Жагучі серця - Ксана Рейлі

Алекс

Замість того, щоб готуватися до європейського чемпіонату з перегонів, батько змусив мене приїхати сюди, щоб допомогти йому. В чому полягала суть моєї допомоги? Приїхати на автодром Ємчука, роздивитися усе, і разом з татусем зробити так, щоб це місце дісталося йому. З тієї миті, як п'ятнадцять років тому вони стикнулися на треку в прямому сенсі цього слова, між ними відверта ворожнеча. Мене це мало хвилювало, бо майже весь час я був у роз'їздах за кордоном. Особливо, коли почав професійно займатися перегонами. Я обожнював цю справу. Моє палке серце постійно жадало швидкості, адреналіну, суперництва. У цьому я був трохи схожим на батька, але мій тато все ж не був тією людиною, на яку варто рівнятися. Мені варто було б зайнятися тренуваннями, щоб взяти участь у першому етапі європейського чемпіонату, який відбудеться у Франції. Та через дурні вимоги батька доводиться займатися всякими дурницями. Я не був тут раніше ніколи, але зі слів тата мені здавалося, що це буде щось схоже на старий стадіон. Здається, я помилявся. Проїхавши попри старі гаражі, я помітив велику сучасну будівлю. Потім дорогою я з'їхав на ідеальну рівну трасу, з обох боків якої були трибуни з новенькими кріслами. Гордій Ємчук добре зайнявся розбудовою автодрому для тренувань своїх учасників, але як же сумно, що це все відбувається незаконно. Мій улюблений старенький Мустанг жовтого кольору повільно їхав трасою, дозволяючи мені все добре роздивитися навколо.

 Спрямувавши погляд вперед, я помітив спортивний автомобіль білого кольору з червоними смугами. Капот був відкритий, а мою увагу привернули довгі стрункі ноги в коротких шортах. Я, звісно, сподівався, що мене тут зустрінуть тепло, але зовсім не очікував, що це буде так гаряче. Я спустив сонцезахисні окуляри на переніссі, повільно пройшовшись поглядом по цих засмаглих ногах. Дівоче тіло схилилося над капотом. Її вигляд ззаду мені сподобався настільки, що я несвідомо провів своїм язиком по губах. Я намагався ігнорувати ці непристойні думки у своїй голові, але це було майже неможливо. Перегони навчили мене добре контролювати свої емоції, тож я таки зібрався. Почувався якимсь підлітком, що завівся від одного вигляду цих довгих ніг. Коли я під'їхав до неї, то заглушив мотор свого автомобіля. Швидко вискочив з нього і помітив, як дівчина випрямилася. Довгі темно-русі пасма розкинулися по її спині. Вона обернулася до мене обличчям, зацікавлено розглядаючи. Я мало рота не відкрив від здивування чи, може, захоплення? Дідько! Спереду вона була ще красивішою, аніж ззаду. Її сірі очі блукали моїм тілом, зупинившись на потертій футболці з нецензурними надписами англійською мовою. Добре, згоден! Це не надто вдалий вибір одягу для знайомства з дівчиною, але ж я навіть не сподівався побачити тут таку гарячу штучку. Пухкі губи дівчини розтягнулися в дивній посмішці. Вона склала руки на грудях, змушуючи їх піднятися вверх. Мій погляд зупинився на цьому короткому топі. Ох, чорт! Я готовий просто зараз...

— Ти з команди? — спитала вона, відриваючи мене від цих божевільних думок.

— Так! — відповів я занадто швидко.

— Я не знала, що є нові учасники. Ти, мабуть, механік.

Вона перевела погляд з мене на мій автомобіль. Маленький носик дівчини зморщився від огиди. Напевно, вона не в курсі, скільки зараз коштують такі старі автомобілі!

— Хей! — сказав їй я. — Це дуже дорогий автомобіль.

Незнайомка знову глянула на мене. Вона схилила свою голову вбік, примруживши очі від яскравого сонця.

— Я знаю ціни на раритетні автівки, але це не змінює того факту, що вони все ж огидні. Їхнє місце в колекції автомобілів. Сумніваюся, що вони достатньо хороші для їзди. Цей твій Мустанг Босс ледве розженеться до двохсот кілометрів на годину.

— І це ідеально для повільної їзди містом.

— Повільної їзди? — спитала вона. Її брови злетіли вверх. — Мені здалося, що ти не такий нудний.

О, я точно не нудний! Просто вона ще навіть не здогадується хто стоїть перед нею. Все-таки я не просто так отримав минулого року титул віцечемпіона на європейському чемпіонаті.

І тільки я хотів щось сказати їй, як вона відвернулася від мене та схилилася над капотом. І знову, бляха, ці довгі ноги! Короткі шорти ще більше підтягнулися вверх, відкриваючи красивий вигляд на її стегна та контури пружних сідниць.

— Тобі потрібна допомога? — спитав я, все ще розглядаючи дівчину.

