Снігуронька на замовлення - Альма Лібрем

Так чи інакше, я не помилилась – Данило нахилився до мене, обійняв за талію і навіть доторкнувся до губ поцілунком, що ще не встиг стати пристрасним.

А я відреагувала приблизно так, як ніколи не варто реагувати, якщо не бажаєш втратити роботу – дала йому ляпас.

Данило виглядав дещо здивовано. В напівтемряві коридору було видно, як його сині очі засвітились якимось дивним, незрозумілим для мене полум'ям, губи вигнулись чи то в усмішці, чи то в повній презирства гримасі. Він неуважно провів долонею по темно-русому волоссю і зміряв мене таким поглядом, що стало трохи не по собі.

Але, здається, мені отриманого ефекту було мало.

- Я – не яка-небудь іграшка! – випалила я на додачу, певне, в пориві пристрасті вирішивши закопати гроб, в якому поховали мою кар'єру, ще глибше. – І я тут як актриса, а не сексуальна розвага для особливо важливих гостей! Так що пошукайте собі когось другого. Впевнена, на нашому корпоративі таких – хоч греблю гати, можна поїхати, пошукати! А від мене приберіть руки!

І, скориставшись розгубленістю шефа, я кинулась назад в залу.

Данило за мною іти, на щастя, не став. Може, вирішив дати миші перед поїданням кілька вільних хвилинок?

Так чи інакше, я спішно обсмикнула плаття, повернулась на сцену, зупинила конкурс танців і далі пішла по плану, орієнтуючись на сценарій. Голос спочатку трохи тремтів, потім вирівнявся, і я навіть відчула, що дійсно здатна по-людськи провести цей корпоратив, нічого не зіпсувати і отримати обіцяні гроші.

А вони мені зараз душе навіть пригодяться!

Тому що з роботи мене певно що звільнять. Шеф не витримає такої образи. Якщо раніше наші стосунки були в статусі "не дуже гарні", то зараз така іскра пробігла… Іскра не пристрасті та не закоханості, іскра ненависті, в цьому я геть не сумнівалась. Він же мене знищить! Напише такі рекомендації, що в столиці більше нічого буде ловити, доведеться повертатись в свою глибинку…

Корпоратив йшов собі далі, п'яниці більше не чіплялись. Дід Мороз так і не прибув, і я, дивлячись на посмішки людей, що святкували, подумала, що можна буде попросити собі і його гонорар, все одно гроші виділили на двох, а він навіть на роботу не приїхав.

Данило Сергійович в залу так і не повернувся. Може, послухав та й поїхав до наших?

Так чи інакше, а я з останніх сил видавлювала з себе посмішку, розуміючи: з кар'єрою і улюбленою роботою можу попрощатись. Шеф мені такого з рук не спустить.