Комедії - Жан Батист Мольєр
Анжеліка. Ваша згода на цей шлюб дозволяє мені відкрити вам моє серце. Я скажу вам чисту правду: ми познайомилися зовсім випадково шість днів тому, і це сватання є наслідком тієї прихильності, яку ми з першої ж зустрічі відчули одне до одного.
Арган. Мені цього не казали, та я дуже радий, — воно ще й краще, що все так сталося. Кажуть, що це стрункий, гарно збудований юнак.
Анжеліка. Так, таточку.
Арган. Високий на зріст.
Анжеліка. Безперечно.
Арган. Вродливий.
Анжеліка Звичайно.
Арган. Має приємне обличчя.
Анжеліка. Дуже приємне.
Арган. Добре вихований і шляхетного роду.
Анжеліка. Цілком.
Арган. Дуже порядний.
Анжеліка. Як ніхто в світі.
Арган. Добре розмовляє латиною та по-грецькому.
Анжеліка. Цього я не знаю.
Арган. І за три дні одержить лікарський диплом.
Анжеліка. Він, тату?
Apган. Так. Хіба він тобі цього не казав?
Анжеліка. Ні, таточку… А вам хто сказав?
Apган. Добродій Пургон.
Анжеліка. Хіба добродій Пургон його знає?
Арган. От тобі й раз! Не може ж він не знати свого небожа!
Анжеліка. Клеант — небіж добродія Пургона?
Арган. Який там Клеант? Адже ми з тобою розмовляємо про того, за кого тебе сватають.
Анжеліка. Авжеж!
Арган. Ну, то це ж небіж добродія Пургона, син його шуряка лікаря Діафуаруса, і звати його Тома Діафуарус, а зовсім не Клеант, і ми сьогодні вранці вже вирішили все щодо цього шлюбу — добродій Пургон, добродій Флеран і я; і завтра батько мого майбутнього зятя приведе його до мене. Що таке? Ви, здається, дуже здивовані?
Анжеліка. Я бачу, тату, що я думала про одну людину, а ви мені говорите зовсім про іншу.
Туанетта. Як, пане! Та невже й справді ви зважитеся на таке казна-що? Невже при ваших достатках ви віддасте вашу дочку за лікаря?
Арган. Атож. А ти чого втручаєшся не в своє діло, негіднице, нахабо?
Туанетта. Боже мій! Помалу, помалу, пане. Ви завжди починаєте з лайки. Хіба ж не можна без цього розмовляти? Поговорім спокійно. Скажіть, будьте ласкаві, що вас примушує домагатися цього шлюбу?
Арган. Примушує те, що я слабий і хворий, а через те й хочу мати за зятя лікаря; я хочу мати родичів-лікарів; хочу, щоб коло мене завжди була поміч від хвороби, щоб у себе вдома мав я джерело потрібних мені ліків, а також і всіх консультацій та порад.
Туанетта. Ну от і пояснили! До чого ж приємно розмовляти так спокійно! Але ж, паночку, скажіть по щирості: чи ви й справді такі вже хворі?
Арган. Як, мерзотнице? Чи я хворий! Чи я хворий, безсоромнице!
Туанетта. Ну, гаразд! Так, пане, ви хворі, не будемо сперечатися. Так, ви дуже хворі, я згодна, і більше навіть хворі, ніж самі гадаєте, — це правда. Але ж дочка ваша має вийти заміж для себе, а раз вона зовсім здорова, то навіщо ж їй чоловік лікар?
Арган. Я сватаю їй цього лікаря, для себе, а добра дочка мусить радіти, що виходить заміж за таку людину, яка завжди стане в пригоді її батькові.
Туанетта. Може, послухаєтесь, пане, моєї дружньої поради?
Арган. Якої ж то поради?
Туанетта. Викиньте з голови думку про цей шлюб.
Арган. А чому саме?
