О, мій Бос - Ірен Васильєва

– Ало. Хлоя Дженкінс?

Набираючи номер Елізабет дуже сподівалася, що її не пошлють кудись подалі. Адже вона лізла не в свої справу. І добре це розуміла.

Але навіть усвідомлення того, що можуть бути наслідки, її не зупиняло. Бажання допомогти хорошій людині, а те, що Том саме таким і був вона не сумнівалася, було набагато сильніше відчуття самозбереження.

Тож, засунувши подалі свої страхи та сумніви, вона сміливо набрала номер яким так щедро поділився сам Том, сам того не знаючи.

- Так. Слухаю вас.                   

- Привіт. Мене звуть Елізабет. Я дружина Майкла Реймса. Кращого друга Тома.

На лінії повисла тиша. Дівчині навіть здалося, що на тому кінці обірвали розмову.

- Ало, ви ще тут? – не впевнено спитала дівчина.

- Так. Чим можу вам допомогти? – сухо запитала та.

- Хлоя, вибачте, що я нав'язуюсь, але не могли б ми з вами зустрінеться і поговорити.

Знову тиша. Цього разу тривала набагато довше. Елізабет не поспішала, не хотіла тиснути. Просто чекала на її рішення.

- Дозвольте спочатку поцікавитись, на яку саме тему планується розмова?

Елізабет трохи зам'ялася, але все ж таки зібралася і почала говорити.

- Для початку перепрошую. Я розумію, що лізу не у свою справу. Але... про вас із Томом.

Знову тиша.

- Він знає, що ви мені дзвоните? - ледве чутно поцікавилися на тому кінці лінії.

- Ні, і я сподіваюся, що ця розмова залишиться між нами.

На цей раз відповіли швидко. Мабуть, Хлоя теж не хотіла, щоб Том знав, що ми його обговорюємо. Йому це вочевидь не сподобатися.

- Добре. - Нарешті зважилася та. – Я знаю, що ви у цікавому становище. Так що вибирайте місце, де вам зручно буде зустрітися. А я під'їду.

- Чудово. Тоді я скину адресу смс вам на телефон.

- Чудово. Буду чекати.

Закінчивши розмову, Елізабет побігла готується до зустрічі. Ну як побігла, точніше повільно поплила до вбиральні. Пологи не за горами. І живіт у неї був уже чималим.

Дівчина дуже бентежилася що забагато набрала у вазі. Вона здавалася собі кулькою для боулінгу. Такою же круглою. Почала соромитися своєї зовнішності. Але Майкл суворо відсік всі її комплекси. Заборонивши навіть думати про таке.

Він сам був задоволеним усім. Їй здавалося, що він не може насолодитися її вагітністю. Вечорами влаштовуючи її у своїх обіймах погладжував її округлий живіт, говорив теплі слова звертаючись до малюка. Розповідав про свої плани на майбутнє.

Щось в стилі «не можу дочекатися, коли притисну тебе до себе. Або коли ми підемо на рибалку з дідусями». А потім пестив її тіло до знемоги.

Почуття що тебе люблять, що про тебе піклуються викликало неймовірне захоплення. Приносило насолоду та спокій одночасно.

Любити і натомість бути коханою. Це те, чого вона так хотіла і отримавши не збиралася втрачати.

Кафе розташовувалося на розі їхнього будинку з Майклом. У зв'язку з усіма ситуаціями, дівчина не ризикнула відходити далеко від дому. Мало що там Соні чи скрізь існуючим журналістам на думку може спасти. Та й додому гостю звати було не зручно. Якщо Том і дізнається про зустріч. Можна буде сказати, що у кафе випадково зустрілися та познайомилися.

У таке навіть якщо постаратися, можна повірити. Хоча й наводить на підозри. А про те, що вони «випадково» зустрілися в її квартирі, думаю, він точно не повірить. Тож вибір не великий.

Другу допомогти хочеться. Він теж заслуговує, на щастя. І шанс є. Якби це було не так. Том би вже давно видалив папку з їхніми спільними фото з телефону. А оскільки ще вчора вона їх розглядала на «вилученому» телефоні, то ще не все втрачено. Пройшов місяць. У нього було достатньо часу, щоб все стерти і йти далі. Знайти нову мадам і насалоджуватись життям.  Але він цього не зробив. І, судячи з його пригніченого настрою, не готовий так просто з нею розлучитися. А це означає, що Елізабет прийняла правильне рішення.

Їм потрібна допомога. І вона не відступитися поки не зробить все від неї залежне, аби їм допомогти. Головне, щоб при цьому вони її не прибили, що лізе туди, куди її не просять.

Придумавши собі виправдання, дівчина попрямувала у призначене нею місце.

Кафе було невеликим, але досить затишним. Тут завжди смачно пахло випічкою та свіжозавареною кавою. Господарями цього закладу була мила молода сім'я. Елізабет частенько спостерігала як їхній маленький синок пустував, бігаючи між столиками. Йому було близько трьох років. Але не дивлячись на такий малий вік був досить розумним і наполегливим малим.

Знав, чого він хоче. Ніколи не закочував істерик, як частенько робили його однолітки своїм батькам. Дівчина уявляла, що також і їх малюк буде бігати в пошуках пригод радіючи. І представляючи все це, не могла стримати посмішки.

Хлоя розташувалася біля вікна дальнього столика. Її обличчя трохи змарніло. Тіні зайняли своє місце під очима. І незважаючи на це виглядала дуже привабливо. Висока, струнка. Приємні риси обличчя. Стрункі довгі ніжки. Розглянувши дівчину, що сидить перед ним, Елізабет розуміла, чим вона запала Тому в душу.