Сет кохання та поразки - Ксандер Демір

— Гаразд, — зітхнув я і кивнув головою, трохи здивувавшись самому собі.

Вона витріщилася на мене так, ніби я щойно запропонував їй купити космічний корабель.

— Що? — здивовано вигукнула вона, і в її очах майнула іскра надії, змішана з недовірою.

— Кажу, гаразд. Я згоден допомогти. Вигадаю щось інше. Не хвилюйся, — я закотив очі, намагаючись приховати легку усмішку. — Що в мене з бровою? Чому так пече?

Я обережно доторкнувся пальцями того місця, як виявилось, де була ще одна чергова рана.

— Чорт…

— Але... який сенс тобі мені допомагати? Ти ж мене навіть не знаєш, — промовила вона, нахилившись до мене. Її голос затремтів, ніби вона чекала підступу чи несподіваної пастки.

— Слухай, ти просиш допомоги чи ні?

Вона глибоко вдихнула і зніяковіло кивнула.

— Так...

— От і чудово, — я усміхнувся і мимохіть кинув на неї зацікавлений погляд. — До речі, мені теж знадобиться допомога. Думаю, ми можемо влаштувати обмін послугами.

Я побачив, як її очі забігали, а на обличчі з’явився тривожний вираз. Вона ніби чекала чогось жахливого — пропозиції, яка б була більш дивною, ніж ця ситуація загалом. І навіть я мав зізнатися самому собі, що те, що я зараз скажу, виглядає дивно і... навіть для мене незрозуміло.

— Що ж ти хочеш? — вона зніяковіло перепитала, витираючи останні сльози, які ще блищали на її щоках.

Я затримав погляд на її обличчі, повільно зітхнув, ніби обмірковуючи все ще раз, і нарешті, тихо, але чітко сказав:

— Мені потрібна дружина. І терміново.