чується неприкрита образа.

- Не бачу причин для ревнощів, у вас  скоро дитина народиться, і Діма повністю забуде про мене. - Кивком вказую на живіт дівчини та помічаю, як напружилася її рука, що стискає пульт.

– Це не дитина Діми.

– Що? - Господи, Санта-Барбара якась! Якби я зараз пила щось чи їла, то обов'язково подавилася б від такої новини.

- Це довга історія, Діма дав притулок мені, ну і вийшло так, як вийшло. Він обіцяв виростити дитину як свою, але я боюся, що кожного разу, коли він дивитиметься на мою малу, думатиме про те, що вона не від нього, і не зможе полюбити її так, як батьки люблять своїх дочок.

- Я росла з вітчимом і не дуже відчувала різницю. - І це правда, ми втрьох із братом їздили на рибалку, дивилися бойовики та відпочивали на річці неподалік будинку. Звичайно, Ігор не любив мене так сильно, як Женю, але й ніколи не дорікав, що я не його дочка.

- У нього повно твоїх дитячих фотографій, і я часто застаю його вночі у вітальні з альбомом у руках. А кілька місяців тому він показав мені фотографію автомобіля і запитав, чи сподобався мені такий. Я аж розгубилася, думала, він вирішив мені купити машину, я ніколи ні від кого не отримувала таких подарунків – та я й стільки турботи ні від кого не отримувала. А Діма сказав: значить, Кірі теж має сподобатися, куплю на день народження.

Оуч, здається, у нас тут ображена жінка.

- Ну, можу тебе порадувати, що машину вже мені не куплять.

- Та мені все одно на машину, я його боюся втратити, - зривається голос  Аліси, вона відвертається від мене і дивлиться  на екран. Я все ж таки встигла вловити самотню сльозу, що скатилася по її щоці, і мені чомусь стало її шкода.

- Мені здається, він кохає тебе. До того ж, мені він сказав, що це його дитина. І, здається, він радий, що скоро вдруге стане татом.

- Правда? - Схлипнула Аліса, і, незважаючи на те, що мені хочеться сказати, що я пожартувала, я киваю у відповідь, підтверджуючи правдивість його слів.

- Я кохаю його, - якось надто натхненно промовила вона.

- Я зрозуміла, - буркнула і теж перевела погляд на телевізор.

- А ти? Ти кохаєш того хлопця? Ну, якого заарештували?

- Діма говорив щось про Влада? — Серце раптом забилося швидко, так само, як і кожного разу, коли я згадую про нього.

- Трохи, але мені здається, він не знає, як вчинити в цій ситуації. З одного боку - обов'язок і батьківський гнів за те, що той посмів торкнутися тебе, а з іншого - він не зміг не помітити, що той хлопець тобі небайдужий.

Решту фільму ми мовчимо, а потім розходимося по кімнатах і я довго не можу заснути. Борюся з бажанням подзвонити Дімі та попросити відпустити Влада. Адже він може це організувати? Потім обзиваю себе дурою, тому що Влад - злочинець і навряд чи буде вдячний мені за турботу, хіба що спробує взяти в заручники.

Ми знаходимося у цьому будиночку ще два тижні. Я пропускаю захист дипломної роботи, але Діма сказав не хвилюватися, він усе владнає, і я зможу захиститися після того як усе закінчиться. Ми з Алісою помирали від нудьги, тому переглянули всі сезони «Надприродного», зіграли з охороною, приставленою до нас, незліченну кількість партій у шашки та карти, навчилися пекти пироги та «Наполеон», встигли прийняти пологи у кішки, яка жила в сараї за домом, і навіть порозумілися, не вбивши один одного.

Кілька разів дзвонила мама, яка була не в курсі того, що відбувається, нарікала на те, що приїхала моя нова сусідка, а ключі не підходять до жодного замку і до мене неможливо додзвонитися. Я дуже здивувалася і сказала, що поїхала на кілька тижнів на відпочинок. Вона ще трохи побурчала, але, коли я спитала, чи не надсилав Діма грошей, бо в мене закінчилися, раптом різко стала зайнятою і відключилася.