Мій супер сусід - Аріна Вільде

- Вітаннячко. - Шрам переступає з ноги на ногу і мнеться, не наважуючись увійти. Як баба, їй-богу!

- Проходь. - Зачиняю двері і молюся, щоб ця дитина-переросток не запоров мені весь план.

- То що за справа така термінова? І чому ми у чужій квартирі?

- Ось це. – Вказую на підлогу, де мирно сплять люди Тумана.

- Ти що, пришив сусідів? - вражено скрикує Костик, і застиг посеред кімнати.

- Вони сплять, і розклад такий: за кілька днів усіх наших притиснуть, на нас склепали цілу справу - на кожного з нас, - спеціально наголошую  серйозним тоном. - Ніхто не знає про це, окрім Тумана та кількох наближених, щоб не створювати галасу. Ти нормальний мужик, Шраме, тому я ділюся з тобою цією інформацією. Заляг на дно тижня на три, поки все не встаканиться, адже ти не хочеш за грати, правда? - Звичайно ж, я трохи прикрашаю ситуацію, про таку дрібну сошку, як Костик, навряд чи хтось знає, а навіть якби й знав, то нічого серйозного йому не світить.

- Не хочу. А ці тут до чого? - Киває на хлопців.

- Потрібно винести їх із квартири і потримати десь кілька днів. Ти допоможеш мені за те, що я поділився такою важливою інформацією? - Підходжу до нього впритул, не розриваючи зорового контакту, і стискаю в руці пістолет.

Шрам злякано переводить погляд з мене на зброю, на хлопців  і знову на мене. Бачу, що сумнівається, не довіряє, тож вирішую його дотиснути.

- Ти ж розумієш, що в будь-якому випадку, якщо бос дізнається, що ти був тут зі мною, визнає тебе зрадником і пустить кулю прямо в лоба. Пух – і тебе немає.- Приставляю до його голови пістолет, зображуючи постріл, і помічаю, як він напружується всім тілом. - І буде твій хлопець приносити квіточки на могилку, а через рік забуде і знайде іншого красеня.

Не впевнений, але, здається, останній аргумент спрацював найкраще.

- Гаразд, я в ділі. Можна їх Сірому за місто відвезти.

Хто такий Сірий, я не знаю, але дуже радий, що Шрама вдалося-таки вмовити. Я не можу більше ні до кого звернутися, за будь-якого розкладу мене відразу ж здадуть Туману.

- Я тоді за ноги, а ти за руки, і швиденько завантажимо в мою тачку. - Костя рветься в бій, а я кривлюсь. Як він протримався у нас так довго? Хоча для водія не треба багато розуму, правда?

- Якщо ми їх так винесемо, то за п'ять хвилин тут будуть патрульні машини.

- Тоді дочекаємось коли стемніє?

Дивлюся на стіну, що розділяє нас з Кірою, і розумію, що, незважаючи на те, що Шрам каже справу, чекати стільки часу я не маю наміру. Мені треба до неї. А ще краще – умовити її поїхати зі мною на захід країни. І що швидше, то краще.

- Давай допоможи підняти його та закинь руки за шию. Вдамо, що хлопці просто перепили. - Ми пихкаємо, намагаючись підняти  тіло здоров'яка і тримати його так, щоб він більше був схожий на алкоголіка, ніж на труп, що не остигнув.

Вийшло не дуже переконливо: якби вони були п'яними, то ногами хоч якось та пересували, а тут сосиска, що обвисла в наших руках. З першим – тим, якого приклала Кіра, – все пройшло гладко. Сходовий майданчик, ліфт, двері в парадну та пікап Шраму. Закинули «п'яного» на заднє сидіння, витерли піт з обличчя, що проступив від нервової напруги, мовчки перезирнулись і пішли за другим.

З цим вийшло все косо. Спочатку щосили ударили його випадково головою об двері. Кілька хвилин чекали ліфт, який якогось біса застряг на сьомому поверсі. Напруга зашкалювала, особливо з огляду на те, що наша ноша почала видавати дивні звуки уві сні.

Стулки ліфта відкрилися, і ми видихнули з полегшенням,  нам пощастило вдруге і всередині нікого не було.

- Здається, все на мазі, - тільки й встиг вимовити Шрам, коли ліфт брязнув і зупинився на другому поверсі.
- Дідько. - Намагаюся дотягнутися до кнопки, щоб заблокувати двері, але пізно.

Тітка Катя з грацією лані, незважаючи на кілька десятків зайвих кілограм, запливає в ліфт, усміхається мені, здивовано витріщаючи очі (адже на мені одні треники), а потім помічає і «п'яного», і Костика. Посмішка повільно сходить з її обличчя, вона відкриває-закриває рота, але, на щастя, їхати вниз всього один поверх і поставити мільйон питань вона не встигає.

- Йому погано стало? Може, швидку викликати, Владику? - Чую, як після її звернення до мене пирхає Шрам, і запитую себе: якого біса ця жінка вирішила саме зараз з другого на перший поверх проїхатися ліфтом?

- Ні, ні, все нормально, він просто... трохи перебрав. Ну, ви зрозуміли, - посміхаюся, намагаючись затьмарити її пильність своєю харизмою.

- Ох. - Її погляд стає більш вивчаючим, вона проходить по Костику, сканує своїм всевидячим оком, потім по обм'яклому тілу хлопця - добре, що це не той, з розбитою пикою, - здивовано дивиться на мене і видає:

- На вигляд здавався пристойним чоловіком, а дружбу з алкашами і зеками якимись водиш. - Стулки ліфта відкриваються, і тут тітка Катя вискакує першою. - А моя Христиночка так вбивається! Господи, як добре, що в них нічого не вийшло! От щоб потім такі ось шастали по квартирі, як той бугай, якби вони побралися? А дітям якийсь приклад? - Усю дорогу до виходу чую її голос, і, якби не ця ситуація з Кірою та людьми боса, я б щиро посміявся.