На зустріч любові - Софія Кривцова

Чоловік у чорному пальті, який зайшов у квартиру, здавався тінню самого пекла. Його холодні очі зупинилися на Ігорі, а потім на мені, як на безпорадній жертві.

— Ігоре, — його голос був спокійним, але від нього пробігали мурахи. — Ти знаєш правила.

— Я сказав, що впораюсь, — Ігор встав, затуляючи мене собою. — І ти маєш більше не чіпати її.

— Це не я вирішую, — чоловік кивнув у бік дверей. — Але час пішов. Із цим ми не граємо.

— У вас є моє слово, — Ігор стиснув кулаки, ніби стримуючи бажання щось зробити. — Це має вистачити.

— Моє завдання — лише попередити, — сказав незнайомець, оглянувши нас ще раз. — Якщо щось піде не так... ти знаєш, чим це закінчиться.

Він не сказав більше ні слова і так само тихо зник за дверима, залишивши по собі відчуття холоду та невизначеності.

— Хто це був? — знову запитала я, як тільки двері зачинилися.

— Його звати Андрій, — Ігор відповів, роздратовано потерши обличчя. — Це людина, яка виконує накази.

— Накази кого? Ігоре, ти мені щось приховуєш.

-Аліно,будь ласка, не зараз-його голос був трішки хрипким.

— Але як я можу мовчати? — я не стрималася, мої слова полетіли з гнівом. — Це не просто твої проблеми, це тепер і моя небезпека!

— Я зроблю все, щоб тебе захистити, — він підійшов до мене і взяв за руки. — Ти маєш мені довіряти.

Я опустила погляд на наші переплетені пальці. Мої думки розривалися між страхом і бажанням зрозуміти, що відбувається.

Я підняла погляд і побачила, як він напружився, очікуючи моїх слів

— Добре, — зрештою видихнула я. — Але тільки з однією умовою.

— Якою?

— Ти більше ніколи не залишиш мене одну.

Він довго мовчав, але зрештою кивнув.

— Я обіцяю.

Цієї миті в коридорі пролунав звук кроків. Хтось інший стояв біля дверей.

— Ти відчуваєш це, Ігоре? — жіночий голос пролунав ззовні. — Твій час майже вичерпано.

Глава обірвалась на цих словах, залишивши нас у темряві нового страху.