Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

— Ну привіт, — вимовляє не дуже люб’язно, але й не загрозливо.

Цілком буденно, ніби зовсім випадково зустрів мене, а не навмисне чекав.

— Привіт. У тебе щось серйозне? Я поспішаю.

Не хочу виглядати неввічливою, особливо тоді, коли навколо нікого немає. Як на зло, мій салон знаходиться в спальному районі, на першому поверсі недавно збудованої новобудови. Будинок ще не повністю заселений, багато квартир перебувають на стадії ремонту, тому й людей тут мало. Поняття не маю, чому думаю, що колишній чоловік може мені якось нашкодити, але я його боюся й намагаюся швиденько втекти. Знімаю сигналізацію з автомобіля й навіть тягну руку до дверцят, але Ігор чомусь очікувано перехоплює мене за лікоть.

— Нам потрібно поговорити.

Він не питає, стверджує. Вимагає, щоб я негайно все кинула і приділила йому час. Щоб удати, що погоджуюся, киваю й розвертаюся до нього.

— Я слухаю.

— Не тут. Поїхали в ресторан.

— Ігорю, у мене немає часу. Нумо призначимо зустріч та…

— Ти заблокувала мій контакт. Те ж саме сьогодні зробила твоя помічниця. Правда думаєш, що я повірю?

Він гмикає. Реагує зовсім не так, як раніше. Такого Ігоря я практично не впізнаю. У нього змінився вираз обличчя під час розмови, звички, посмішка, навіть погляд став іншим. Більш небезпечним, чи що.

— Гаразд. Поїхали. Ти на машині? Ти вперед, а я за тобою.

Він сміється, розкусивши мій задум відразу ж. Чи то Ігор так добре вміє зчитувати мої емоції, то йому дійсно терміново потрібно поговорити зі мною.

— Ходімо, — він стискає мій лікоть сильніше. — Поговоримо там, де я скажу.

— Відпусти, — намагаюся вирвати руку. — Інакше я закричу.

— Лєро, Лєро, — нарікає він. — Ти, мабуть, забула, що я в кілька разів сильніший від тебе і, якщо буде потрібно, зможу закрити тобі рот і запхати в машину силоміць. Сам, — акцентує. — Припини й нумо обійдемося без цього.

Я ковтаю, чудово розуміючи, що якщо буде потрібно — саме так він і вчинить. Складно усвідомлювати, що він має рацію. Я нічого не зможу зробити.

— Я можу написати повідомлення? — для чогось уточнюю, дістаючи телефон.

— Обійдемося без цього, — стверджує Ігор і одним рухом відбирає в мене смартфон.

Потім обіймає мене за талію й веде до свого автомобіля, не залишаючи жодного шансу звільнитися.