Жагучі серця - Ксана Рейлі

Вікторія

Після почутого мені було важко зібратися зі своїми емоціями, але я все ж зробила це. Попереду чекала пресконференція. У мене раніше ніколи не брали інтерв'ю, тому це було трохи бентежно. Ще й довелося сидіти поруч з Алексом, від чого я ще більше хвилювалася. Наші погляди зустрілися всього лише на лічені секунди. Я потягнулася до пляшки з водою, бо в горлі раптом стало надто сухо. Мене дратувало, що у приміщенні було так шумно. Поки журналісти сідали на свої місця, а оператори налаштовували камери, я спрямувала погляд на руки Алекса, що розслаблено лежали на столі. Я ніколи не розглядала його татуювань, але в цей момент мені хотілося це робити. Я зауважила різноманітні стародавні символи, числа та ієрогліфи. Я абсолютно нічого не розуміла, адже ніколи не цікавилася таким. Мої брови зійшлися, коли я намагалася розібрати хоч щось. Від витріщань мене відірвав голос журналістки, яка звернулася просто до мене. Я прочистила горло, уважно слухаючи її. Мені хотілося, щоб більшість питань стосувалася особисто мене, але жоден з журналістів не забував згадувати про мого батька. Вони майже відверто говорили про те, що моя перемога в цьому етапі — це фактично заслуга мого тата. Не надто приємно, якщо чесно. Тепер у мене з'явилося ще більше мотивації, щоб довести усім, що я не гірша за Гордія Ємчука. Алекс відповідав коротко та змістовно, наче робив це кожного дня. Коли у нього спитали про особисте життя, то я помітно напружилася. Мені самій було цікаво, що він скаже на це. Алекс відповів, що його серце зараз вільне. Чи так це насправді? Я була більш ніж певна, що якась частинка його серця уже належить мені...

— Ти молодчина! — сказала мама, обіймаючи мене. — Так чудово відповідала журналістам, а ще я впевнена, що ти неймовірно виглядала у кадрі.

Я закотила очі, адже тільки мама могла хвалити мене за гарний вигляд перед камерою, а не за перемогу в першому етапі чемпіонату.

— Як тобі мій заїзд? — спитала я.

— Тато пишається тобою, — відповіла вона, усміхнувшись. — І я теж, звісно ж. Ти перемогла в першому етапі та блискуче показала себе.

— Він трохи психував у кінці, — заговорив Тео, кивнувши головою в сторону батька. — Тоді, коли ти занадто сильно розігналася на повороті. Могла злетіти з траси, а якби шістнадцятий підрізав тебе в той момент, то тебе б точно добряче відкинуло.

— Але ж все добре. Ніхто мене не підрізав, а я впоралася з керуванням і здобула перемогу в першому етапі. Тепер важливо усі інші пройти ще краще.

— Уся у свого батька, — зауважила мама та важко видихнула. — Він теж таким завжди був. Нікого не слухав і чинив бездумно та в моменті. Ви навіть не уявляєте, як він часто на треку змінював рішення за секунду. А коли він вистрибнув з палаючого автомобіля...

Ми з Тео переглянулися, адже сотий раз слухати цю історію не дуже і цікаво. На щастя, скоро вже все закінчилося, але на учасників чекала вечірка. Задля цього я навіть взяла з собою інші речі та косметику, щоб підготуватися. Я усміхнулася, коли побачила Лію зі своїм татом. Вона кинулася мені на шию, обіймаючи.

— Вітаю! — сказала дівчина. — Це було фантастично. Ти ж знаєш, що я не дуже люблю перегони, але жоден твій заїзд не пропущу.

— Дякую. Мені приємно, що ти тут.

Після Лії з перемогою мене ще привітав дядько Єгор. Здається, я навіть у свій день народження не отримувала так багато хороших слів.

— Аріна ще не повернулася зі своєї наукової конференції? — поцікавилася мама, згадуючи свою сестру.

— О, вони продовжили її ще на один тиждень, — відповіла Лія. — Мама вже шкодує, що поїхала. Мабуть, найдовша конференція у її житті. Якраз приїде на день народження дядька Гордія.

Мені хотілося вдарити себе рукою по чолі, бо я зовсім забула, що в тата скоро день народження. З цим чемпіонатом я не дуже зважала на реальне життя. Мама, мабуть, вже придумала якесь пишне святкування. Я навіть не цікавилася цим та і про подарунок не подбала ще. Стало чомусь трохи соромно.

— Усе! — заговорив тато, обійнявши мене зі спини. — Нарешті можемо повертатися додому.

— Ми з Лією залишаємося на вечірку, — сказала я.

— Значить, я заберу в тебе ключі від твого автомобіля.

— Що? Але чому?

