Сет кохання та поразки - Ксандер Демір

Вона стояла переді мною, ніби намагаючись знайти слова, які могли б виправдатися. Відчувалося, що вона хоче щось сказати, проте губилася під тиском моєї реакції. Врешті-решт, її плечі трохи опустилися, і вона тихо зітхнула, ледь помітно опустивши голову.

— Я розумію, і мені справді не хотілось, аби все сталось саме так, як сталось... — її голос був настільки тихий, що я ледь чув його. — І що б я зараз не сказала, це не виправить ситуацію. Але я справді хочу якось загладити свою провину...

Я скептично примружився, відвертаючи погляд. Ці всі вибачення, чесно кажучи, були мені зараз до одного місця. І навіть не через біль чи зіпсовані плани. Щось глибше в мені кипіло — розчарування, яке відчував до цієї дівчини, до її необачності, до всього, що раптом пішло не так у моєму житті.

— Загладити провину? — повторив я, посміхаючись з відтінком сарказму. — Ти просто хочеш це бісове громадянство, тому й залишилась. Я вже дуже сильно пожалкував, що запропонував тобі ту дурну ідею! Я хочу втекти від шлюбу, а сам знайшов собі черговий варіант.

Я похитав головою та продовжив свою ходьбу геть з лікарні. Мені хотілось втекти від усіх. Всі мене дратували, а всі мої плани потихеньку починають давати тріщину. Але ж…Я тяжко видихнув, повертаючи голову назад.

— Ти йдеш? — гукнув я в бік, де все ще продовжувала стояти брюнетка. — Я довго тебе чекати буду? Нам ще скільки всього треба обговорити..