Мій супер сусід - Аріна Вільде

- Я пам'ятаю це - вашу сварку і як ти збирав сумки.

- Спочатку я часто приходив на дитячий майданчик, де ти грала, стояв осторонь і милувався тобою. А потім мене перевели до столиці, а у вас з'явився Ігор. Він мені не сподобався одразу. Нн перебивай. - Я тільки й встигла відкрити рота, щоб заперечити, але вирішила дослухати історію до кінця, а потім почати обурюватися. - Він любив випивати і часто програвав у карти великі суми грошей. Я тоді здурів: коли мені видали квартиру, я переоформив її на твою матір, ну і як результат – ви залишилися без квартири та переїхали за місто до твоєї бабусі.

- Чекай, що трапилося з квартирою? - Я подалася вперед, не відриваючи погляду від Діми. Все те, що він казав, було для мене відкриттям. Я пам'ятаю, як ми похапцем виносили речі з квартири і вантажили в старенький пікап. Пам'ятаю, що довелося залишити у квартирі новорічну ялинку та їхати до тісного сільського будинку.

– Я приїхав до вас перед Новим роком, привіз подарунки, а мені відчинили чужі люди. Сказали, що наразі квартира належить їм. Пам'ятаю, я тоді дуже розлютився, а ще злякався. Боявся, що більше не побачу тебе. Поїхав у село, а ви там, я тоді так з Ігорем побився, що він кілька днів лежав у лікарні. Пригрозив йому ґратами, якщо хоч би ще раз візьме до рук карти. А потім улітку ви поїхали на море, і твоя мати в паніці дзвонить мені та каже, що ти загубилася. Я був у столиці, без запиту взяв службову машину і примчав до вас. Виявилося, що вона відійшла за морозивом, а Ігор випивав зі своїми друзями та недодивився за тобою. Тебе знайшли через вісімнадцять годин, і ти навіть не уявляєш, що я пережив тоді.

- Хіба ти тоді був там? Я пам'ятаю, як пішла вздовж берега, побачивши, як діти будують пісочний замок, а потім, коли всі розійшлися, не знайшла ні маму, ні Ігоря поряд і почала плакати.

- Так, я приїжджав. Твоя мати та Ігор дісталися до відділення міліції за кілька хвилин за мене. Коли я увійшов, ти якраз бігла до них і з криком: «Тату!» - кинулась на шию Ігореві, і я вирішив не показуватися. Зрозумів, що змарнував свій шанс. Той момент я запам'ятаю на все життя. Ти не уявляєш, як це, коли твоя дитина називає чужу людину батьком. Але я розумію тебе: я був далеко, коли він був поруч. Я все просрав, зробив неправильно, але вибрав найбезпечніший для вас двох вихід.

Я відчуваю, як здавлює горло, а очі щипає. Колись у дитинстві я так образилася на батька, що вирішила на зло йому називати татом Ігоря. Думала, що коли колись Діма почує це, то йому буде прикро так само, як і мені за те, що він пішов від нас. А виявляється, ось так цей маленький обман зіграв на наших життях. Мені ще не віриться, що це правда, але я розумію, що це ще не кінець історії.

- Наступного дня я приїхав до вас увечері і підстерігав біля воріт Ігоря. Пригрозив йому пістолетом, якщо він не стане для тебе нормальним батьком, якщо хоча б один раз щось учудить – пристрелю, і ніхто про це не дізнається. Здається, це було не найкраще рішення, але принаймні щодо тебе більше нічого не траплялося. Я міг, звичайно, змусити його зникнути з вашого життя, але мене стримував твій молодший брат і те, що ти встигла прив'язатися до Ігоря, називаючи його батьком. І він добре до вас ставився, тільки шкідливі звички не давали йому спокійно жити та й зараз періодично проявляються. Через кілька років мої ігри в шпигунів закінчилися, всі, хто треба, опинилися за ґратами, а мені запропонували змінити ім'я з метою безпеки. Я отримав звання, гарну квартиру у столиці та новий паспорт в обмін на любов дочки. Вже тоді ти особливо не йшла на контакт зі мною, тому я робив для тебе, що міг. Відправляв щомісяця гроші, щоб ти нічого не потребувала, оплачував путівки до таборів і затикав дірки за Ігорем. Якось так.

- Я... я не знала про це. - Не уявляю, що ще сказати, та й як узагалі повірити в те, що почула. Ігор увесь час прикидався? Ні, у нас і справді були добрі стосунки, правда, іноді він був абсолютно безвідповідальним, але це не позначалося на його ставленні до мене, мами та брата.

- І мені дуже шкода, що я знову вв'язав тебе у все це, що ризикував тобою, думаючи, що зможу потурбуватися про все. Я не пробачив би собі, якби з тобою щось трапилося.

Я не знала багато чого, ненавиділа Діму, вирішивши, що він повністю від мене відмовився, а виявляється весь цей час він по-своєму, але дбав про мене. В останні роки, коли я подорослішала, я навмисне відмовлялася від зустрічей з ним і рідко відповідала на дзвінки. Дитяча образа не давала мені спокою, і я не бачила і не розуміла головного: батькові не начхати на мене. Здається, я помилялася щодо всього, але повірити у все це і перебудуватися надто складно, тому вирішую не робити жодних висновків, поки не поговорю з матір'ю.

- Знаєш, мені здається, Аліса і ця дитина – мій шанс зробити у житті щось правильне. Наступного місяця я йду у відставку. Не знаю, чим займатимуся, адже я нічого толком і не вмію, але якось воно буде, прорвемося, - нервово посміхається він і піднімається зі стільця, показуючи тим самим, що розмова до душам закінчена. - Не думай, що я не люблю тебе, ти в мене найдорожче, що є в житті, і я дуже сподіваюся, що колись ти зможеш пробачити мені. - Він підходить до мене, і я дозволяю йому обійняти себе. Кілька хвилин ми так і стоїмо, обіймаючись, а потім Діма цілує мене в маківку, як маленьку дівчинку, і йде.

- А... а як Влад? - Зривається у мене з язика, і Діма застигає біля дверей.

- Він отримає по заслугах, не сумнівайся. - Бачу, що згадка про Влада його розлютила, але нічого не можу вдіяти зі своїм безглуздим серцем, яке то ненавидить, то  сумує за чоловіком.