Вибухова парочка - Аріна Вільде

Кирило

Я на взводі, настільки сильно, що при вигляді Люби навіть не зміг з першого погляду розкласти все по поличках. Побачив її величезний живіт і помчав шукати того, хто помилково став її чоловіком. І хрін знає що накоїв би, якби він і справді існував. Тільки коли зміг видихнути з полегшенням, зрозумів, що щось не сходиться, а саме -  якось занадто підозріло великим був її живіт для терміну п'яти місяців. Хіба що там двійня. Голова запаморочилася від страшної здогадки, а потім мене заповнила злість. Тому що ця дурна баба навіть словом не обмовилася про своє становище!

Не знаю що було страшніше - що дитина може бути від її коханця, або те, що я скоро стану батьком. Але в будь-якому випадки, Люба мовчала як партизан весь цей час. Я хотів сказати їй багато "гарних" слів, накричати, гарненько потрясти, навіть почав, але потім погляд знову опустився на її округлий животик і я заткнувся. Тому що не хотів щоб вона нервувала. Не хотів, щоб через мою нестриманість щось трапилося з дитиною, незважаючи на те, що Левандовська повела себе як горда дурепа. Поки я намагався забутися, викинути її з свого серця, вона страждала тут не менше мого. Це видно по одному її погляду.

Вона щось кричить, обурюється, а я дивлюся на її губи і розумію, що в цю хвилину бажаю одного: впиться в її солодкий рот і змусити нарешті заткнутися. Нехай заспокоїться, а потім можна і поговорити серйозно.

Її губи такі ж м'які, якими я їх запам'ятав. Вона намагається відсторонитися, б'є мене по спині своїми кулачками, мені ж так хочеться стиснути її в обіймах, стягнути з нас одяг і увійти в бажане тіло, але її вагітність величезна перешкода моїм планам, тому що я боюся навіть доторкнутися до неї, щоб не нашкодити.

І все-таки вона здається під моїм напором. Відповідає мені, запускає пальці в волосся, чіпляється за мої плечі і тихо постогнує, коли я стискаю її груди, які, до речі, знатно так збільшилися.

Я стягую з її плечей халатик, кусаю шию, цілую ключицю і опускаюся до грудей. Мої руки ковзають по її стегнах, але Люба раптом різко відсторонюється від мене, пронизуючи мене своїм збудженим поглядом.

- Не можна. Я була на збереженні два тижні тому і після виписки не питала чи можна...ну..., - мнеться вона і я голосно видихаю, намагаючись приборкати своє бажання. Потім повертаю на місце бретельки її ночнушки і приховую від своїх очей її повні груди. Кладу долоню на живіт і здригаюся, коли у відповідь отримую легкий поштовх. Це настільки вражає мене, що якийсь час я просто мовчки гладжу його і посміхаюся як ідіот, коли поштовхи повторюються.

- Хлопчик чи дівчинка? - переводжу погляд на Любу, помічаючи її розгублений погляд.

 - Дівчинка, - на її обличчі розквітає ніжна посмішка і я раптом розумію, що саме в цей момент вона виглядає для мене як найкрасивіша жінка в світі.

 - Вона ж моя?  - Питаю, затамувавши подих, щоб остаточно переконається в тому, що скоро стану батьком.

 - А в тебе є варіанти?  - без злоби в голосі запитує вона.

 - Круто, тоді я  виберу для неї ім'я.

 - О, ні, Царьов.  Навіть не думай, - зиркає на мене своїми величезними очиськами, вмить перетворюючись в розлючену фурію, але мене цим не злякати.

 - У мене є на це повне право.  Тим більше, це може зійти в якості моральної компенсації.  Знаєш що я пережив поки їхав до тебе?  Навіщо тільки ти сказала Єгору що одружилася?

 - Тому що була впевнена, що рано чи пізно він проговориться тобі.  Сподівалася, що ти зіп'єшся від горя і у тебе більше не встане ні на одну дівчину.

 - Ревнивиця моя, - притягую її до себе і цілу в щоку.  - Тобі всього лише потрібно було сказати мені, що сумуєш і я б кинув все і примчав сюди.  І, повір, коли ти поруч мені ніхто інший не потрібен.

 - А якщо я поїду кудись?

 - НЕ починай.

 - Ну, ні,  Царьов, я повинна знати всі ризики.

 - Люба, давай хоча б в момент зустрічі не будемо сваритися.

 - А я і не сварюся.

 - Так-так, звичайно.

 - І ми не возз'єдналися.  Тому що нема чому возз'єднуватися.

 - Мовчи.

 - Я жінка, мені належить розмовляти.  І не думай, що якщо заявився  посеред ночі, я відразу ж прощу тебе і погоджуся на все. Мені взагалі все-одно на тебе.

 - Це хто ще кого прощати повинен, - хмикаю я і розумію, що до біса нудьгував за нашими словесними пікіровками. - І не треба брехати, .я знаю що ти відчуваєш до мене те ж саме, що і я.

- До себе?

- До тебе. Господи, чому саме мені ти послав цю нестерпну жінку?

- В мене те ж саме питання на твій рахунок.

- Тоді ми ідеальна пара. Вибухова суміш.

- Йди геть, я спати хочу, - підіймається з дивану Люба і вказує мені у сторону виходу.

- О, ні, крихітко, тепер я точно нікуди не піду. Ти ж кохаєш мене? Відчуваєш це, так?