Невипадково - Стейсі Браун
В моїй голові вже вимальовувався план як провчити його. Я хотіла відчинити двері, зайти всередину й поманити його за собою, а коли його егоїстична посмішка вималюється на його обличчі очікуючи отримати все, що він захоче, я б зачинила двері прямо перед його носом.
Але підійшовши до своїх дверей я довго не могла знайти ключі. Моя сумочка не відрізнялась порядком так само як і все моє життя. Тому щоб знайти ключі мені довелось трохи покопатись в сумочці. В цей момент я почула голос за спиною:
- Нікі! – занадто захопившись пошуком ключів, я й не помітила як Беннет підійшов до мене. Розвернувшись до нього, я нічого не вистригла відповісти як він різко притягнув мене до себе й впився своїми вустами в мої. Це було наче електричний розряд. Перші пару секунд я розгубилась, але потім моє тіло само піддалось йому, і я якось рефлективно відповіла на його поцілунок. Між нами розгоралось справжнє полум’я, мені навіть здалось що моя шкіра почала палати під його мужніми долонями. Це не було схоже на типовий перший поцілунок на першому побаченні. Він цілував мене так, ніби ми не бачились століття й після довгої розлуки не могли вдовольнитися один одним. Мій мозок відмовлявся працювати, я жила лише своїми почуттями. І мені це шалено сподобалось.
В якийсь момент Беннет сам припинив мене цілувати, але я все ще залишалась затиснутою в його сталевих обіймах. Доторкнувшись лобами один до одного ми жадібно хапали повітря. Не рухаючись, я намагалась придумати, що робити далі. Він відірвав свої очі з моїх вуст. Наші погляди зустрілись і я побачила весь спектр емоцій в його хижих очах. Це було палко, пристрасно та… сумно. Можливо мені здалось, але в його очах я побачила смуток.
- Надобраніч, Нікі, - майже пошепки сказав він своїм бархатним голосом. І в цей момент він відпустив мене зі своїх обіймів, розвернувся й попрямував до ліфту. А я так і залишилась стояти біля своєї квартири з ключами в руках нездатна поворухнутись.
Беннет натиснув кнопку виклику ліфта і дверцята миттєво відчинились. Але перед тим як зайти в ліфт, він повернувся й подивився на мене. На його обличчі знову з’явилась його фірмова усмішка. Тільки коли двері ліфта зачинились за ним, я почала виходити з того заціпеніння в якому була.
