Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

- Мм, я тобі не завадив?

- Олексію Михайловичу, а що ви тут наодинці сидите? – з переляком запитує Ліля

- На тебе чекаю. Я маю важливе питання.

- Яке? Я завжди готова обговорити будь-які робочі моменти й…

- Стули нарешті пельку – так, знаю, я не повинен так спілкуватись з підлеглими, але вона зайшла далеко.

– Що? Що Ви таке мені кажете?!

- Ооо, я ще не те можу тобі сказати. Я випадково побачив хто тобі дзвонив і уяви моє здивування – це була моя дружина. Ліліє Валентинівно, у які ігри ти, блядь, вирішила грати?

– Я, я все можу пояснити.

- Ти куди лізеш? Тобі своєї сім'ї мало? Так заведи собі собаку і з нею грайся, а не в моє життя ти надумала лізти. Ти взагалі хто така?

Я дивлюся, як вона повільно пливе спиною по стіні й сідає на стілець. Вперше в житті я настільки злий. Та яке право вона мала так робити. Жінка хапається обома руками за голову та з пів хвилини мовчить.

– Я можу все пояснити – нарешті видає вона із себе.

- Починай.

- Я не змогла спокійно дивитись на твої почуття до цієї малолітки. Спробуй лишень мене зрозуміти. Мені гидко. Ще тоді, у новорічний корпоратив я для тебе купила неймовірне плаття, погодься, воно було чарівне! Я була чарівна! А… а замість м-мене ти цілував її у с-своєму кабінеті – тремтячим голосом каже жінка.

– Що? Ти поїхала за нами?

- Так, а як же по іншому. Я так старалась, а поїхав ти з нею. Це я їздила за вами по місту. Це я стояла на вулиці та стежила за твоїм кабінетом. Це я бачила тебе з нею. Це я споглядала як ти носиш для неї букети.  Це ти мені розбив серце. – каже Ліля і якось неприродно смикає головою в бік - Тобі самому не гидко? Вона ж твоя тьмяна тінь... А я... завжди була спокійна раніше, адже я знала, що ти вдома зі своєю дружиною – розводить руками жінка - Я знала, що ви скоро розлучитеся і ти станеш моїм, адже я так давно тебе кохаю. Та і кого б ти ще міг обрати окрім мене?! Я навіть вже й на розлучення подала, адже знала, що тобі зраджують. Але потім з'явилася ця дівка і моїм планам настав кінець. А я ж чекаю на тебе вже дев’ять років, я відмовилась від дітей в шлюбі, бо сподівалась на наших з тобою спільних. А ти обрав цю мерзоту. Схаменись, ще не пізно, Льошику.

- Ти хвора. Лілю, тобі треба лікуватися.

- Себе полікуй, татусь невдаха. Я бачила, що ти ДНК тест робив. Що, нарешті зрозумів із якою ягідкою живеш? – переходить на оглушливий крик Ліля і підривається зі стільця обхоплюючи стіл руками.

- Робив. Я так розумію в моєму комп'ютері ти лазиш регулярно?

– І що показав тест? – вже біль спокійно запитує Ліля, сідаючи назад на стілець.

- Твоє звільнення.

- Яке ще звільнення? Льоша, адже ми будемо щасливі. Просто ця малолітка має згнити.

- Лілю, ти шалена!

- Я не божевільна, а лише закохана. Я знаю про тебе все і намагаюся робити те, що ти любиш. Колись тобі сподобався мій пиріг із вишнею, і ти навіть не звернув увагу, що з того часу я його приношу щотижня. Колись тобі подобались блондинки, і я красила волосся. Ті мріяв про кота і я його купила, хоч у мого вже колишнього чоловіка й була та срана алергія. Я хочу жити для тебе і заради тебе.

- Слухай, а давай підемо у кіно?

- Що, правда? Я згодна, зараз виберу фільм.

- А я поки піду переодягнуся, добре?

- Звичайно, Льошечка – з посмішкою відповідає Ліля.

Виходжу з кабінету і швидко прямую до головного.

- Вікторе Тимофійовичу, це дуже терміново. Нам потрібно викликати психіатричну бригаду.

  - Олексію, що трапилося?

- Лілія Вас…

– Ні.

– Вона не адекватна! Їй потрібна допомога.

- Ти знаєш чия вона рідня?

- Та хоч Папи Римського, вона небезпечна.

- Спробуй переконати мене в цьому. Я ще хочу сидіти на цьому місці та з головою на плечах.

Розповідь вийшла вельми сумбурною, але виклав чисту правду. Розповів, що вона моніторить мої дані, про Машу та Лізу.

- Олексію, я розумію, але ти готовий до того, що підніметься проти нас?

- Так.

- Добре, викликаю. Пішли разом до Вас в ординаторську.

За кілька хвилин ми повернулися до кабінету. Віктору Тимофійовичу я порадив постояти біля дверей і послухати те, що відбувається.

- О, Льошка. Я вибрала фільм. Давай підемо на «Прикинься моїм».

Навіть кумедно.

- Лілю, ми не йтимемо в кіно. Я в кіно краще піду з Лізою.

- З цією твариною? Та хай вона згниє. Що? Що ти знайшов у ній? Я тут перед тобою! Та я ж від чоловіка пішла, сподіваючись бути з тобою. Я так сподівалася, що твоя вагітна курка прийде до Лізки й вони битимуться. Ти мій і завжди був моїм. Я вб’ю твою малолітку, я заріжу її як свиню і вмиюся її кров’ю – з істерикою в голосі хаотично видає інформацію Ліля - А хочеш, я попрошу тата, і ти станеш головним лікарем? Льоша, я піду по головах заради наших майбутніх дітей.

- Ммх, я думаю цього достатньо.

- Вікторе Тимофійовичу? Олексію, як ти міг – з жахом в очах запитує мене жінка.

- Ліліє, зараз підійдуть наші колеги, і Ви поїдете з ними.

– Що? Так, Ви уявляєте, що з Вами зроблять мої рідні? – сміючись запитує жінка.

- Більш ніж, Лілія. Заходьте хлопці

– Не бувати цьому! Я люблю тебе - каже Ліля і різко протикає собі шию канцелярським ножем.

Наступна година минула за секунду. Лілія не пошкодила великі судини та її життю нічого не загрожує. Єдине, що у неї залишиться шрам, але його можна прибрати. Віктор Тимофійович не промовив жодного слова, він, мабуть, прийняв те, що вечір буде складним.

А я нарешті залишився сам. Мені згадалися слова Лілі про тест ДНК. Я ж дурень зберігав усе на робочому комп'ютері. Бридко усвідомлювати, що вона як мінімум копалася в моєму комп'ютері чотири роки, а може ще більше.

Я вже був й забув про тест. Це було так давно. У нас з Машею після її першого викидня не було більше вагітностей і щось чекати я зневірився. Якось узимку Маша вкотре зникла на тиждень, а повернувшись незабаром оголосила про вагітність. Я не уникав її, через її загули тому, що мені було просто комфортно. Начебто дружина є, своєрідне відчуття шлюбу. На боці мене ніхто не хвилював, і я не хотів руйнувати свою подобу шлюбу. Коли вона сказала про вагітність, я вирішив переконатися у своєму батьківстві. Почекав, коли народиться дитина і потай від Маші зробив тест на батьківство. Я мріяв про дитину і мені було важливо знати, що вона моя. Одна справа взяти жінку з дитиною та зовсім інша виховувати нагуляну.