Кращий друг мого чоловіка - Тая Смоленська

- Мені вже час, - Максим підводиться зі стільця і ​​я відразу ж за ним схоплююся зі свого місця.

- Так звичайно. Я проведу тебе до дверей. Може, тобі дати з собою їжі? У тебе ніколи немає нічого. Або… вибач, це було дурне питання, - вимовляю схвильовано, тупцюю на місці навпроти нього, зніяковіло відводячи погляд.

Ми стільки разів у минулому разом на святах були, за місто на пікніки їздили і завжди у нас були теми для розмов, були «свої» жарти, а тепер усе змінилося. Я не знаю що говорити, не знаю як з ним поводитися. Він бачив мене оголеною, і це не виходить у мене з голови.

- Я зателефоную тобі заздалегідь, щоб попередити, коли приїду зривати ламінат. З господаркою я домовився, вона замовить усе. Я встановлю.

- Може, мені краще майстра знайти? Якось незручно.

- Ти маєш гроші на майстра? Знаєш, скільки вони за роботу зараз беруть? – різко питає Макс. У мене від його холодного голосу по хребті мурашки повзуть.

Я  хитаю головою.

- Якщо я пропоную, то я можу це зробити. Приготуєш вечерю в якості подяки, я від тебе більшого не прошу.

- Добре, - вимовляю, прокашлюючись. – Дякую ще раз, Максиме. І за допомогу з розлученням. Я вже, до речі, офіційно незаміжня жінка, – не знаю навіщо повідомляю про це.

- Я в курсі. Іван три дні бурхливо святкував розлучення. Мало не поперли його з роботи за це.

Я нічого не відповідаю на це. Хоча хочеться запитати, як їм працюється разом, чи почав мій колишній чоловік офіційні стосунки з Анною, чи так і ховаються. А може, взагалі розбіглися. Але боюсь, що Макс неправильно мене зрозуміє.

Я зачиняю двері за чоловіком і кілька хвилин стою в коридорі, розглядаючи ламінат на підлозі. У мене тепер гарячої води немає. Та взагалі ніякої немає. Завтра вранці сантехнік прийти має, сподіваюся, все зробить швидко.

****
За три дні мені прилітає повідомлення від Самойлова. У вихідні він привезе новий ламінат і замінить старий. Я знову хвилююся через це. Хоч Макс ні словом, ні поглядом не натякнув на те, що між нами трапилося новорічної ночі, але все одно не можу позбутися дурних думок.

Цілий день намагаюся придумати що приготувати. Щось просте чи одразу кілька страв? А може, йому хочеться чогось конкретного? Але запитати не наважуюсь. Зупиняюся на салаті з куркою, пасті з грибами, його улюблених еклерах та брускетах із в'яленими помідорками та моцарелою. Чоловік ніколи не хвалив мої кулінарні здібності, а ось Самойлов щоразу їв у нас і не скупився на компліменти.

Вранці я прокидаюся рано, Макс повинен до одинадцятої приїхати, але в мене цілий список справ, які треба закінчити до його приїзду. Довго вибираю що одягнути, ніби йому буде справа в чому я перед плитою стоятиму, поки він у спальні вовтузитися буде.

Перевіряю чи не залишила ніяких речей, що могли б скомпрометувати мене, в квартирі, на зразок нижньої білизни. Поправляю волосся, зібране у високий хвіст. Нарешті лунає звук дверцят. Поспішаю відчинити двері.

Максим стоїть у спортивному костюмі та розстебнутій куртці. Руки в кишенях. Волосся скуйовджене, виглядає неначе хуліган. На підлозі поруч із ним – валізка з інструментами.

– Зараз хлопці піднімуть ламінат.

Він проходить у квартиру, знімає куртку. Я підпираю спиною стінку, спостерігаю за ним.

– Ти як тут?

- Нормально. Тільки захворіла трохи.

І ніби на доказ своїх слів кашляю кілька разів.

- Не дивно. Стільки часу у холодній воді ноги тримала.

Макс наближається до мене, його долоня накриває мій лоб. Від цього дотику мене кидає у жар. Я навіть як дихати забуваю. Мені приємні його дотики. Внизу живота розливається тепло, серцевий ритм частішає. Його губи так близько.

- У тебе, здається, температура, Олю. Термометр є? Ти взагалі якісь ліки приймаєш?

- Чай із медом п'ю, - соромно зізнатися, що на ліки у мене просто грошей не вистачило.

Максим хитає головою, дивиться на мене докірливо.

- Давай іди-но поміряй температуру, а я зараз в аптеку спущусь, у будинку навпроти бачив, і куплю тобі чогось. Які у тебе симптоми? Кашель сухий, мокрий?

- Сухий. І горло дере.

- Добре. Двері вхідні відкриті залиш, щоб хлопці розуміли куди ламінат нести.

Максим, як завжди, вирішує все за мене. Розбирається з усіма моїми проблемами. Мені незвично, що чоловік може бути таким. Особливо чужий.