Зцілений тобою - Тетяна Котило

     Мар’яна мила руки, коли до туалету увійшла Мілана. Вона поморщилась від стійкого солодкого запаху парфумів, що були на дівчині. І, як Мирові таке могло подобатись. Окрім сексу нічим було хизуватись.

– Не розумію за що ти його кохаєш. Він же монстр. – Мілана почала плювати Мар'яні в обличчя, бо було задіто самолюбство. Покинув заради провінційної миші.

– Я в ньому розгледіла те, що приховано для інших. Навіть для нього самого. — навіщось відповіла.

Мілана пирскнула зі сміху.

– Не намагайся його врятувати та змінити, він безнадійний. Зробить з тобою те саме, що зробив з іншими, а особливо з Нікою. 

Мар’яна розширила зіниці, бо вкотре йшлося про мертву колишню наречену. Ще й ті слова Соломії про причетність Мира до її смерті, виринали з силою вулкана. Відмовлялася вірити, заперечувала. Втікала від правди, мов від вітру. З нею він інший. Спокійний. Лагідний. Він не дав їй померти. То, що в біса трапилось з Нікою, що усі довкола застерігають її?

Мар’яна відчула, як спітніли долоні та стало важко дихати. Не була впевнена, що хоче знати правду, але знаходитись в невідомості також не могла. Надто багато виникло питань стосовно стосунків Ніки та Любомира.

– Зі слів Мира, Ніка зв’язалась не з тією компанією. — все ще намагалася виправдати чоловіка.

– Це він тобі розповів? – Мілана єхидно усміхнулась, витягнувши зі сумочки губну помаду. – А, що стало причиною цього, не зізнався? Насправді то він довів її до цього стану. Любомир контролював кожен її крок. Ревнував. Нікуди не пускав. Був напрочуд вимогливим, і ні на що не давав права вибору. Тримав її в золотій клітці, в той час, як сам проводив час з Альбіною. Ніколи не розуміла тієї їхньої збоченої дружби. – Мілана обвела пухкі губи червоною помадою, колір, якої підкреслював її напрочуд сексуальність. – Проте, пташка вирвалась з клітки, згодом, потрапивши в не найкраще середовище. Ну, а далі ти знаєш. 

– Звідки тобі про все відомо?

– Розумію, не хочеш вірити, що такий галантний, самовпевнений, завжди зібраний чоловік здатний перетворюватися на монстра. Вже тоді, я спала з ним, і на собі відчула усі темні сторони. Все має бути, як він хоче. І, якщо ти думаєш, що з тобою він інший, то ти помиляєшся. Рано чи пізно, але з нього вирветься той самий звір, що досі ховається в затінках душі.

Добре, що позаду Мар’яни стояла тумба, на яку можна було спертись. Духота заповнювала приміщення, а ще надміру солодкий аромат від якого в Мар’яни розболілась голова. 

– Бачу, моя розповідь тебе вразила більше за Любомирову. У чому я не сумнівалась. Він не Мир він Лютий. І скоро ти в цьому переконаєшся.

– Стій. Якщо він такий, як ти розповідаєш, то, чому сама не розірвала ваші стосунки, а продовжувала спати з ним?

– Бо мені подобаються такі чоловіки, як він. Неприступні. Домінанти. Здатні підкорити. Звабити. Зламати. Волю. Мабуть, я мазохістка, якщо мені таке приносить задоволення. – закусила губу, а за тим закотила очі. – Розслабся, він добре трахається, ще й з грошима в кишені, хто від такого відмовиться.

Мілана вильнула довгим білявим волоссям і нарешті покинула вбиральню. Мар’яна ж заледве перевела подих, але затримуватись не стала і також вийшла слідом. 

– Я вже збирався йти перевірити чи бува, з тобою чогось не трапилось. 

– Все гаразд, чепурилась. – спробувала надати обличчю невимушеності, натомість видала себе. 

Любомир перевів погляд на Мілану, що задоволено сиділа, спокушаючи чергового спонсора. 

– Що вона тобі сказала? – здогадався, через що Мар’яна мала стурбований вигляд.

– Давай-но підемо звідси.

– Послухай, Мар’яно, якщо хочеш в чомусь впевнитись, чи, якщо в тебе виникли якісь підозри та питання, то краще за все буде дізнатись в мене самого, а не битись в здогадках чи нишпорити деінде.

Наче розуміла це, усвідомлювала, але однаково вчинила нерозумно. Змовчала, запевнивши, що все гаразд, просто розболілась голова.

Ніч провели порізно, кожен у власних думках, що плутались. Якби Мар’яна себе не заспокоювала, відчувала, що Любомир справді здатний на лихе. Втім, він ніколи й не приховував цього. Ще на початку їхнього знайомства зазначив, яким може бути. Без прикрас і ідеалізувань.

Наступного дня Мар’яна повідомила Соломію, що переїжджає, а ще через кілька днів приймала їх з Макаром у своїй новій квартирі. Любомирові також зізналась, що нарешті знайшла помешкання про яке давно мріяла. Він схвалив її рішення, готовий з усім допомогти.

Соломія та Макар пригощались гостинцями, які для них приготувала Мар’яна. Вони мали вигляд закоханих і безтурботних. На жаль, про них з Любомиром такого не скажеш. Їхній шлях відрізнявся складністю його травматичним минулим. Привиди, які переслідували досі, їм перешкоджали. 

– Я залишу вас на п’ять хвилин, мені потрібно зателефонувати на роботу. – сказала Соломія, зникнувши з телефоном в руках. 

Макар провів закоханим поглядом дівчину, втративши було будь-яку віру знайти свою половинку.

– Що з тобою, Мала? Ти тільки скажи, і я поговорю з тим, хто тебе образив. 

– Дякую, Макар, але тут зовсім інше.

– Здається, я здогадуюсь, хто є причиною твоїх переживань.

Мар’яна здійняла кутики губ у посмішці. Звісно, що знав. З самого початку був свідком їхніх непростих з Любомиром стосунків. 

– Всі, хто його знають, вважають монстром. 

– Хто тобі, що наговорив?

– Та хоч би Соломія. Вона припускає, що Любомир може бути винним у смерті Ніки.

– Не зважай, то їй мій батько наговорив. Вважав, що він відібрав в нього доньку над якою можна було роками знущатися. – в голосі чоловіка вчувалась образа, воно й зрозуміло, той стільки років пив, калічив їх, замість того, щоб захищати. – Тепер лежить прикутий до ліжка, шукаючи винних у всіх своїх бідах. 

Доля Мар’яни та Макара була схожою між собою, що й послугувало їхньому швидкому емоційному контакту. Чоловік бачив в дівчині свою молодшу сестру, на противагу якій та отримала шанс бути врятованою.