— Я чудово знаю, які це вечірки, Вікторіє. Ти не зможеш втриматися від алкоголю. Краще не ризикувати. Зателефонуєш, коли захочеш повернутися додому. Я приїду за тобою.

— Я не маленька дитина! Сама доберуся.

— Можливо, Ден чи Адріан не буде пити.

— Я теж не збираюся нічого пити.

— Дозволь собі трішки розслабитися, — втрутилася мама. — Ти стала переможницею сьогодні, тому можеш дозволити собі трохи відсвяткувати. Не завжди ж тобі сидіти за кермом. І це теж погано. Ти виснажена.

— Мама має рацію, — погодився тато. — Сьогодні вночі ще й дощ має бути. Це надто ризиковано.

Я розуміла, чому тато хвилювався. Колись його батько помер у звичайній автокатастрофі, коли повертався додому в дощову погоду.

— Багато не пити! — наказав він мені. — І довго не розважайся.

— Добре! — сказала я та закотила очі.

Коли тато відступив, то мама підійшла ближче до мене. Вона нахилилася до мого вуха та прошепотіла:

— Твій друг погляду не міг від тебе відвести, коли ви сиділи поруч на пресконференції. Він точно закоханий у тебе, Вікторіє. Гарно тобі повеселитися!

Мама підморгнула мені та швидко поцілувала мене в щоку. Я помахала рукою батькам на прощання та полегшено видихнула, коли ми з Лією залишилися вдвох.

— Ходімо до нашого гаража, — сказала я, схопивши її під руку. — Мені терміново потрібно привести себе в порядок. Я вже не можу в цьому костюмі.

— Не хочу тебе образити, — Лія мило зморщила свій маленький ніс, — але від тебе не дуже приємно пахне. Чимось горілим і паливом.

— Ну, ти маєш справу з гонщицею. Автомобілі не можуть пахнути «Міс Діор».

Лія засміялася від моїх слів. Сонце так сильно пекло в голову, що хотілося якнайшвидше сховатися в тіні. Коли ми нарешті прийшли в гараж, то я одразу ж попрямувала до невеличкої ванної кімнати. Після холодного душу мені стало значно легше. Я висушила своє волосся феном, а тоді вдягнула коротку шкіряну спідницю чорного кольору та червоний мереживний топ. Швидко зробила яскравий макіяж і взула босоніжки на високих підборах.

Лія чекала на мене в гаражі. Я чула голоси, що доносилися звідти. Мабуть, Ден прийшов. Я кинула на себе останній погляд у дзеркало, а тоді попрямувала до них. Я не помилилася. Тут справді був Ден. Досі у своєму костюмі для перегонів. Він швидко привітав мене з перемогою в першому етапі та коротко обійняв. Після цього хлопець зник у ванній кімнаті. Лія підвелася з крісла, поправляючи свою легку сукню білого кольору з милим комірцем та тонкою чорною стрічкою, зав'язаною під ним. Вона завжди виглядала так, наче зібралась на одну з тих своїх нудних лекцій. Я підійшла ближче до неї та легко поправила пальцями її світлий чубчик. Зі своєї сумочки я витягнула яскраву червону помаду та нафарбувала нею її губи.

— Так краще, — пояснила я. — Тобі бракує яскравих кольорів.

Її карі очі декілька секунд вивчали моє обличчя, наче вона хотіла посперечатися зі мною, але тоді Лія швидко кивнула.

— Ходімо веселитися, — сказала вона, усміхнувшись.

Я теж усміхнулася, адже почути таке від неї — майже розкіш. Лія була не з тих дівчат, які люблять вечірки та розваги. Вона швидше обрала б вечірній перегляд фільму з гарячим какао, аніж гучні вечірки. Та все ж, заради мене вона робила це. Ми були максимально різними, але з нею мені завжди комфортно. Лія — моя єдина подруга.

Усюди було так багато людей: учасники чемпіонату, їхні друзі, партнери... Я майже нікого тут не знала, але мені вже дуже сильно подобалося. Деякі хлопці кидали мені в спину привітання з перемогою. І хоч ми були суперниками під час заїзду, ввечері усі разом ставали однією великою родиною. Я не могла стримувати своєї усмішки. Мені завжди так хотілося відчути цю атмосферу життя справжніх гонщиків. Я потягнула Лію до столика, де була випивка. Мама мала рацію. Мені справді треба трохи розслабитися та випити. Мені хотілося чогось міцнішого, але я таки поки вирішила розпочати з пива. З усіх сторін лунала гучна музика, а по центру стояв невеликий майданчик, де уже зібрався натовп. Я любила танцювати, хоча нечасто робила це на вечірках. Мабуть, алкоголь допоміг мені стати більш розкутою, бо я не втрималася та попрямувала на танцювальний майданчик. Лія трохи соромилася, але я міцно схопила її за руку та потягнула за собою. Я бачила, що їй спочатку було не дуже комфортно.