Я б допоміг їй у всіх справах, про які тільки вона б попросила у мене.

— Сама впораюся, — пробурмотіла незнайомка.

Ну, добре! Я принаймні спробував.

— А ти ніби розбираєшся?

— Тебе це дивує?

Дівчина оглянулася на мене, піднявши одну брову.

— Зазвичай дівчатам не дуже подобається заглядати під капот автомобіля, щоб часом не зачепити свій новенький манікюр.

— Твоє занадто стереотипне мислення дратує мене ще більше, аніж ця тупа наліпка на твоєму автомобілі, — різким тоном сказала вона.

Окей... Це змусило мене замовкнути й вперше задуматися про те, що сказати далі. Я ще ніколи не був таким збентеженим.

— Тупа наліпка? Це летюча миша — знак Бетмена. Як на мене, вона ідеально вписується до мого жовтого Мустанга.

— Вона ідеально вписується для іграшкової машинки п'ятирічної дитини. Ти начебто дорослий хлопець, але твої слова і поведінка змушують мене думати, що тобі не більше п'ятнадцяти.

Я закотив очі. Звідки у неї така серйозність? Інколи я міг бути легковажним, але це було лише в ті моменти, які зазвичай закінчувалися яскравим сексом у моєму ліжку. Але якщо вона хоче серйозності, тоді я готовий до неї. Я випрямився та підійшов трохи ближче до незнайомки. Вона одразу ж напружено вирівнялася.

— У тебе нема досвіду спілкування з хлопцями? — спитав я, склавши руки на грудях. — Вибач, але усе здається саме таким.

Вона подарувала мені зухвалу усмішку. Погляд дівчини не був сердитий, швидше — грайливий та зацікавлений.

— А ти звик, що усі дівчата мріють про тебе у своїх снах, а коли бачать, то одразу ж стрибають у твоє ліжко? Змушена зруйнувати твій замок ілюзій. Розумієш, деяким дівчатам подобаються серйозні та розумні хлопці, а не ті, що вдягають потерті речі, їздять на старих тачках та набивають руки татуюваннями, прикидаючись бед боями.

— Це ти щойно так відшила мене? — спитав я та засміявся. — Це було... Не дуже приємно. Та все ж, ми можемо познайомитися.

— Не здаєшся, — пробурмотіла дівчина.

— Ніколи, — занадто різко сказав я, але це була правда. Створюючи легковажне перше враження, я приховував те, яким був насправді. Я простягнув їй свою руку. — Алекс.

Вона деякий час дивилася на мою долоню. Міг би подумати, що вона вивчає мої татуювання, але ця дівчина, здається, не надто цікавилася ними та і взагалі мною. Іншою рукою я зняв свої окуляри, бо чомусь мені захотілося, щоб на момент нашого знайомства вона глянула мені в очі.

— Вікторія, — сказала дівчина, легко потиснувши мою руку.

Її шкіра виявилася такою ніжною та приємною, що я несвідомо провів великим пальцем по ній. Наші погляди зустрілися, і на деякий час ми, здається, зависли в іншій реальності. Її погляд був якийсь інший, коли вона дивилася в мої очі. Помітив, що губи дівчини злегка розімкнулися.

— Вікторія, — повторив я пошепки.

Їй безперечно личило це ім'я. Вона ледь усміхнулася мені. Вперше за весь цей час її усмішка здалася мені щирою. Наші руки все ще були з'єднані, і в мене не було жодного бажання відпускати її долоню.

— Вікторія Ємчук, — додала дівчина.

Ємчук... Їй варто було сказати одне прізвище, щоб я зрозумів, що у мене, чорт забирай, нема шансів! Одним словом вона просто таки послала мене. Я деякий час розгублено дивився на неї, а тоді відпустив її руку.

— Круто, — пробурмотів я. — Ти якось пов'язана з...

— Так-так! — перервала мене вона. — Донька того самого Гордія Ємчука — відомого чемпіона з перегонів.

— Мій тато теж чемпіон, — сказав я і помітив, як очі Вікторії заблищали явним здивуванням.

— Мій став ним тричі, а ще у нього є багато кубків не лише з чемпіонатів.

— Ти справді хочеш зараз мірятися, чий батько кращий чемпіон?

Це мене розсмішило, тож я не стримався та засміявся. Помітно, як вона пишається своїм татусем. Тепер я не здивований, що вона стоїть тут у такому вигляді. Татова донечка... Під забороною та повним захистом. Я глянув за її спину та помітив Гордія, що прямував у нашу сторону.

— От і охорона під'їхала, — пробурмотів я.

Вікторія насупилася та швидко оглянулася назад. Помітив, що на її обличчі з'явилася усмішка, коли батько підійшов до неї та поклав свою руку на плече дівчини.

— Вікторіє, — сказав він, але його погляд був спрямований на мене. — Це твій друг?

— Що? Ні! — занадто обурено сказала вона. — Він говорив, що з команди.

