Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

Я не знаю, що на мене найшло, але я просто почала плакати. Мені було так гірко від слів Лілії в мій бік, і так гидко від своїх же в бік Льоші.

Відчуваю, як Льоша швидко бере мене за руку і заводить до кабінету. Чую як зачиняються двері і його теплі руки обіймають мене. Він цілує мене в голову, а рукою гладить по спині.

- Сонечко, ну чого ти? Ну пожартували по телефону і вистачить. Не плач, прошу – м’яко каже мені Льоша і повторно цілує в голову. Не заслуговую я на таке відношення.

- *Схлипи*

- Що трапилося? Ти розкажеш?

Позитивно киваю головою.

- Пробач, що скривдила тебе.

- Дурна, які образи, ти що! Я навіть не знаю, що ти повинна мені такого сказати аби я образився

- *Схлипи*

- Ліз, подивись на мене – я підводжу очі та розчиняюсь в цих очах - Послухай мене, та віднесись серйозно, Добре?

Я у відповідь киваю в знак згоди.

Я тебе кохаю. - каже мені Льоша і губами витирає сльози.