На зустріч любові - Софія Кривцова

-Ігоре, це не обіцянка,яку я можу тобі дати,-відповіла я,відчуваючи як серце стискається від напруги і страху.

Його погляд не відривався від мого, наповнений тривогою і чимось, що я не могла розгадати. Він виглядав рішучим, але водночас втомленим, ніби ніс на плечах весь тягар світу.

-Тоді,ти навіть не уявляєш у що  вплутуєшся,-сказав він зітхаючи.

— Ні, це ти мене в це втягнув, — я різко відповіла, не стримуючи емоцій. — Ти просто зник, нічого не пояснивши. А тепер повертаєшся і хочеш, щоб я закривала очі на все?

Ігор закрив очі і провів рукою по обличчю.

— Я хотів захистити тебе, Аліно. Увесь цей час я тільки про це й думав.

— Але ти навіть не подумав, що мені потрібно знати правду! — я схопила його за руку, змушуючи подивитися на мене. — Що це за люди? Чому вони досі мають вплив на тебе?

Він відвернувся, ніби шукав правильні слова.

— Їх цікавить лише контроль. Гроші, влада — усе це для них інструмент, — сказав він тихо. — Я був лише засобом досягнення мети.

— Але ти втік від них, так? — запитала я, намагаючись зрозуміти, наскільки все серйозно.

Ігор кивнув, але його обличчя залишалося напруженим.

— Тоді чому вони дзвонять мені? Чому хтось говорить, що ти не той, ким здаєшся?

— Бо вони хочуть налякати тебе, — він стиснув кулаки. — Аліно, я маю все виправити. Але для цього ти повинна триматися осторонь.

Я подивилася на нього з сумішшю гніву і розчарування.

— Осторонь? Ти серйозно? Ти думаєш, що я зможу просто стояти і дивитися, як ти воюєш з якимись фантомами?

Ігор раптово підійшов ближче і взяв мене за руку.

— Я серйозно, — сказав він, його голос став майже шепотом. — Це небезпечно. Вони можуть використати тебе проти мене.

Ми стояли так близько, що я могла відчути тепло його дихання, але замість спокою це лише викликало ще більше питань.

— Якщо ти хочеш, щоб я довіряла тобі, то розкажи все. До найменшої деталі, — я випалила ці слова, навіть не думаючи.

Ігор відпустив мою руку та зробив декілька кроків назад

— Ти не зрозумієш…

— Спробуй мене, — я підняла підборіддя, намагаючись виглядати впевненою.

Він вагався лише мить, а потім заговорив:

— Це почалося, коли я працював у компанії, яка займалася інвестиціями. Я думав, що це звичайна робота. Але за короткий час я зрозумів, що там усе не так чисто, як здається.

— І ти вирішив залишитися? — перебила я.

— Спочатку я не бачив виходу, — зізнався він. — Вони контролювали всіх співробітників, мали доступ до особистих даних. А коли я спробував піти, почалися погрози.

— Чому ти не звернувся до поліції? — я намагалася залишитися спокійною, хоча всередині все кипіло.

— Ти думаєш, їм можна довіряти? — він похитав головою. — Там усі пов’язані.

— Тоді що ти збираєшся робити зараз? — запитала я, не приховуючи скепсису.

Ігор подивився на мене, і в його очах з’явився той самий рішучий блиск.

— Я не дозволю їм зруйнувати моє життя вдруге. І тим більше не дозволю, щоб це торкнулося тебе.

Я хотіла ще щось сказати, але в цю мить його телефон задзвонив. Ігор подивився на екран і раптово поблід.

— Хто це? — запитала я.

Він подивився на мене з тривогою і прошепотів:

— Це вони.