Невірний. Я зможу піти - Надія Борзакова

Вирішивши попросити Любов Михайлівну погодувати Ведмедика, щоб я могла прийняти душ і трохи заспокоїтися, я вийшла зі спальні

- … це так просто? Взяти та пробачити? Таке?

– Просто, не просто. А який вихід? Розходитися? Щоб дитина без батька росла, у неповній сім'ї і дурнем виросла? Нічого, дорослі люди самі розберуться. І взагалі, знаєш, Вітя, звичайно, налажав, але чоловік і дружина один чорт. Від хороших дружин не гуляють.

- Що ти таке кажеш, Олеже?

- Кажу як є, Любо. Ми з тобою майже сорок років живемо і я жодного разу на жодну бабу навіть не дивився. Бо ти в мене така. Мудра жінка. Достойна.

- Діаночка чудова. Я не дозволю тобі ображати її та виправдовувати жахливий вчинок.

- Повторюю, я Віктора не виправдовую. Але й Діані варто замислитись, чому так вийшло. Я вирішив, що вона до наступних вихідних поживе тут. Нехай охолонуть обидва. А потім додому їдуть та налагоджують стосунки. Нічого. Перемелиться, борошно буде.

- А якщо ні?

- Без варіантів. Я не дозволю, щоб мій онук виріс дурником. Або щоб його якийсь чужий чоловік виховував. Це моє останнє слово.

Від сказаного свекром до горла підкотили ридання. Стало так боляче та соромно. Мама теж казала, що від хороших дружин не гуляють. Такими ж словами казала. І від неї не гуляв а ні мій покійний тато, а ні вітчим. З татом вони десять років прожили, з вітчимом уже двадцять два. І обидва ніколи…

А я? Що я робила не так?

Попросивши свекруху погодувати Ведмедика, пішла у ванну. Там душ, вимити голову. Все у спринтерському темпі, як звикла, будучи сама вдома з дитиною. Як же рідко за ці три роки мені вдавалося поніжитися під теплими і пружними струменями води, зробити маску для волосся… Не знаю, як жінки в декреті встигають стежити за собою, якщо у них немає постійної допомоги. Ні, звичайно ж я не нехтувала особистою гігієною і таке інше, але... Рідко укладала волосся, майже не фарбувалася і носила зручний одяг. І фігура…

Я подивилася на себе у дзеркало. Фігура непогана, але не така, як до вагітності. Я тоді була дуже струнка, навіть худенька, а тепер... Тепер і бочка, і груди не такі пружні і сідниці .... Я робила зарядку вдома по відеоуроках, намагалася правильно харчуватися, але траплялося і стрес заїдати, і смуток, який часом накочував від втоми. Втоми та сварок з Вітею через те, що він не хотів хоч трохи приділяти часу Ведмедику. Не заради мене, ні. Хлопчику потрібне спілкування з татом, його любов. Так, я розумію, що він стомлюється, але це дитина. Хоч півгодини на день, але може, вірно?

Мама говорила, що чоловік не повинен торкатися домашніх справ та догляду за дітьми, це жіночі завдання. Чоловік день працює і має вдома лише відпочивати. Від дружини отримувати турботу, тепло, підтримку. Вона має у всьому намагатися йому догодити.

Але у мами, коли я росла, була наймана батьком помічниця. А коли у другому шлюбі народився мій молодший брат Артем, була я. У мене ж, вважай, нікого. Звісно, свекруха допомагала, особливо у перші місяці й допомагає, але в неї ще робота та своя родина. І Марія Антонівна рада доглянути малюка. Але вона дуже старенька і багато чого просто вже не може. Моя ж мама…

Загалом, більшість часу я як не крути зовсім сама. Може, я просто занадто погано намагалася?