Комедії - Жан Батист Мольєр

Жеронт. Прошу вас, розкажіть мені, в чім справа.

Зербінетта. Залюбки. Я спокійнісінько можу розповісти вам цю пригоду, бо її й без мене скоро всі знатимуть. Доля закинула мене до циган, що мандрують по всіх усюдах, Цигани ті живуть із ворожіння, а іноді — то й з іншого чого. Коли ми стали шатрами у цім місті, один юнак закохався в мене. Відтоді він не давав мені спокою; як і всі юнаки, він гадав спочатку, що досить лише сказати кілька слів — та й справі кінець. А вийшла зовсім не так: я йому гордо відмовила, і ця несподівана перешкода зробила його зовсім іншим. Він признався в своєму коханні до мене тим людям, у яких я жила, і вони згодилися віддати йому мене за певну суму. На жаль, мій коханий був у такому становищі/ в якому частенько перебуває більшість синів із порядних родин, тобто він зовсім не мав власних грошей… В нього є батько — хоч і багатий, а проте скупий, як той чорт! Найогидніша людина в світі!.. Стривайте, як його на ім’я? Ну, ну! Поможіть мені згадати… Чи не можете ви мені сказати, кого тут у місті вважають за найпершого скнару?

Жеронт. Ні.

Зербінетта. Його ім’я ще кінчається на «рон»… «рент»… Ор… Оронт? Ні! Же… Жеронт? Так, Жеронт! Так, так! Саме так звуть того скнару… Я згадала! Це його ім’я, того скупердяги! Ну, то я розповідатиму далі… Отож наші люди хотіли сьогодні знятися з місця, і моєму коханому, без грошей у кишені, довелося б навіки попрощатися зі мною, коли б йому не допоміг його спритний слуга, який зумів видурити гроші в його ж таки батька. О, ім’я того слуги мені добре відоме! Його звуть Скапен. Це людина, яких на світі мало, все б його хвалила, здається!

Жеронт (набік). Ах ти ж, мерзотник!

Зербінетта. Слухайте ж, яку він-штуку підстроїв, щоб пошити того скнару в дурні. Ха-ха-ха-ха! Згадати не можу, щоб не сміятися, від щирого серця! Ха-ха-ха! Віл пішов до того скупого собаки… Ха-ха-ха!.. І набалакав йому, ніби він гуляв з його сином у порті… Хі-хі!.. І побачили вони там турецьку галеру, куди їх запросили;— ніби якийсь молодий турок почастував їх там добре… Ха-ха-ха!.. Потім, поки вони отак частувалися, галера ця вийшла в чисте море, і ніби той турок відіслав Скачена в човні на берег і звелів переказати батькові «його панича, що він завезе його сина до Алжіру, якщо старий зараз же не пришле йому п’ятсот екю… Ха-ха-ха!.. Отут-то мій скнара, мій жадюга і зовсім розгубився, не знає вже, що й робити: любов до сина змагається в ньому зі скупістю! П’ятсот екю, що їх у нього вимагають, — наче п’ятсот кривавих ударів кинджалом у серце… Ха-ха-ха!.. Як же йому відірвати від себе такі гроші! От з горя він і починає мудрувати, як. би його повернути сина… Ха-ха— ха!.. Він хоче послати в море поліцію за турецькою галерою, ха-ха-ха!.. Він умовляє свого слугу зостатися заручником там замість сина, поки він назбирає грішви, хоч і не думає платити, ха-ха-ха!.. Він жертвує для цього стару одежину, сподівається взяти за неї п’ятсот екю, а вона й тридцяти не варта, ха-ха-ха!.. Слуга доводить йому, що все це ні до чого, а той тільки й знає, що тужно вигукує: «І якого біса понесло його на ту галеру?! Ах, проклята галера! Мерзенний турок!..» Нарешті після різних викрутів, після довгих зітхань та зойків… Та, бачу я, ви зовсім не смієтеся з моєї розповіді… Що ви на це скажете?

Жеронт. Я скажу, що той юнак — негідник, зухвалець, що батько його добре покарає за всі його мерзенні штуки; що циганка та зухвале дівчисько, мерзотниця, яка дозволяє собі так нахабно плескати язиком про чесну людину. Ось він навчить її, як з’являтися сюди та баламутити хлопців з порядних родин; а слуга отой — справжній розбійник, якого Жеронт негайно запроторить на шибеницю!

ЯВА 4

Зербінетта, Сільвестр.

Сільвестр. Куди ж це ви втекли? Чи ви знаєте, що ви зараз розмовляли з батьком вашого коханого?

Зербінетта. Мені тільки тепер оце почало прояснятися… Отже, виходить, нічого не знаючи, я розповіла йому його ж власну історію!

Сільвестр. Що таке? Його власну історію?

Зербінетта. Так. Мені так сподобалася ця витівка, що я не могла втерпіти, щоб не розказати про неї кому-небудь… Ну, то що ж із того? Нехай йому болить! Не думаю, щоб від цього наші справи змінилися на гірше чи на краще!

Сільвестр. Що за звичка ото у вас — базікати! Ну й язик! Хоч би вже про свої справи не ляпали!

Зербінетта. Адже ж однаково він дочув би те саме, від інших.

ЯВА 5

Аргант, Сільвестр, Зербінетта.

Аргант (за сценою). Агов! Сільвестре!

Сільвестр (до Зербінетти). Ідіть додому. Це мій хазяїн мене кличе.

ЯВА 6

Аргант, Сільвестр.

Аргант. То ви змовилися, негідники! То ви змовилися! Скапен, ти і мій синочок задумали обдурити мене! І ви гадаєте, що я це стерплю?

Сільвестр. Їй-бо, пане, то Скапен вас морочить, а я вмиваю руки. Запевняю вас, я тут не винний.

Аргант. Ми ще розберемося в усьому, шибенику, ми Ще розберемося! Я нікому не дозволю водити себе за носа!

ЯВА 7

Жеронт, Аргант, Сільвестр.

Жеронт. Ах, синьйоре Арганте! Яке горе, яке горе в мене, коли б ви знали!..

Аргант. Ой, і в мене теж не менше!

Жеронт. Отой мерзотник, штукар Скапен, видурив у мене п’ятсот екю!

Аргант. Отой же самий мерзотник, Скапен-штукар, так само видурив і в мене двісті пістолів!

Жеронт. Бачте, йому замало було того, що він видурив у менё п’ятсот екю, то він ще так мене ославив, що й розказати сором. Ну, я йому цього не подарую!

Аргант. Він мусить дати мені відповідь за свої штуки!

Жеронт. Він мусить зазнати кари! Я так помщуся, що буде пам’ятати!

Сільвестр (набік). О господи, хоч би мені не перепало!

Жеронт. І це ще не все, синьйоре Арганте, одне лихо ніколи само не приходить, завжди й друге за собою тягне. Сьогодні я тішився думкою, що побачу мою дочку, коли це довідуюся від одного чоловіка, що вона вже давно виїхала з Таранто… Гадають, що загинула разом з кораблем…

Apгант. А скажіть, будь ласка, навіщо ж