Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Втім, я, можливо, вже здогадався, звідки воно виникло. В усякому разі думка ця мене тішить, і я хотів би, щоб вона була правильною.
Серед безлічі жінок, біля яких я дотепер грав роль і виконував обов’язки коханця, я не зустрів іще жодної, яка здатися не бажала б щонайменше так само сильно, як я – схилити її до цього. Я навіть звик називати недоторками тих, хто зупинявся на півдорозі, на протилежність стільком іншим, чий зухвалий самозахист лише дуже слабо затушовував ту обставину, що перші кроки було зроблено ними.
Тут же, навпаки, я спершу зіткнувся з несприятливим для мене упередженням, підкріпленим потім порадами та повідомленнями жінки мені ворожої, але проникливої, потім із надзвичайно сильною природною боязкістю, підтриманою цілковито свідомою цнотливістю, з прихильністю до доброчесності, що керувалася релігійним почуттям і непохитно торжествувала вже протягом двох років, урешті, з рішучими вчинками, що були навіяні цими різними спонуканнями і мали завжди одну мету – уникнути моїх переслідувань.
Отже, нині це не просто, як у колишніх моїх пригодах, більш або менш вигідна для мене капітуляція, якою легше скористатись, аніж пишатися: це цілковита перемога, куплена ціною тяжких військових дій і досягнута завдяки майстерним маневрам. Тому і не дивно, якщо успіх, яким я завдячую виключно самому собі, став для мене особливо дорогим, а надлишок насолоди, який я пережив у мить перемоги і відчуваю ще дотепер, – лише солодке відчуття урочистості. Мені подобається такий погляд на речі, бо він позбавляє мене приниження думати, що я можу хоч якоюсь мірою залежати від скореної мною раби, що не в мені самому повнота мого щастя, і що можливість моя відчувати від нього повну насолоду залежить від якоїсь певної жінки з перевагами перед усіма іншими.
Ці тверезі міркування керуватимуть моїми вчинками в цьому такому важливому випадку. І ви можете бути певні, що я не настільки закабалився, щоб не зуміти жартома, з першої примхи, порвати ці нові узи. Але ось я говорю з вами про розрив, а ви ще не знаєте, яким чином я дістав на нього право: читайте і переконуйтеся, чому піддає себе цнотливість, коли вона намагається прийти на допомогу несамовитій пристрасті. Я так уважно стежив за своїми власними розмовами і за отриманими на них відповідями, що, здається, зможу передати вам і ті й інші з точністю, якою ви будете задоволені.
За копіями, що додаються, двох моїх листів[71] ви самі побачите, якого посередника знайшов я для того, щоб зустрітися з моєю спокусницею, і як старанно ця свята людина постаралася нас з’єднати. До цього потрібно ще додати, що, як я дізнався з одного перехопленого звичайним способом листа, страх залишитися покинутою і деяке почуття приниження від цього дещо ослабили обережність суворої святенниці й наповнили її серце та розум почуттями й думками, хоча й позбавленими будь-якого здорового глузду, але все-таки цікавими. Усе це були необхідні попередні відомості, тепер же ви можете дізнатися, що вчора, в четвер 28-го, в день, призначений самою невдячною, я з’явився до неї як боязкий раб, що кається, аби вийти від неї увінчаним славою переможцем.
О шостій годині вечора я прибув до прекрасної самітниці, бо від дня свого повернення до Парижа вона нікого не приймала. Коли про мене доповіли, вона спробувала підвестись, але коліна в неї аж так тремтіли, що вона не могла триматися на ногах і негайно ж знову опустилася в крісло. Слузі, який ввів мене до неї, довелося затриматись у кімнаті для того, щоб дещо прибрати, і це її, мабуть, дратувало. Поки він перебував із нами, ми обмінювалися звичайними світськими люб’язностями. Але щоб не втрачати часу, бо дорога була кожна мить, я уважно вивчав місцевість і відразу ж намітив ті пункти, де мав отримати перемогу. Був би в мене вибір, я знайшов би що-небудь зручніше, бо хоча в цій кімнаті була отоманка, навпроти неї виявився портрет її чоловіка. Признаюсь, я побоювався, беручи до уваги дивацтва цієї жінки, як би один її погляд, випадково кинутий у цей бік, не звів нанівець усі мої зусилля і старання. Нарешті, ми залишилися самі, і я узявся до справи.
Нагадавши їй у декількох словах, що отець Ансельм мав повідомити її про мету моїх відвідин, я почав скаржитися на надмірну її до мене суворість і особливо підкреслив презирство, яке до мене виявлялось. Як я і чекав, вона почала захищатись, але я, як ви, поза сумнівом, угадуєте, навів як аргументи викликані мною страх і недовіру, скандальну втечу, яка за цим мала місце, відмову не лише відповідати на мої листи, але навіть приймати їх і т. д. і т. ін. Оскільки вона теж почала наводити на своє виправдання аргументи, знайти які було неважко, я визнав необхідним перервати її, а щоб загладити свою різкість, негайно ж вдався до лестощів. «Якщо, – продовжував я, – привабливість ваша залишила в моєму серці таке глибоке враження, то душу мою підкорила ваша доброчесність. І, напевно, спокушений бажанням наблизитися до неї, я наважився визнати себе достойним цього. Я не докоряю вам за те, що ви вважали інакше, але караю себе за свою помилку». Позаяк вона збентежено мовчала, я продовжував: «Я хотів, добродійко, або виправдатись у ваших очах, або отримати від вас пробачення за гріхи, в яких ви мене підозрювали, для того, аби принаймні з деяким душевним спокоєм закінчити свої дні, які не мають для мене ніякої ціни, якщо ви відмовилися прикрасити їх».
Тут вона все ж таки спробувала відповісти: «Обов’язок мій не дозволяв мені цього». Але договорити до кінця брехню, якої вимагав од неї
