Вибухова парочка - Аріна Вільде

- Люба не має до цього ніякого відношення. До того ж, я щось не помітив, щоб ти був проти вашого тісного спілкування. Я все чув, між іншим, не давали бідному старому заснути. Довелося заткнути вуха навушниками.                                              

Моє обличчя палає від сорому і очі розширюються від жаху. Господи, сподіваюся, Федір Олександрович нічого зайвого не побачив.                    

- Мені, знаєш, цікаво було перевірити чи так само хороша твоя помічниця в ліжку як і в роботі, - зло посміхається Царьов і я здригаюся від його слів як від ляпаса. - Що ж, мушу визнати, Любов Дмитрівна, ці три місяці були незабутні. І в офісі, і в моєму домі, і в твоїй квартирі.

- Припини, - відгукуюся я.                                                          

- А то що? В цей раз сама прикинешься мертвою? Тоді мушу тебе розчарувати: мені все одно! Абсолютно! Насрати і на тебе, - тицяє в мене пальцем, - і на тебе! - у Федора Олександровича.

- Кір,я...                            

- Мовчи. Не хочу чути від тебе ні слова.                             

Він різкими рухами бере зі стільця ремінь, піджак і виходить з палати, з силою зачинивши двері.

- Ну, все не так погано як я очікував, - зітхає Федір Олександрович, а я відчуваю як із-за хвилювання і пережитого сьогодні на мене повільно накочують хвилі безпам'ятства.

- Щось мені зле, - впираюсь долонею в жорстке ліжко. - Покличте кого-то, будь ласка.

-Любочка?  Зараз, почекай, говорив же, давай і ти поїдеш в лікарню,  мало чим ти там надихалася?                            

Чоловік вискакує з палати, а я лягаю на лікарняне ліжко, роблячи глибокі вдихи і кілька коротких видихів.  З очей повільно скочуються крапельки сліз.  Тепер Кирило точно навіть не подивиться в мою сторону.  Це саме те чого я так хотіла, так чому ж замість радості і задоволення мене долає почуття гіркоти.                                                                          

 У палату забігають медики і метушаться навколо мене, даючи понюхати нашатирний спирт.

 - Зараз зробимо вам укол і ...                                        

 - Ні-ні-ні, - насилу відштовхую руку медсестри.  - Ніяких уколів і ліків, мені не можна, - слабким голосом благаю я.  - Я вагітна, будь ласка, не треба уколів.                            

 - Не хвилюйтеся так, все буде добре, - підбадьорює мене медсестра і я втрачаю свідомість.