Мій супер сусід - Аріна Вільде

Заплющую очі, намагаючись придумати, що робити, і на думку не спадає нічого розумнішого, ніж просити допомоги у Шрама.

***
- Слухай, ти ж пацифіст? - Запитую з ходу, без вітань.

- Е-е-ем, що?

- Кажу: ти пацифіст? Ну, проти війни, насильства і таке інше?

- Вибач, Змію, але я вже зайнятий. Познайомився з чудовим хлопцем та...

- Стоп, стоп, стоп, я не збираюся набиватись тобі в партнери для цих твоїх... ти зрозумів. Просто запитав, чи ти пацифіст.

- До чого тут пацифіст? - Господи, від цієї безглуздої розмови мені хочеться вдаритися головою об стіну. Уважно дивлюся на два тіла, що лежать на підлозі, і дуже сподіваюся, що отямляться хлопці нескоро.

- Ну, ти ж гей.

- Не бачу зв'язку, - засмучено бубонить у трубку Шрам, і я вирішую перейти до справи.

- Загалом, мені потрібна допомога. В обмін на твоє сприяння та мовчання я розповім важливу інформацію, яка вбереже твій зад від злочинців, які відбувають строк на зоні.

- Я... що... це розвод якийсь?

- Шрам, за півгодини щоб був у мене на квартирі! Ні, у сусідній квартирі!

- Добре, - надто вже швидко здається він і відключається.

Міряю кімнату кроками, роздумуючи над тим, що робити далі і як виплутатися із цієї чортової ситуації. Помічаю біля дверей невелику валізку для інструментів, яка навряд чи належить Кірі, і знаходжу там кілька наповнених шприців.

А ось і мінус одна проблема. Навряд чи там отрута, швидше за все, вони хотіли накачати дівчину якоюсь поганю, щоб не чинила опір. Загалом міліграм прозорої рідини – і довгий міцний сон для людей Тумана забезпечений. Зітхаю, розуміючи, яку зробив дурість на емоціях, і стримуюсь з останніх сил, щоб не рвонути до Кіри.

Як вона там? Напевно, все ще тремтить від страху і боїться висунути носа з кімнати. Уявляю, що довелося пережити моїй дівчинці, і від думки про те, що міг не встигнути, міг поїхати з міста ще вчора і не прийти на допомогу стає погано.

Хочу обійняти її, хочу заспокоїти, але наказую собі викинути з голови всі ці сентиментальності, перестати про неї думати та зайнятися справою.

Перевіряю кишені цих двох, про всяк випадок за допомогою їхніх відбитків пальців прибираю паролі з телефонів, переглядаю історію дзвінків і майже не дивуюся, коли бачу кілька від Тумана.

Він щось дізнався, не дарма ж відкликав мене і того ж дня підіслав до Кіри інших людей. Вирішую вирушити з нею в мисливський будиночок і перечекати бурю там. Там нас точно ніхто не знайде. Тільки я та вона. На тиждень чи два. Ліс, річка та тиша. Можна буде забути про Туман, про небезпеку та про те, що якщо вона дізнається про мою причетність до брудного бізнесу – втече без оглядки.

Мої думки перериває стукіт у двері: Шрам не змусив довго чекати на себе. У чорній сорочці, джинсах і туфлях він більше був схожий на чоловіка, який зібрався на побачення, ніж на того, хто зараз має виносити з квартири два тіла.