Невипадково - Стейсі Браун
Ми мовчки зайшли до будівлі й викликали ліфт. І тут моя допитливість не витримала:
- Ти насправді живеш в цьому будинку?
- Ні, - спокійно відповів Беннет не відводячи очей від дверей ліфту, ніби з нетерпінням чекав зайти всередину. Але мене шокувала його відповідь:
- Що??? То куди ти тоді йдеш?
- До тебе, - таким же рівним тоном продовжував Беннет. Але в той час як він спокійно чекав на ліфт, я відчувала, що от-от вибухну від злості. Він знову став тим нахабою, яким я його зустріла вперше.
В цей момент двері ліфту відчинились і він зайшов всередину. А я шокована його зухвалістю залишилась стояти перед ліфтом й не могла зрозуміти чи мені почулось, чи він і справді це сказав.
-Ліфт не буде чекати вічно, - він знову оголив свою самовдоволену посмішку й не відводив очей з мене.
Я до кінця не розуміючи що роблю, зайшла в ліфт.
- Який поверх? – спитав він, протягнувши руку до кнопок ліфту.
Ти що, жартуєш? – в цей час я ніби прийшла до тями, - я з тобою нікуди не поїду!
Дверцята ліфта почали зачинятись, але я потягнувшись до кнопок затримала ліфт, і вони знову відчинились.
- Та кого ти з себе корчиш?? Я тебе не запрошувала! Чому ти вирішив, що можеш ось так просто завалитись до мене додому? – моє обурення зростало з кожною секундою, а голос ставав все голосніше.
- Ти мені дещо винна.
- Що?
- Поцілунок.
- Це ти сам придумав, я не погоджувалась, - я винувато відвела очі. Чомусь мені й справді здавалось, що я винна йому щось за порятунок від нудного побачення. Але зізнаватись в цьому було страшно навіть собі, не кажучи вже про нього.
- Але ж я виконав свою частину угоди. Тобі не довелось слухати нудного Маршала чи Майкла, як його там…
- Мартін!
- Точно, нудного Мартіна. До речі, ти непогано мені підіграла. Ми могли б бути класними партнерами.
- Якими ще партнерами? Підігравати тобі було легко, тому що по тобі видно, що ти брехун зі стажем.
- А ось це вже образливо. Я називаю це блефом. До того ж, з важливими для мене людьми я завжди відвертий.
Двері ліфта знову почали зачинятись, я знову потягнулась до кнопок й затримала їх.
- Красуня, я лише хочу пересвідчитися, що ти безпечно потрапила додому… і в піднесеному настрої.
- Мій настрій був би набагато кращий, якби тебе не було поруч.
- Чомусь я тобі не вірю, - він підійшов до мене дуже близько. Між нами залишались лічені сантиметри. Кінчиками пальців він пройшовся від мого ліктя до зап’ястка, так само легко й ніжно як робив це з моєю спиною в ресторані. Моє тіло миттєво покрилось мурахами, він нахилився й прошепотів мені на вухо:
- Твоє тіло каже зовсім протилежне.
І знову двері ліфта почали зачинятись. Це дозволило мені винирнути з-під тіні високого та статного нахаби. Я натиснула кнопку щоб двері знову відчинились. Можливо несвідомо, та я боялась залишитись з ним з замкнутому просторі. Але не він лякав мене, а мої відчуття, моє тіло, яке дивно на нього реагувало. Коли він був так близько моє тіло мене не слухалось, а жадало щоб він був ще ближче. Я ніколи такого не відчувала, тим паче до того кого я знаю всього декілька годин. І це неабияк лякало.
В цей момент сходами спускалась жінка, яка щось бурчала собі під ніс, але побачивши нас в ліфті роздратовано промовила до нас:
- Молоді люди, досить гратись з ліфтом. Ви тут не одні живете! Я стара жінка й мені довелось спускатись сходами…
Я розгубилась і лише мовчки на неї дивилась. Натомість Беннет взяв все в свої руки, перепросив у жіночки й натиснув кнопку 6.
- Я на п’ятому живу, - образливо надувши губи я стала подалі від нього коли двері ліфта почали зачинятись.
Він нахилився та натиснув цифру 5:
- Майже вгадав, - посміхнувшись він знову повернув свій погляд на мене. І в цей момент, коли ми залишились наодинці мені здалось, що в ліфті майже немає повітря. І ми занадто близько один до одного, хоча й стояли поодаль наскільки це можливо. Намагаючись взяти себе в руки, я порушила тишу між нами, яка ще більше нагнітала:
- Ти дійсно вириш, що я тебе цілуватиму?
- Ти була не проти коли я виконував свою частину угоди, тепер я не проти щоб ти виконала свою.
- Якщо тобі потрібен поцілунок, тобі варто повернутись до своєї білявої подружки, - я намагалась як-небудь приборкати його нахабний норов.
- А ти цього хочеш? – його слова змусили мене злитися ще більше. Мене дратувало і в той самий час заводило все, що між нами відбувалось. Моєю відповіддю було «ні», але я не могла дозволити собі сказати це вголос. Це ще більше б роздуло самовпевненість цього «індика».
Двері ліфта відчинились дозволивши мені залишити його питання без відповіді. Я миттєво вискочила з ліфта й попрямувала до дверей своєї квартири. Поки я швиденько йшла, я чула його повільні впевнені кроки за своєю спиною й відчувала його погляд на собі кожною клітиною тіла.