Туанетта. А тому, що ваша дочка ніколи на нього не згодиться.
Apган. Ніколи не згодиться?
Туанетта. Ні.
Арган. Моя дочка?
Туанетта. Ваша дочка. Вона вам скаже, що їй немає ніякісінького діла ні до добродія Діафуаруса, ні до його сина Тома Діафуаруса, ні до всіх Діафуарусів на світі.
Арган. То мені є до них діло, не кажучи вже про те, що цей шлюб багато вигідніший, ніж гадають. Добродій Діафуарус має лише одного сина — він єдиний його спадкоємець; крім того, добродій Пургон, що не має ні жінки, ані дітей, віддає йому весь свій статок з нагоди цього шлюбу, а добродій Пургон має добрячих вісім тисяч ліврів ренти.
Туанетта. Багато ж людей відіслав він на той світ, якщо надбав собі стільки грошей!
Арган. Вісім тисяч ліврів ренти — непогано, не рахуючи батьківських грошей!
Туанетта. Пане, все це чудово, а проте я все ж стою на своєму і, між нами кажучи, раджу вам пошукати їй іншого чоловіка; не така вона дівчина, щоб дозволила зробити з себе пані Діафуарус.
Арган. А я хочу, щоб це сталося!
Туанетта. Ой! Не кажіть цього.
Арган. Як то не кажіть?
Туанетта. Авжеж.
Арган. А чого ж мені не можна про це говорити?
Туанетта. Бо скажуть, що ви не думаєте над тим, що говорите.
Арган. Нехай собі кажуть що хочуть, а я вам ще раз кажу: вона мусить додержати слова, яке я дав.
Туанетта. Ні, я певна, що вона цього не зробить.
Арган. Я її примушу.
Туанетта. Вона цього не зробить, кажу ж вам.
Арган. Зробить; а ні, то я віддам її у монастир.
Туанетта. Ви?
Арган. Я.
Туанетта. Гаразд!
Арган. Як то гаразд?
Туанетта. Ви ніколи не віддасте її у монастир.
Арган. Я ніколи не віддам її у монастир?
Туанетта. Ні.
Арган. Ні?
Туанетта. Ні.
Арган. Ого! Чудово! Я не віддам своєї дочки у монастир, якщо захочу?
Туанетта. Ні, кажу ж вам.
Арган. Хто ж мені перешкодить?
Туанетта. Ви самі.
Apган. Я?
Туанетта. Еге. Вам не стане мужності.
Арган. Стане, стане.
Туанетта. Ви жартуєте.
Арган. Зовсім я не жартую.
Туанетта. У вас прокинеться батьківська ніжність.
Арган. Не прокинеться, не прокинеться.
Туанетта. Кілька сльозинок, ніжні обійми, «о мій любий татуню», що його промовлено так лагідно та мило, — цього вже й досить, от ви й розтанули!
Арган. Все це аніскілечки не подіє.
Туанетта. Подіє, подіє!
Арган. Кажу ж вам, що я не поступлюся.
Туанетта. Дурниці!
Арган. Не смій говорити «дурниці!».
Туанетта. Боже мій, наче я не знаю, яке у вас добре серце!
Apган (спалахнувши). І зовсім не добре, ба навіть лихе, коли я схочу!
Туанетта. Заспокойтеся, пане! Не забувайте, що ви хворі.
Арган. Я їй категорично наказую готуватися до цього шлюбу.
Туанетта. А я їй категорично забороняю.
Арган. Та що ж це таке?! Яке зухвальство! Нікчемна служниця насмілюється так розмовляти із своїм паном!
Туанетта. Коли той пан сам не думає над тим, що він робить, розсудлива служниця мусить його навести на розум.
Арган (біжить за Туанеттою). Ах ти ж, негіднице! Я тебе вб’ю!
Туанетта (тікаючи від Аргана, хапає стільця і ставить його перед собою). Мій обов’язок — не допускати вас до таких