Я помітив, як очі Гордія примружилися, коли він розглядав мене. Встиг зауважити, що його донька максимально схожа на нього зовні.

— Так, але не уточнив з якої, — сказав я, посміхнувшись.

— І з якої? — поцікавився чоловік.

— Артура Садика, — відповів я, спостерігаючи за тим, як змінився вираз обличчя Вікторії. — З команди мого батька.

— Чим можемо допомогти? — спитав Гордій, намагаючись виглядати максимально байдуже. — І відколи це у твого батька з'явилася команда?

— Бачте, — почав я та глибоко вдихнув, — мій тато вирішив узяти участь у цьому сезоні чемпіонату. У нього є хлопці з великим потенціалом, але проблема у тому, що в цьому місті важко знайти місце для тренувань.

— І що ти хочеш цим сказати?

— Цей автодром, здається, ідеальним варіантом.

Вікторія раптом засміялася. Вона прикрила рот рукою, дивлячись на мене.

— Ти справді думаєш, що мій батько дозволить тренуватися на його автодромі?

— Його? — перепитав я, піднявши обидві брови. — За документацією це місце все ще належить державі. Так, твій татусь розбудував його з дозволу мера, але цей автодром не належить йому, Вікторіє. Ви займаєтеся тут абсолютно незаконно. Можливо, на чесному слові? Та все ж, мій тато хоче зробити цей автодром своїм. Законно.

— Хто ти такий, що маєш право говорити про закони?! — сердито спитала вона.

Схоже, дівчинка починала злитися. Як сумно, що ілюзія хорошого батька в один момент для неї зруйнувалася. Інколи важко повірити, що найближчі роблять щось не за правилами.

— Я — юрист.

— Якийсь у тебе занадто сумнівний вигляд, як для юриста.

Мабуть, вона мала на увазі мої татуювання. Вікторія, яка раніше говорила мені про стереотипи, так само помилялася у них зараз. Я вирішив проігнорувати її зауваження, тому спрямував свій погляд на чоловіка, що надто зосереджено вивчав мене.

— Цей колишній стадіон ніколи нікому не був потрібен, тому вас, Гордію, не чіпали. Зараз, коли за це взявся мій батько, у вас можуть бути проблеми.

Дивна посмішка з'явилася на його обличчі, а навколо очей зібралися дрібні зморшки.

— Вікторіє, іди прогуляйся, — раптом сказав він.

— Що? Чому, тату?

Вона ображено подивилася на нього, але погляд батька змусив її плечі опуститися.

— Слухайся свого татуся, Вікторіє! — заговорив я до неї. — Роби так, як і належить маленькій чемній дівчинці.

— Та пішов ти! — кинула вона, міцно стискаючи долоні в кулаки.

— Ох, як грубо!

Я невдоволено поцокав язиком. Дівчина справді злилася. Вона раптом підійшла впритул до мене та фальшиво посміхнулася.

— У мене є дещо для тебе, Алексе, — сказала вона і раптом підняла свою руку до мого обличчя, показуючи середній палець. Фак! — Це єдине, що ви зі своїм батьком зможете отримати.

І на цих словах Вікторія пройшла повз мене, вдаривши моє плече своїм. Вау! За період нашого знайомства вона відшила мене, тричі послала, а тепер ще й вдарила. Я безперечно в захваті від неї. На моєму обличчі з'явилася задоволена усмішка, коли я дивився їй услід. Ух! Ці ноги...

— Мені не подобається те, як ти дивишся на неї, — раптом сказав Гордій попереджувальним тоном. — У вас з батьком справа зі мною, тому до Вікторії я забороняю тобі наближатися.

— Мене мало хвилює твоя донька. Я передав тобі інформацію від свого батька, і на цьому моє завдання закінчилося. Тепер я займуся тим, що справді важливо для мене.

А на увазі я мав європейський чемпіонат з перегонів. До біса все лайно з цим автодромом! Я хочу стати чемпіоном та отримати кубок.

— Я тебе почув. Передай своєму батьку, що ви тут нічого не отримаєте. Я не збираюся віддавати своє. Знак неповаги показувати не буду, бо за мене це вже зробила Вікторія. Але ти можеш показати його своєму батькові. Та якщо він раптом захоче, то може прийти до мене, і тоді я особисто пошлю його туди, куди щойно відправила тебе моя донька.

— Грубість у неї від тебе, — пробурмотів я.

— Як і все інше. — Гордій розвів руками. — Те, що я збудував, залишиться моїм. А тепер іди геть!

Я кивнув головою, бо розумів, що цей чоловік не хоче мирно вирішити це питання. Ну, гаразд! Нехай почнеться боротьба! Я сів у свій Мустанг і завів двигун. Старий друг затремтів піду мною, і тоді автомобіль зірвався з місця. В боковому дзеркалі я бачив Гордія, що дивився мені вслід, склавши руки на грудях. Біля нього встала Вікторія у такій самій позі. Донька свого батька, чорт забирай!